Ісаї  Єремії  Плач Єремії  Єзекіїла  Даниїла  Осії  Йоіла  Амоса

Овдія  Йони  Михея  Наума  Авакума  Софонії  Захарії  Огія  Малахії

Книги Пророків 

Пророками Святе Письмо називає людей, котрим Бог, для Своєї мети, дає прозріння Своїх утаємничених шляхів; тому вони названі “провісниками”. У єврейському тексті слово “пророк” означає “провісник”, себто, людина, яка сповіщає те, що доступне її внутрішньому зорові.
Назва “пророк” — засвідчує його обовʼязок, а назва “провісник” — на його духовний дар. Святе Письмо розрізняє три форми пророчого провіщення: а) натхненна мова від імені Бога; “Так говорить Господь” (Іс.28:16)А тому так говорить Господь Бог: Ось, Я кладу в підвалини на Сіоні каменя, каменя випробуваного, наріжного, коштовного, міцно поставленого: віруючий в нього не осоромиться., б) алегорична оповідь про те, що Бог удостоїв пророка провістити (видіння Єзекиїла Розд. 40) і символічне зовнішнє діяння, яке розтлумачує народові чи окремій особі, його стан, або те, що на нього чекає. (Єр.1:11)І було до мене слово Господнє: Що бачиш ти, Єреміє?.... Для одержання натхнення ізраїльський пророк не вдавався до зовнішніх заходів впливу на свою духовну природу, як те чинили в старовину поганські оракули — грецькі піфії, римські сивіли, як те вчиняють сучасні мусульманські дервіші, члени людиноненависницьких сект чи медіуми спіритів, — натхнення пророка не екзальтація: його дух єднається з Духом Божим без усілякого зусилля з його боку; він є Божий обранець, він володіє особливим сприйняттям Божественного одкровення, завдячуючи, зокрема, своєму чистому, сумирному, іноді аскетичному життю. (Пророки Ілля, Іван Хреститель та ін. ). Керований Духом Святим, він виразно бачив гріховний стан людини і відчував незнищиму потребу викривати, наставляти, застерігати і вказувати на неминучі наслідки порушення святого Божого закону.
Пророки були не тільки чільниками Ізраїля, але й літописцями його історії. Коли, не зважаючи на заклики пророків, Ізраїль все-таки схилявся до ідолопоклонства і морального занепаду, Бог поклав на пророків ще одне завдання. Дух Святий все виразніше й виразніше показував їм на спасіння, оновлення і уславлення Свого народу, казав про самоодкровення Бога в Особистості Визволителя. Зʼявилася потреба не тільки записувати події, але й позначати пророче слово для повсякчасного навчання і умовляння, для оживлення віри і зміцнення надії. Цій обставині ми завдячуємо виникненню і збереженню пророчих книг. Хоча кожний пророк звертається до своїх сучасників у дусі того, що являє інтерес для цього часу, одначе його слово, як слово провидця, не втратило свого значення й для людей Нового Заповіту, для нас, християн, тим паче, що багато з провіщеного справдилося або ж іще справдиться.
Богословський поділ пророків на великих і малих відповідно до обсягу їхніх книг історично помилковий; правильніше розрізняти пророків за часом: до полону вавилонського, в полоні і після повернення з нього.