Зміст

Книга Екклезіаста, або Проповідника 

Це — збірка висловів ізраїльських мудраків, ще не озорених світлом Євангелії. Міркування про марноту і скороминучість всього сущого під сонцем вірні, якщо вони повідують про відданість людини винятково земним інтересам і швидкоплинним радощам, бо для такої людини немає надії на вищу сферу буття. Міркування про однакову посмертну долю людини і тварини природні в устах людей, що невідроджені духовно; що свідоме життя триває між смертю і воскресінням із мертвих видно з багатьох місць Писання: Іс. 14:9-11; Мт. 22:32; Лук. 16:19-31; Ів. 11:25. 2Кор. 5:6-8; Филип. 1:21-23; Одк. 6:9-11.
На думку укладача книги, автор її — Соломон — наприкінці свого царювання, начебто побачив марноту всіх своїх справ і замірів. Однак проти його авторства говорить передусім форма дієслова бути на початковій фразі єврейського оригіналу: Я, проповідник, був царем над Ізраїлем в Єрусалимі, в той час, коли Соломон не переставав бути царем до самісінької своєї смерті; далі, мова книги не сучасна Соломонові, але набагато пізнішої епохи і вельми нагадує мову пророка Малахії, засвідчуючи перехід до талмудської.
Автор книги, Екклезіаст, був людиною похилого віку, жив, очевидно, водночас з Неємією чи Малахією, і його песимізм пояснюється пригніченням, наслідком тривалого чужинського гніту. Тим не менше, висновки цього, ще підзаконного, чоловіка з його спостережень над життям повчальні у значній частині, вони сходяться до того, що доступна людині моральна досконалість залежить від богобоязкого виконання заповідей Божих.

Розділи

Усе марнота. 1
Марнота земних насолод. 2
Марнота людських діянь. 3
Життя жорстоке і несправедливе? 4
Марнота багатства. Застереження від нерозважливих слів. 5
Продовження. 6
Тільки в мудрості і простоті людина знаходить спокій. 7
Блаженні, що бояться Бога. 8
З радістю приймайте дари Божі і вчиняйте Його волю. 9
Мудрість і безум у великих і нікчемних. 10
Раненько сій насіння твоє і звільняй серце від журби. 11
Найрозумніше ставлення людини до Бога. 12

1

Екклезіяст 1

Усе марнота.

1. Слово Екклезіяста, сина Давидового, царя в Єрусалимі.
2. Марнота марнот, сказав Екклезіяст, марнота марнот, – все марнота.
3. Що за користь людині із усіх трудів її, котрі вона звершує під сонцем?
4. Рід відходить і рід приходить, а земля існує довіку.
5. Сходить сонце, і заходить сонце, і поспішає до місця свого, де воно сходить.
6. Лине вітер на південь, і звертає на північ, крутиться у крутливому леті своєму, і повертається вітер до витоків своїх.
7. Усі ріки течуть до моря, але море не переповнюється; до того місця, звідки ріки витікають, вони повертаються, щоб знову текти.
8. Усі речі в праці; не може людина переказати всього; не насититься око зором, не виповниться вухо почутим.
9. Що було, те й буде; і що діялося, те й буде діятися, і немає нічого нового під сонцем.
10. Буває таке, що про нього кажуть: Дивися, ось це – нове; але це вже було у віках, передніших від нас.
11. Немає памʼяті про минуле; а також про те, що буде, не залишиться памʼяті в тих, котрі прийдуть потім.
12. Я, Екклезіяст, був царем над Ізраїлем в Єрусалимі.
13. І віддав я серце на те, щоб дослідити і випробувати мудрістю все, що вчиняється під небом, цю важку працю надав Господь синам людським, щоб вони вправлялися в ній.
14. Бачив я всі діяння, які вчиняються під сонцем, і ось, усе – марнота і гонитва за вітром!
15. Криве не може випрямитися, і чого немає, того не перелічиш.
16. Розмовляв я із серцем моїм так: Ось, я звеличився і надбав мудрости понад усіма, котрі були передніше над Єрусалимом, і серце моє бачило багато мудрости і пізнання.
17. І віддав я серце на те, щоб спізнати мудрість і пізнати безум та глупоту; спізнав, що це також – знемога духу.
18. Тому що у великій мудрості багато журби; і хто примножує пізнання, примножує скорботу.

