Головна   Бут   Вих    Лев   Чис   П.Зак   І.Нав   Суд   Рут   1Цар   2Цар   3Цар   4Цар   1Літ   2Літ   Єздр   Неєм   Ест   Йова   Псал   Прит   Екк   П.Пісн   Ісаї    Єрем   Пл.Єр   Єзек   Дан   Осії   Йоїла   Ам   Овд   Йони   Міх   Наум   Авак   Соф   Огія   Зах   Малах   Мат   Мрк   Лук   Іван   Діян   Яков   1Пет   2Пет   1Ів   2Ів   3Ів   Юди   Рим   1Кор   2Кор   Гал   Ефес   Фил   Кол   1Сол   2Сол   1Тим   2Тим   Тита   Филм   Євр   Одк.

Книга Буття

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 42 43 44 45 46 47 48 49 50

Буття 1

Початок творення світу.

1. На початку утворив Бог небо і землю.

2. А земля була невидна і пустельна, і морок на поверхні безодні; і Дух Божий ширяв над водою.

3. І сказав Бог: Нехай буде світло. І вчинилося світло.

4. І побачив Бог світло, що воно гарне; і відділив Бог світло від пітьми.

5. І назвав Бог світло днем, а пітьму ніччю. І був вечір, і був ранок: день перший.

6. І сказав Бог: Хай буде твердь посеред води, і нехай відділяє вона воду од води.

7. І утворив Бог твердь; і відділив воду, котра під твердю, од води, котра над твердю. І сталося так.

8. І назвав Бог твердь небом. І був вечір, і був ранок: день другий.

9. І сказав Бог: Нехай збереться вода, котра під небом, в одне місце, і нехай з’явиться суходіл. І сталося так.

10. І назвав Бог суходіл землею, а зібрані води назвав морями. І побачив Бог, що це добре.

11. І сказав Бог: Нехай вродить земля траву, ярину, що сіє насіння, дерево плідне, що приносить за родом своїм плід, в котрому насіння його на землі. І сталося так.

12. І вродила земля траву, ярину, що сіє насіння за родом її, і дерево, що приносить плід, в котрому насіння його за родом його. І побачив Бог, що це добре.

13. І був вечір, і був ранок: день третій.

14. І сказав Бог: Нехай будуть світила на тверді небесній, для відокремлення дня від ночі, і для ознак, сезонів, днів і років.

15. І нехай будуть вони світильниками на тверді небесній, щоб освітлювати землю. І сталося так.

16. І утворив Бог два світила великі: світило більше, для проводу дня, і світило менше – для проводу ночі, і зорі;

17. І розмістив їх Бог на тверді небесній, щоб світили на землю,

18. І правували днем і ніччю, і відділяли світло від пітьми. І побачив Бог, що це добре.

19. І був вечір, і був ранок: день четвертий.

20. І сказав Бог: Хай утворить вода удосталь рухливих живих істот; і птахи нехай полетять над землею, по тверді небесній.

21. І утворив Бог рибу велику і всіляку істоту живу, що рухається, котрих утворила вода за родом їхнім, і птахів крилатих за родом їхнім. І побачив Бог, що це добре.

22. І благословив їх Бог, кажучи: Плодіться і розмножуйтеся, і виповнюйте води і моря, і птахи нехай розмножуються на землі.

23. І був вечір, і був ранок: день п’ятий.

24. І сказав Бог: Нехай витворить земля істот живих за родом їхнім, скотину, плазунів і звірів земних за родом їхнім. І сталося так.

25. І витворив Бог звірів земних за родом їхнім, і скотину за родом її, і всіх плазунів земних за родом їхнім. І побачив Бог, що це добре.

26. І сказав Бог: Створимо людину за образом Нашим, за подобою Нашою; і нехай володарює вона над рибою морською і над птахами небесними, і над скотиною, і над усією землею, і над усілякою гадиною, що повзає по землі.

27. І витворив Бог людину за образом Своїм, за образом Божим утворив її; чоловіком і жінкою витворив їх.

28. І благословив їх Бог, і сказав їм Бог: Плодіться і розмножуйтеся, і виповнюйте землю, і володійте нею, і володарюйте над рибою морською, і над птахами небесними, і над кожною живою твариною, що рухається по землі.