2

Екклезіяст 2

Марнота земних насолод.

1. Сказав я в серці моєму: Дай, випробую тебе радістю, і спізнай втіхи добром; але й це – марнота!
2. Про сміх сказав я: Глупота! І про веселощі: Що вони приносять?
3. Надумав я в серці моєму втішати вином тіло моє, і в той час, коли серце моє підкорялося мудрості, притримуватися глупоти, аж доки не побачу, що добре для синів людських, що мусили б вони чинити під небом у нетривалі дні свого життя.
4. Я започаткував значні справи: Спорудив собі палаци, насадив собі виноградників,
5. Упорядкував собі сади і гаї, і посадив у них усіляких плодових дерев;
6. Учинив собі водоймища для зрошування з них гаїв, у котрих виростали дерева;
7. Надбав я собі служників і служниць, і домашня челядь була в мене; а також великої і малої худоби було в мене більше, аніж у всіх, що були в Єрусалимі передніше від мене.
8. Нагромадив собі срібла і золота і коштовностей від царів і провінцій; завів у себе співаків і співачок і насолоду синів людських – різноманітні музичні інструменти.
9. І став я великим і найбагатшим понад усіх, що були в Єрусалимі передніше від мене; і мудрість моя була зі мною.
10. Чого б очі мої не зажадали, я не відмовляв їм; не забороняв серцю моєму жодних веселощів, тому що серце моє раділо при кожній праці моїй, і це було моєю часткою від усіх трудів моїх.
11. І озирнувся я на всі діяння мої, котрі вчинили мої руки, і на працю, котрою трудився я, вчиняючи їх: та ось, усе – марнота і знемога духу, і немає від них користі під сонцем.
12. І обернувся я, щоб глянути на мудрість і безум та глупоту: Бо що може вчинити людина після царя понад те, що вже звершене?
13. І побачив я, що перевага мудрости перед глупотою така ж, як перевага світла перед пітьмою.
14. У мудрого очі його – у голові його, а безглуздий ходить в пітьмі. Але я пізнав, що одна доля судилася їм усім.
15. І сказав я в серці моєму: Мене також спіткає така доля, як і глупака: навіщо я став таким вельми мудрим? І сказав я в серці моєму, що це також марнота.
16. Тому що мудрого не памʼятають вічно, як того ж таки глупака; у прийдешні дні все забудеться, і – нате вам: мудрий помирає так само, як безглуздий.
17. І зненавидів я життя: тому що бридкими стали мені діяння, котрі вчиняються під сонцем; бо все марнота і знемога духу!
18. І зненавидів я всю працю мою, котрою трудився під сонцем; тому що мушу залишити його людині, котра буде по мені.
19. І хто знає, чи мудрим він буде, чи безглуздим? Тим часом, він порядкуватиме усією працею моєю, котрою я трудився і котрою виявив себе мудрим під сонцем. І все оце – марнота.
20. І обернувся я, щоб навіяти моєму серцю зректися всієї праці, котрою я трудився під сонцем:
21. Тому що буває людина, котра працює мудро, з розумом та успіхом, і мусить віддати усе чоловікові, котрий не працював, неначе спадок його. І оце – марнота і лихо велике.
22. Бо що матиме людина від усієї праці своєї і клопотів серця свого, що працює вона під сонцем?
23. Тому що всі дні її – скорбота, і всі труди її – неспокій; навіть уночі серце її не відає спокою. І оце – марнота!
24. Не під владою людини і те добро, щоб їсти і пити, і насолоджувати душу свою від праці своєї. Я побачив, що й це також – від руки Божої;
25. Тому що хто може їсти і хто може насолоджуватися без Нього?
26. Бо людині, котра добра перед лицем Його, Він дасть мудрість і знання, і радість; а грішникові приносить клопіт збирати і накопичувати, щоб опісля віддати доброму перед лицем Божим. І оце – марнота і знемога духу!

3

Екклезіяст 3

Марнота людських діянь.

1. Усьому свій час, і час кожної речі під небом.
2. Час народжуватися і час помирати; час насаджувати і час виривати посаджене.
3. Час убивати і час уздоровлювати; час руйнувати і час будувати;
4. Час плакати і час сміятися; час журитися і час танцювати.
5. Час розкидати каміння і час визбирувати каміння; час обнімати, і час ухилятися від обіймів.
6. Час шукати і час втрачати; час зберігати і час розкидати;
7. Час роздирати і час зашивати; час мовчати, і час говорити;
8. Час любити і час ненавидіти; чаc війні і час мирові.
9. Яка користь трудівникові з того, над чим він трудиться?
10. Бачив я цей клопіт, котрого Бог дав синам людським, щоб вони вправлялися в цьому.
11. Усе витворив Він прекрасним у свій час, і поклав вічність у серце їхнє, хоч людина не може осягнути справ, котрі Бог звершує, від початку до кінця.
12. Пізнав я, що немає для них нічого кращого, аніж веселитися і чинити добро у своєму житті.
13. І якщо якась людина їсть і пʼє, і бачить добро у всілякій праці своїй, то це – дар Божий!
14. Пізнав я, що все, що учиняє Бог, буде навіки; до нього нічого долучити, і від нього нічого відняти; і Бог вчиняє так, щоб упокорювалися перед лицем Його.
15. Що було, те й нині є, і що буде, те вже було; і Бог прикличе минуле.
16. А ще бачив я під сонцем: місце суду, а там беззаконня, місце правди, а там неправда.
17. І сказав я в серці своєму: Праведного і лиходія судитиме Бог; тому що час для всякої речі, і суд над усяким ділом там.
18. Сказав я в серці своєму про синів людських, щоб випробував їх Бог, і щоб вони бачили, що вони самі по собі тварини:
19. Тому що доля синів людських і доля тварин – одна доля. Як ті помирають, так і оці помирають, і одне дихання у всіх, і немає в людини переваги перед скотиною, тому що все – марнота!
20. Усе рухається до одного місця; все постало з пороху, і все повернеться до пороху.
21. Хто знає: чи здіймається вгору дух людський, і чи дух тварин сходить донизу, в землю?
22. Отож, побачив я, що немає нічого кращого, як насолоджуватися людині справами своїми: тому що це доля її, бо хто приведе її подивитися на те, що буде після неї!

4

Екклезіяст 4

Життя жорстоке і несправедливе?

1. І обернувся я, і побачив усіляке гноблення, яке вчиняється під сонцем; і ось сльози пригноблених, а розрадника в них немає; і в руці гнобителів їхніх – сила, а розрадника в них немає.
2. І похвалив я мертвих, котрі давно померли, більше живих, аніж тих, що живуть донині;
3. А втішений найбільше з цих двох той, хто ще не існував, хто не бачив лихих справ, які вчиняються під сонцем.
4. Бачив я також, що всяка праця і всякий успіх у справах викликає взаємну заздрість поміж людьми. І все це – марнота і знемога духу!
5. Безглуздий сидить, склавши свої руки, і зʼїдає плоть свою.
6. Краще жменя зі спокоєм, аніж пригорщі із трудом і знемогою духу.
7. І обернувся я, і побачив іще марноту під сонцем.
8. Людина самотня, й іншого немає; ні сина, ні брата немає в неї, а всій праці її немає краю, і око її не насичується багатством. То для кого я працюю і позбавляю душу мою щастя? І це все – марнота і лихий клопіт!
9. Двом краще, аніж одному; тому що в них є гарна винагорода за їхню працю.
10. Бо, якщо впаде один, то другий підніме товариша свого. Але горе одному, коли впаде, а другого немає, котрий підняв би його.
11. А також, якщо лежать двоє, то обидвом тепло; а одному як зігрітися?
12. І якщо почне хто-небудь долати одного, то двоє постануть супроти нього. І нитка потрійна не скоро порветься.
13. Краще вбогий, але розумний юнак, аніж старий, але нерозумний цар, котрий порад не приймає.
14. Бо той з вʼязниці вийде на царство, хоч народився в царстві своєму убогим.
15. Бачив я всіх живих, що ходять під сонцем, з оцим другим юнаком, котрий займе місце пеpшого.
16. Безліч було народу, котрий був перед ним, хоча прийдешні не знатимуть радощів від нього. І оце – марнота і знемога духу!
17. Зважай на свою ходу, коли йдеш до Божого дому, і будь готовий, скорше слухати, аніж присиносити пожертви як нерозумні; бо вони не вважають, що вчиняють зле.