29. І сказав Бог: Ось, Я дав вам усіляку траву, що сіє насіння, котра є на всій землі, і всіляке дерево, у котрого плід деревний, що сіє насіння: це вам буде харчем.

30. А всім звірам земним, і всім птахам небесним, і всілякому плазунові, що повзає по землі, у якому життя, дав Я всю зелень травну на харчі. І сталося так.

31. І побачив Бог усе, що Він утворив, і ось, воно добре вельми. І був вечір, і був ранок: день шостий.

Буття 2    

Суботній спочин Господа – прообраз спочину віруючих у досконалому діянні спасіння.

1. Так витворені небо і земля, і все військо їхнє.

2. І звершив Бог під сьомий день справи Свої, котрі Він чинив, і спочив сьомого дня від усіх справ Його, котрі вчинив.

3. І благословив Бог сьомий день, і освятив його, бо цього дня спочив од усіх справ Своїх, котрі Бог чинив і творив.

4. Ось походження неба і землі, при утворенні їх, того часу, коли Господь Бог утворив землю і небо.

5. І всілякий польовий чагарник, котрого ще не було на землі, і всіляку польову траву, котра ще не росла; бо Господь Бог не посилав дощу на землю, і не було людини для обробітку землі;

6. Але пара підносилася від землі, і зрошувала всю поверхню землі.

7. І утворив Господь Бог чоловіка із пилу земного і вдихнув в обличчя його дихання життя, і став чоловік душею живою.

8. І посадив Господь Бог рай в Едені на сході; і поселив там чоловіка, котрого утворив.

9. І виростив Господь Бог із землі всіляке дерево, приємне для ока і придатне для харчу, і дерево життя посеред раю, і дерево пізнання добра і зла.

10. Із Едену витікала річка для зрошення раю, і потім розгалужувалася на чотири ріки.

11. Ім’я однієї Пішон: вона обтікає всю землю Хавила, ту, де золото;

12. І золото цієї землі добре; там бделій і камінь онікс.

13. Ім’я другої ріки Ґіхон, вона обтікає всю землю Куш (Ефіопії).

14. Ім’я третьої річки Тигр: вона біжить на сході Ашшуру; а четверта ріка – Єфрат.

15. І взяв Господь Бог чоловіка, і поселив його в саду Еденському, щоб обробляти його і опікуватися ним.

16. І заповідав Господь Бог чоловікові, говорячи: Від усілякого дерева в саду ти будеш вільно їсти;

17. А від дерева пізнання добра і зла не їж від нього; бо того ж дня, котрого ти покуштуєш од нього, смертю помреш.

18. І сказав Господь Бог: Не добре бути чоловікові одному; утворимо йому помічника, відповідного йому.

19. Господь Бог витворив із землі всіх тварин польових і всіх птахів небесних, і привів до чоловіка, аби побачити, як він назве їх, і, щоби, як назве чоловік кожну живу істоту, таким і було б їй ім’я.

20. І назвав чоловік ймення всім тваринам і птахам небесним і всім звірям польовим: але для чоловіка не знайшлося помічника, схожого на нього.

21. І навів Господь Бог на чоловіка міцний сон; і, коли він заснув, узяв одне із ребер його, і затулив те місце плоттю.

22. І утворив Господь Бог із ребра, взятого у чоловіка, жінку, і привів її до чоловіка.

23. І сказав чоловік: Ось, ця кість од кісток моїх і плоть від плоті моєї; вона буде називатися жінкою: бо взята від чоловіка.

24. Тому нехай залишить чоловік батька свого і матір свою, і поєднається з дружиною своєю, і будуть одна плоть.

25. І були обидвоє голі, Адам і дружина його, і не соромилися.

Буття 3    

Спокушування Єви, пробудження сумнівів.

1. Змій був найхитріший з-поміж усіх звірів польових, котрих витворив Господь Бог. І сказав змій жінці: Чи справді сказав Бог: Не їжте від жодного дерева в раю?

2. І сказала жінка змієві: Плоди з дерев ми можемо їсти.

3. Тільки плодів дерева, котре посеред раю, сказав Бог: Не їжте і не торкайтеся до них, щоб вам не вмерти.

4. І сказав змій жінці: Ні, не помрете;

5. Але знає Бог, що того дня, котрого ви скуштуєте їх, тоді очі ваші відкриються, і ви будете, як боги, котрі знають добро і зло.