5

Екклезіяст 5

Марнота багатства. Застереження від нерозважливих слів.

1. Не поспішай язиком твоїм, і серце твоє нехай не поспішає вимовити слово перед Богом; тому що Бог на небі, а ти на землі; тому слів твоїх нехай буде небагато.
2. Бо, як сновидіння бувають від численних клопотів, так голос глупака пізнається з його велемовности.
3. Коли даєш Богові обітницю, то поквапся виконати її, тому що Він не прихильний до безглуздих; що обіцяв, – виконай.
4. Краще тобі не обіцяти, аніж пообіцяти і не виконати.
5. Не дозволяй устам твоїм заводити у гріх плоть твою; і не кажи перед ангелом Божим: Це – помилка! Навіщо тобі вчиняти, щоб прогнівався Бог на слово твоє і зруйнував справу рук твоїх?
6. Тому що в багатьох сновидіннях і в багатьох словах багато й марноти; але ти бійся Бога.
7. Якщо ти побачиш будь-де утиски бідному та нехтування судом і правдою, то не дивуйся з того: тому що за високим спостерігає вищий, а за ним – ще вищий;
8. А перевага країни загалом є цар, котрий піклується про землю.
9. Хто любить срібло, той не насититься сріблом; і хто любить багатство, тому не має користі від нього. І оце – марнота!
10. Примножується майно, примножуються й споживачі його; і яка втіха для володаря його, хіба що дивитися своїми очима?
11. Солодкий сон трудівника, чи мало, а чи багато він зʼїсть; але перенасичення багатого не дає йому заснути.
12. Є болісна недуга, котру бачив я під сонцем: багатство, накопичене володарем його на шкоду йому.
13. І гине багатство це від лихої пригоди: народив він сина – і нічогісінько немає в руках у нього.
14. Як вийшов він голим з лона матері своєї, таким і відходить, яким прийшов, і нічогісінько не візьме від праці своєї, що міг би взяти з собою.
15. І оце важка недуга: яким прийшов він, таким і відходить. То яка йому користь, що він трудився на вітер?
16. А він же упродовж цілого життя у днях своїх їв у пітьмі, у великому роздратуванні, в смутку і в досаді.
17. А ось іще я знайшов добре і приємне: їсти і пити і втішатися добром у всіх трудах своїх, якими хто трудився під сонцем у всі дні життя свого, котрі дав йому Бог; тому що це його доля.
18. І, якщо якомусь чоловікові Бог дав багатство і майно, і дав йому владу користуватися від них, і брати свою частку, і насолоджуватися від трудів своїх, то це дар Божий.
19. Не довго будуть у нього в памʼяті дні життя його; тому Бог і винагороджує його радістю серця його.

6

Екклезіяст 6

Продовження.