6. І побачила жінка, що дерево добре на поживу, і що воно приємне для очей, бо вчиняє мудрим, і взяла плодів його, і спожила, і дала також чоловікові своєму, і він їв.

7. І поглибшав зір у них обидвох, і довідалися, що голі, і позшивали оливкове листя і поробили собі пояси.

8. І почули голос Господа Бога, Який простував раєм у пору денної прохолоди, і сховався Адам і дружина його від Господа Бога поміж деревами раю.

9. І покликав Господь Бог Адама, і сказав йому: Де ти?

10. Він сказав: Голос Твій я почув у раю, і злякався, бо я голий, і сховався.

11. І сказав Бог: Хто сказав тобі, що ти голий? Чи не їв ти з дерева, з котрого Я заборонив тобі їсти?

12. Адам сказав: Жінка, котру Ти дав мені, вона дала мені з дерева, і я спожив.

13. І сказав Господь Бог жінці: Нащо ти оце вчинила? Жінка сказала: Змій обдурив мене, і я їла.

14. І сказав Господь Бог змієві: За те, що ти вчинив це, проклятий ти перед усіма тваринами і перед усіма звірами польовими; ти будеш повзати на череві своєму, і будеш їсти тлін упродовж днів життя твого.

15. І ворожнечу покладу між тобою і поміж жінкою, і поміж насінням твоїм (нащадками) і насінням її, воно буде вражати тебе в голову, а ти будеш жалити його в п’яту.

16. А жінці сказав: Множачи, помножу скорботу твою у вагітності твоїй; у стражданнях будеш народжувати дітей; і до чоловіка твого потяг твій, і він буде панувати над тобою.

17. Адамові ж сказав: За те, що ти вчинив за словом дружини твоєї і їв з дерева, з якого Я наказав тобі не їсти, проклята земля через тебе; зі скорботою будеш харчуватися з неї у всі дні життя твого.

18. Терня і будяки буде вона тобі родити, і їстимеш польову траву.

19. У поті лиця твого їстимеш хліб, доки не повернешся в землю, з котрої тебе взято; бо ти є пил земний і в пил земний повернешся.

20. І назвав Адам ім’я дружині своїй Єва, бо стала вона матір’ю всіх живих.

21. І вчинив Господь Бог Адамові і дружині його одяг шкіряний і одягнув їх.

22. І сказав Господь Бог: Ось, Адам став, як один із Нас, знаючи добро і зло; тож тепер, аби лише не простяг він руки своєї і не взяв ще й з дерева життя і, споживши, не став жити повік.

23. І спровадив його Господь Бог із саду Еденського, щоб обробляти землю, з котрої був узятий.

24. І вигнав Адама, і поставив на сході біля Еденського саду херувима і полум’яний меч, який обертався навсібіч, щоб стерегти стежку до дерева життя.

Буття 4    

Перші нащадки.

1. Адам спізнав Єву, дружину свою; і вона завагітніла й породила Каїна і сказала: Надбала я людину від Господа.

2. Потім породила брата його Авеля. І став Авель вівчарем, а Каїн обробляв землю.

3. По якомусь часі Каїн приніс Господові пожертву з плодів ріллі.

4. І Авель приніс пожертву з первістків своєї дрібної скотини, і то з найгладкіших. І зауважив Господь Бог Авеля і пожертву його,

5. А на Каїна і на пожертву його не глянув. Каїн дуже розгнівався й вельми спохмурнів.

6. І сказав Господь Каїнові: Чого ти спохмурнів? І від чого гіркота на лиці твоєму?

7. Коли чиниш добре, хіба не підносиш обличчя? А коли не чиниш доброго, то гріх у порозі лежить; він зваблює тебе до себе, але ти пануй над ним.

8. І сказав Каїн Авелю, братові своєму: Нумо, ходімо в поле. І коли вони були в полі, Каїн напав на брата свого і вбив його.

9. І сказав Господь Каїнові: Де Авель, брат твій? Він одказав: Не знаю, хіба я сторож братові моєму?

10. І сказав Господь: Що ти вчинив? Голос крови брата твого волає до Мене від землі.

11. І нині проклятий ти від землі, котра розтулила уста свої, аби прийняти кров брата твого з руки твоєї.

12. Коли ти оброблятимеш землю, вона вже більш не буде давати сили своєї для тебе; ти будеш вигнанцем і бурлакою на землі.