1. Є ще зло, котре я бачив під сонцем, і його чимало поміж людьми:
2. Бог дає людині багатство і майно, і славу, і немає для душі нестачі в чомусь, чого вона зажадала б; але не дає їй Бог скористатися з цього, а користується ним чужа людина. Оце – марнота і важка недуга!
3. Якби людина народила сто дітей і прожила багато літ, і ще примножилися дні життя її, але душа її не тішилася б добром і не було б їй навіть похорону, то я сказав би: Викидень щасливіший від неї;
4. Тому що він надаремно прийшов і відійшов у пітьму, і ймення його покрите мороком.
5. Він не бачив навіть і не спізнав сонця; йому спокійніше, аніж тій.
6. А та, хоч би прожила дві тисячі літ і не мала утіхи з добра, чи не всі підуть до одного місця?
7. Усі труди чоловіка – для його рота, а душа його не насичується.
8. Яка ж перевага мудрого перед глупаком, яка – убогого, що вміє ходити перед живими?
9. Краще бачити очима, аніж блукати душею. І це також марнота і знемога духу!
10. Що існує, те вже має імʼя, і відомо, що це – людина, і вона не може змагатися з тим, хто сильніший від неї.
11. Багато таких речей, котрі примножують марноту: а що ж для людини краще?
12. Бо хто відає, що добре для людини в житті, упродовж усіх днів марнотного життя її, котрі вона відбуває, мов тінь? І хто скаже людині, що буде після неї під сонцем?

7

Екклезіяст 7

Тільки в мудрості і простоті людина знаходить спокій.

1. Добре імʼя – краще дорогої оливи, і день смерти – дня народження.
2. Краще ходити в дім плачу за померлим, аніж ходити в дім бенкету, бо такий кінець кожної людини, і живий прикладе оце до свого серця.
3. Смуток кращий від сміху; тому що в печалі лиця серце стає добрим.
4. Серце мудрих – у домі плачу; а серце нерозумних – у домі веселощів.
5. Краще слухати звинувачення від мудрого, аніж слухати пісні глупаків.
6. Тому що сміх недолугих те саме, що потріскування тернового хворосту під казаном. І оце – марнота!
7. Пригнічуючи інших, мудрий стає безглуздим, і дарунки псують серце.
8. Кінець справі кращий, аніж початок її, а терплячий важить більше, аніж зарозумілий.
9. Не поспішай своїм духом на гнів; тому що гнів гніздиться в серці безглуздих.
10. Не кажи: Чого це передніші дні були вдатніші від нинішніх? Тому що не від мудрости запитуєш ти про це.
11. Гарна мудрість зі спадком, особливо для тих, що бачать сонце:
12. Тому що під захистом мудрости те саме, що й під захистом срібла; але перевага пізнання в тому, що мудрість дає життя володареві її.
13. Дивися на діяння Боже: тому що хто може випростати те, що Він учинив кривим?
14. За днів благополуччя користуйся добром, а за днів лиха будь розважливим; те і те учинив Бог для того, щоб людина нічого не могла сказати супроти Нього.
15. Усього надивився я за дні мої марнотні: праведник гине у праведності своїй, лиходій живе довго в безчесті своєму.
16. Не будь занадто суворим і не виставляй себе мудрим над міру: нащо тобі нищити себе?
17. Не віддавайся гріхові і не будь безглуздим; нащо тобі помирати не свого часу?
18. Гаразд, якщо ти триматимешся одного і другого з рук не випустиш; бо хто боїться Бога, той уникне того й того.
19. Мудрість чинить мудрого сильнішим від десяти володарів, котрі у місті.
20. Немає людини праведної на землі, котра чинила б добро і не грішила при усьому.
21. Тому не на кожне слово, котре мовлять, зважай, щоб ти не почув раба твого, коли він обмовляє тебе.
22. Бо серце твоє знає чимало випадків, коли ти й сам озвався лихим словом про інших.
23. Усе це випробував я мудрістю; і сказав: Буду я мудрим; але мудрість задалеко від мене.
24. Далеко те, що було, і глибоке-глибоке; хто осягне його?
25. Навернувся я серцем своїм до того, щоб дізнатися, дослідити і знайти мудрість та розум, і спізнати облудність глупоти, невігластва і безуму.
26. І пізнав я, що гіркіша від смерти жінка, тому що вона – сіть, а серце її – тенета, руки її – кайдани; живий перед Богом врятується від неї, а грішника вона впіймає.
27. Ось це знайшов я, сказав Екклезіяст, випробовуючи одне за одним.
28. Чого іще шукала моя душа, і я не знайшов? Чоловіка одного із тисячі я знайшов, а жінки поміж усіма ними не знайшов.
29. Тільки оце я знайшов, що Бог витворив людину праведною, а вона вдалася до численних помислів.