13. І сказав Каїн Господові: Кара мені завелика, щоб її витримати.

14. Ось, Ти відтепер спроваджуєш мене з лиця землі, і від лиця Твого я ховаюся, і буду вигнанцем і бурлакою на землі; і будь-хто, що зустрінеться зі мною, заб’є мене.

15. І сказав йому Господь: За те будь-хто, забивши Каїна, зазнає помсти всемеро. І вчинив Господь Каїнові знамення, щоб ніхто, зустрівшися з ним, не вбив його.

16. І відійшов Каїн від лиця Господа; і оселився на землі Нод, що на схід від Едену.

17. І спізнав Каїн дружину свою; і вона завагітніла, і народила Каїнові Еноха. І збудував він місто; і назвав місто за йменням сина свого: Енох.

18. У Еноха ж народився Ірад; Ірад породив Мегуяїла; Мегуяїл породив Метушаїла; Метушаїл породив Ламеха.

19. І взяв собі Ламех дві дружини; ім’я однієї Ада, а ймення другої – Цілла.

20. Ада породила Явала: він був батьком тих, що живуть у шатрах і випасають худобу.

21. Ім’я братові його Ювал: він був батьком гуслярів та сопілкарів.

22. Цілла також породила Тувалкаїна, який був ковалем усіх знарядь з міді та заліза. І сестра Тувалкаїнова була Ноема.

23. І сказав Ламех дружинам своїм: Адо і Цілло! Дослухайтеся голосу мого, дружини Ламехові! Зважайте на слово моє: Я забив мужа, бо він поранив мене, і юнака за уразу мою.

24. Якщо за Каїна була помста всемеро, то за Ламеха у сімдесят разів по семеро.

25. І спізнав Адам іще дружину свою, і вона породила сина, і назвала його ім’ям: Сет, тому що, оповідала вона, Бог дав мені друге насіння замість Авеля, котрого убив Каїн.

26. У Сета також народився син, і він назвав його ім’ям: Енош; тоді заходилися накликати ймення Господнє.

Буття 5    

Родовід Адама і нащадки Сета.

1. Ось родовід Адамів: у день коли Бог утворив людину, за образом Божим витворив її.

2. Чоловіка і жінку витворив їх, і благословив їх, і дав їм ім’я: Адам, в день утворення їхнього.

3. Адам жив сто тридцять літ, і народив сина за подобою своєю, за образом своїм, і назвав його ім’ям Сет.

4. Днів Адамових по народженню ним Сета було вісімсот літ, і породив він синів і дочок.

5. А всіх днів життя Адамового було дев’ятсот тридцять літ, і він помер.

6. Сет жив сто п’ять літ і породив Еноша.

7. Породивши Еноша, Сет жив ще вісімсот сім років, і породив синів та дочок.

8. А всіх же днів Сетових було дев’ятсот дванадцять літ, і він помер.

9. Енош жив дев’яносто літ, і породив Кенана,

10. Породивши Кенана, Енош жив ще вісімсот п’ятнадцять літ, і породив синів та дочок.

11. А всіх днів Еношових було дев’ятсот п’ять літ, і він помер.

12. Кенан жив сімдесят літ, і породив Магалаліїла.

13. Породивши Магалаліїла, Кенан жив ще вісімсот сорок літ, і породив синів і дочок.

14. А всіх днів Кенанових було дев’ятсот десять літ, і він помер.

15. Магалал’їл жив шістдесят п’ять літ, і породив Яреда.

16. По народженні Яреда, Магалаліїл жив ще вісімсот тридцять літ, і породив синів і дочок.

17. А всіх днів Магалаліїла було вісімсот дев’яносто п’ять літ, і він помер.

18. Яред жив сто шістдесят два роки, і породив Еноха.

19. Породивши Еноха, Яред жив ще вісімсот літ, і породив синів та дочок.

20. А всіх днів Яреда було дев’ятсот шістдесят два роки, і він помер.

21. Енох жив шістдесят п’ять років, і породив Метушалаха.

22. І ходив Енох перед Богом по народженню Метушалаха триста літ, і породив синів і дочок.

23. А всіх днів Енохових було триста шістдесят п’ять літ.

24. І ходив Енох перед Богом; і не стало його, тому що Бог забрав його.

25. Метушалах жив сто вісімдесят сім літ, і породив Ламеха.

26. Породивши Ламеха, Метушалах жив ще сімсот вісімдесят два роки, і породив синів та дочок.