8

Екклезіяст 8

Блаженні, що бояться Бога.

1. Хто – як мудрий, і хто розуміє призначення речей? Мудрість чоловіка просвітлює обличчя його, і суворість обличчя його щезає.

2. Я кажу: Слово цареве бережи, і це заради присяги перед Богом.
3. Не поспішай відійти од лиця його, і не будь ревним у лихій справі; тому що він чого зажадає, все може вчинити.
4. Де слово царя, там влада; і хто скаже йому: Що ти сподіяв?
5. Хто виконує заповідь, той не спізнає жодного лиха: серце мудрого відає і час, і приписи.
6. Тому що для будь-якої речі є свій час і приписи; а чоловікові велике лихо від того,
7. Що він не знає, що станеться; і як воно буде – хто скаже йому?
8. Людина не має влади над духом, щоб утримати духа, і не має влади у неї над днем смерти, і не має ради в цій боротьбі, і не врятує безчестя лиходія.
9. Усе це я бачив, і навертав серце моє на всіляку справу, котра учинялася під сонцем. Трапляється час, коли людина володарює над людиною на шкоду їй.
10. Бачив я тоді, що ховали лиходіїв, і приходили і відходили од святого місця, і їх забували в місті, де вони так учиняли. І оце – марнота!
11. Не скоро звершується суд над лихими справами; і через це не боїться серце синів людських чинити зло.
12. І хоч грішник сто разів учиняє зло і заклякає в ньому, я таки знаю, що добре буде тим, що бояться Бога, котрі упокорюються перед лицем Його;
13. А лиходієві не буде добра, і, неначе тінь, недовго протриває той, хто не упокорюється перед Богом.
14. Є також ось така марнота на землі: праведників наздоганяє те, на що заслуговували б вчинки лиходіїв, а з лиходіями трапляється те, на що заслуговували б діяння праведників. І я сказав: і оце – марнота!
15. І похвалив я веселощі; тому що немає кращого для людини під сонцем, як їсти, пити і веселитися; це супроводжує її в трудах упродовж усіх днів життя її, котрі дав їй Бог під сонцем.
16. Коли я навернув моє серце до того, аби пізнати мудрість і оглянути справи, котрі кояться на землі, і серед яких людина ні вдень, ані вночі не відає сну:
17. Тоді я побачив усі діяння Божі і спізнав, що людина не може осягнути справ, котрі кояться під сонцем. Скільки людина не працювала б у дослідах, вона усе ж таки не осягне цього; і якби якийсь мудрак сказав, що він знає, він не може осягнути цього.

9

Екклезіяст 9

З радістю приймайте дари Божі і вчиняйте Його волю.

1. До всього цього я навернув серце моє, щоб осягнути, що праведні і мудрі та діяння їхні – в руці Божій, і що людина ні любови, ані ненависти не відає у всьому тому, що перед нею.
2. Усьому і всім одне: одна доля праведникові і лиходієві, доброму і злому, чистому і нечистому, тому, що приносить пожертву, і тому, що не приносить пожертви; як доброчинному, так само й грішникові, як присягальникові, так само й тому, що боїться присяги.
3. Оце ж бо й лихо у всьому, що чиниться під сонцем, що доля однакова для всіх, і серце синів людських виповнене злом, і безум у серці їхньому, і в житті їхньому, а відтак вони відходять до померлих.
4. Хто перебуває серед живих, у того ще є надія, бо навіть псові живому ліпше, аніж мертвому левові.
5. Живі знають, що помруть, а мертві нічогісінько не знають, і вже немає їм заплати, тому що памʼять про них у забутті.
6. І любов їхня, і ненависть їхня, і ревнощі їхні вже пощезли, і вже немає їм частки навіки ні в чому, що чиниться під сонцем.
7. Тож простуй, їж весело хліб твій і пий на радощах серця твого вино твоє, коли Бог прихильний до справ твоїх.
8. Нехай же буде повсякчас одяг твій світлим, і нехай не бракує єлею на голові твоїй.
9. Утішайся життям із дружиною, котру любиш, упродовж усіх днів марнотного життя твого, і котру тобі дав Бог під сонцем на всі марнотні дні твої; тому що це – доля твоя в житті і трудах твоїх, котрими ти працюєш під сонцем.
10. Усе, що може рука твоя робити, чини за силою, тому що в могилі, куди ти підеш, немає ні роботи, ні роздумів, ні пізнання, ані мудрости.
11. І знову зауважив я під сонцем, що не метким дається успішно бігти, не хоробрим – перемога, не мудрим – хліб, і не в розумних – багатство, і не вправним – прихильність, але час і випадок для всіх згаданих.
12. Бо людина не відає свого часу, як риба попадає у невідворотню сіть, і як птахи заплутуються в сільцях; так і сини людські потрапляють у лихоліття, коли воно несподівано приходить на них.
13. Ось, яку ще мудрість бачив я під сонцем, і вона видалася мені важливою.
14. Місто невелике, і людей у ньому небагато; до нього наблизився великий цар, і взяв в облогу його, і вчинив супроти нього значні заходи в облозі;
15. Але в місті виявився мудрий бідак, і він урятував своєю мудрістю це місто; проте ніхто не згадав про цього бідного чоловіка.
16. І сказав я: Мудрість краща від сили, і все-таки мудрість бідака зневажається, і слів його не чують.
17. Слова мудрих, мовлені спокійно, вислуховуються краще, аніж крик володаря поміж безглуздими.
18. Мудрість краща од військових знарядь; але один грішник вигубить багато добра.

10

Екклезіяст 10

Мудрість і безум у великих і нікчемних.

1. Мертві мухи псують і вчиняють смердючою духмяну, було, оливу мироварника; те саме вчиняє незначна глупота пошанованого чоловіка з його мудрістю і честю.
2. Серце мудрого – праворуч нього, а серце глупака – ліворуч.
3. Якою дорогою не йшов би глупак, йому завжди бракує глузду, і кожному він виявить, що він безглуздий.
4. Якщо гнів урядовця спалахне на тебе, то не залишай місця твого; тому що покірність покриває навіть значніші провини.
5. Є зло, котре я бачив під сонце, це – неначе гріховність, що виходить від володаря.
6. Невігластво постає на значній висоті, а багаті сидять низько.
7. Бачив я рабів на конях, а князів піших, що ходили, як раби – пішки.
8. Хто копає яму, той упаде до неї; і хто руйнує мура, того вжалить гадюка.
9. Хто пересуває каміння, той може надсадитися, а хто дрова рубає, наражається на небезпеку від них.
10. Якщо затупилася сокира, і якщо лезо її не буде загострене, то необхідно докладати зусиль; мудрість зарадить цьому.
11. Якщо вжалить незаговорена гадюка, то не кращий від неї й обмовник.
12. Слова уст мудрого – благодать, а вуста безглуздого завдають йому ж таки поразки:
13. Початок слів із уст його – глупота, а закінчення мовленого устами його – безум.
14. Безглуздий наговорить багато, хоч людина не відає, що буде, і хто скаже їй, що буде після неї?
15. Праця глупака стомлює його, тому що не відає навіть шляху до міста.
16. Горе тобі, земле, коли цар твій підліток, і коли князі твої насичуються зранку.
17. Щасливий ти, краю, коли цар у тебе зі шляхетного роду, і князі твої їдять своєчасно – для підсилення, а не для пересичення!
18. Від ледарства зависає стеля; і коли опустяться руки, то протікає оселя.
19. Бенкети влаштовуються для вдоволення, і вино звеселяє життя; а за все відповідає срібло.
20. Навіть подумки не обмовляй царя лихим словом, і в опочивальні твоїй не обмовляй можного; тому що птах небесний може перенести слово твоє, і крилата – переказати мовлене тобою.