27. А всіх днів Метушалахових було дев’ятсот шістдесят дев’ять літ, і він помер.

28. Ламех жив сто вісімдесят два роки, і породив сина.

29. І дав ім’я йому: Ной, сказавши: Він буде втіхою у роботі нашій і в трудах рук наших під час обробітку землі, котру прокляв Господь.

30. І жив Ламех, після народження Ноя, п’ятсот дев’яносто п’ять літ, і породив синів та доньок.

31. А всіх днів Ламехових було сімсот сімдесят сім літ; і він помер.

32. Ноєві було п’ятсот літ, і породив Ной Сима, Хама і Яфета.

Буття 6    

Потоп. Причини гніву Божого.

1. Коли люди почали на поверхні землі розмножуватися, і народилися в них доньки,

2. Тоді сини Божі побачили доньок людських, що вони вродливі, і брали їх собі в дружини, котру хто вибрав.

3. І сказав Господь: Не вічно Духові Моєму змагатися з людиною; бо вона чинить гріх за невіглаством своїм, і вона плоть; нехай буде днів її сто двадцять літ.

4. Під той час були на землі велети, надто ж потому, як сини Божі почали входити до людських доньок, і вони народжували їм дітей. Це були могутні, з давен-давен славетні люди.

5. І побачив Господь, що велике розбещення людей на землі, і що всі думки і помисли серця їхнього було зло повсякчасне.

6. І тому пожалкував Господь, що утворив людину на землі, і зажурився в серці Своєму.

7. І сказав Господь: Винищу з лиця землі людей, котрих Я утворив, від людини до тварин, і плазунів і птахів небесних, винищу; бо Я жалкую, що створив їх.

8. А Ной надбав благодать перед очима Господніми.

9. Ось життя Ноєве: Ной був чоловіком праведним і безвинним в роді своєму; Ной ходив з Богом.

10. Ной породив трьох синів: Сима, Хама і Яфета.

11. Але земля розбестилася перед Богом, і виповнилася земля злочинами.

12. І глянув Бог на землю, – і ось, вона розбещена: бо всіляка плоть спотворила стежку свою на землі.

13. І сказав Бог Ноєві: Кінець всілякій плоті настав переді Мною; бо земля виповнилася од них злочинами. І ось, Я винищу їх на землі.

14. Збудуй собі ковчега з дерева гофер; помешкання вчини в ковчезі, і просмоли його смолою зсередини і зовні.

15. І вчини його так: довжина ковчега триста ліктів; ширина п’ятдесят ліктів, а висота його тридцять ліктів.

16. І вчини вікно у ковчезі і до ліктя зведи його вгорі, і двері в ковчезі вчини з боку його; влаштуй у ньому нижнє, друге і третє житло (поверхи).

17. І ось, Я наведу на землю потоп води, щоб винищити всіляку плоть, котра має дихання життя під небесами; і все, що є на землі, загине.

18. Але з тобою Я укладу заповіта Мого, і увійдеш у ковчег ти, і сини твої, і дружина твоя, і дружини синів твоїх з тобою.

19. Заведи також у ковчег із усіх тварин і від усілякої плоті по двоє, щоб вони залишилися з тобою живі: нехай вони будуть чоловічої статі і жіночої.

20. Із птахів за родом їхнім, та із тварин за родом їхнім, та з усіх плазунів на землі за родом їхнім, з усіх по двоє увійдуть до тебе, щоб лишилися живими.

21. Також візьми собі всілякого харчу, котрим харчуються, і збери до себе; і буде він для тебе і для них поживою.

22. І вчинив Ной усе, як наказав йому Бог, так він і вчинив.

Буття 7    

Потоп, як вид суду Божого.

1. І сказав Господь Ноєві: Увійди ти і родина твоя до ковчега; бо тебе побачив Я праведним переді Мною у роді цьому.

2. І всілякої тварини чистої візьми по семеро, самців і самок, а із тварин нечистих по двоє, самців і самок.

3. Також із птахів небесних по семеро, самців і самок, щоб зберегти насіння для всього лиця землі.

4. Бо через сім днів Я пошлю дощ на землю сорок днів і сорок ночей; і винищу все живе з лиця землі.

5. Ной учинив усе, що Господь наказав йому.

6. А Ноєві було шістсот літ, як стався потоп на землі.