11

Екклезіяст 11

Раненько сій насіння твоє і звільняй серце від журби.

1. Пускай хліб твій на воду, тому що з плином багатьох днів знову знайдеш його.
2. Діли частку на семеро і навіть на восьмеро, тому що не відаєш, яке лихо станеться на землі.
3. Коли хмарини будуть уповні, то вони проливаються на землю дощем; і якщо впаде дерево на південь чи на північ, то воно там-таки й залишиться, куди впаде.
4. Хто зважає на вітер, той не сіятиме, і хто дивиться на хмари, тому не жнивувати.
5. Як ти не відаєш доріг вітру, і не знаєш, яким чином утворюються кістки у лоні вагітної, так само не можеш відати діянь Божих, Котрий утворює все.
6. Уранці сій насіння твоє і увечері не давай спочину руці твоїй; тому що ти не відаєш, чи перше, чи друге буде удатніше, або перше і друге матиме успіх.
7. Солодке світло, і приємно для ока бачити сонце.
8. Якщо людина проживе навіть багато літ, то нехай звеселюється вона упродовж кожного з них, і нехай памʼятає про дні тьмяні, котрих буде багато: усе, що буде, – марнота.
9. Звеселюйся, юначе, в юності твоїй, і нехай зазнає серце твоє радощів за днів юности твоєї, і ходи шляхами серця твого і за веденням очей твоїх; але знай лише, що за все це Бог приведе тебе на суд.
10. І віддаляй тугу із твого серця, і відхиляй лихе від тіла твого, тому що дитинство і юність – марнота.

12

Екклезіяст 12

Найрозумніше ставлення людини до Бога.

1. І памʼятай Творця твого за днів юности твоєї; доки не надбігли важкі дні і не прийшли роки, про котрих ти будеш казати: Немає мені вдоволення в них!
2. Аж доки не потьмяніє сонце і світло, і місяць, і зорі, і не надбігли нові хмарини після дощу.
3. Того дня, коли затремтять охоронці оселі, і зігнуться мужі сили; і припинять молоти ті, що мелять, тому що їх замало лишилося, і, засмутяться ті, що виглядають у вікнах;
4. І зачинятимуться двері на вулицю; і замовкнуть жорна, і буде підводитися людина за криком півня, і замовкнуть доньки співу;
5. І верховини будуть їм страшні, і на дорозі жахи; і зацвіте мигдаль; і обважніють коники, і розсиплеться каперс. Бо відходить людина до вічної оселі своєї, і плакальники вже готові оточити її на вулиці;
6. Доки не урвався срібний ланцюг, і не урвалася золота повʼязка, і не розбився глечик біля джерела, і не зламається колесо над криницею.
7. І повернеться порох у землю, чим він і був, а дух повернеться до Бога, Котрий дав його.
8. Марнота марнот, сказав Проповідник, усе – марнота!
9. Окрім того, що Екклезіяст був мудрий, він навчав народ пізнання. Він усе випробував, дослідив і склав багато притч.
10. Старався Екклезіяст віднаходити гарні вислови, і слова істини написані ним безпомильно.
11. Слова мудрих, – мов голки і, наче забиті цвяхи, і укладачі їх – від єдиного пастуха.
12. А що понад все це, сину мій, того остерігайся: складати багато книг – кінця не буде, і багато читати – заважко для плоті.
13. Вислухаємо сутність усього: Бійся Бога і заповіді Його виконуй, тому що в цьому все для людини.
14. Бо кожну справу Бог приведе на суд, і все таємне, чи добре воно, а чи лихе.