7. І ввійшов Ной і сини його, і дружина його, і дружини синів його до ковчега від потопу водою.

8. І з тварин чистих і з тварин нечистих, і з птаства, і з усіх плазунів, що на землі.

9. По двоє, самців і самок, увійшли до Ноя в ковчег, як Бог звелів Ноєві.

10. Через сім днів води потопу впали на землю.

11. На шістсотім році Ноєвого життя, другого місяця, сімнадцятого дня місяця, у сей день розверзлися всі джерела великої безодні, і вікна небесні прочинилися;

12. І лив на землю дощ сорок днів і сорок ночей.

13. Того самого дня увійшов до ковчега Ной і Сим, Хам і Яфет, сини Ноєві, і дружина Ноєва, і три дружини синів його з ними.

14. Вони, і всі звірі за родом їхнім, і всіляка скотина за родом її, і всі плазуни, що повзають по землі, за родом їхнім, і все птаство, за родом їхнім, усяка птаха крилата.

15. І ввійшли до Ноя в ковчег по двоє од всілякої плоті, в котрій є дух життя.

16. І ввійшли самці і самки всілякої плоті, як звелів йому Бог. І Господь зачинив його.

17. І тривала на землі повінь сорок днів, і, прибуваючи, вода піднесла ковчега, і він піднявся над землею.

18. А вода все прибувала, вельми розливалася по землі, і ковчег плавав на поверхні води.

19. І прибувала вода на землю вельми й вельми, так що затопила всі високі гори, котрі є під усим небом.

20. На п’ятнадцять ліктів піднялася над ними вода, і затопила гори.

21. І загинула всіляка плоть, яка рухалася по землі, і птахи, і скотина, і звірі, і всі плазуни, котрі повзали по землі, і всі люди.

22. Усе, що мало дихання духа життя у ніздрях своїх на суходолі, померло.

23. Винищилася всіляка істота, котра була на поверхні землі, від людини до тварини, і плазунів, і птахів небесних, все винищилося на землі: залишилися тільки Ной, і ті, що були з ним у ковчезі.

24. І опанувала вода землю на сто п’ятдесят днів.

Буття 8    

Кінець потопу.

1. І згадав Бог про Ноя, і про всіх звірів, і про всіляку скотину, котрі були з ним у ковчезі; і навернув Бог вітер на землю, і води почали відпливати.

2. І замкнулися джерела безодні і вікна небесні, і вщух дощ із неба.

3. А вода поволі верталася із землі, і почала опадати вода, як минуло сто п’ятдесят днів.

4. І зупинився ковчег сьомого місяця, сімнадцятого дня місяця, на горах Араратських.

5. Вода опадала дедалі, аж до десятого місяця; а першого дня десятого місяця завиднілося верхів’я гір.

6. По сорока днях Ной відчинив зроблене ним вікно у ковчезі.

7. І випустив ворона, котрий, відлетівши, літав і повертався, доки звільнилася земля од води.

8. Потім випустив од себе голуба, щоби переконатися, чи зійшла вода з лику землі.

9. Але голуб не знайшов місця спокою для ніг своїх, і повернувся до нього в ковчег; бо вода все ще була на поверхні всієї землі; і він простер руку свою, і взяв його, і прийняв до себе в ковчег.

10. І, зачекавши іще сім днів інших, знову випустив голуба з ковчега.

11. Голуб повернувся до нього надвечір; і ось, свіжий оливковий листочок у дзьобі: і Ной довідався, що вода зійшла з лику землі.

12. Він зачекав іще сім днів інших, і випустив голуба; і він уже не повернувся до нього.

13. Шістсот першого року до першого дня першого місяця зійшла вода із землі; і розібрав Ной покрівлю ковчега, і огледівся, аж ось поверхня землі стала суходолом.

14. І другого місяця, двадцять сьомого дня місяця, земля висохла.

15. І сказав Бог Ноєві:

16. Вийди з ковчега ти, і дружина твоя, і сини твої, і дружини синів твоїх з тобою.

17. Виведи із собою всіх тварин, котрі з тобою, од всілякої плоті, з птахів і скоту, і всіх плазунів, що повзають по землі: нехай розійдуться вони по землі, і нехай плодяться, розмножуються на землі.

18. І вийшов Ной, і сини його, і дружина його, і дружини синів його з ним.

19. І всі звірі, і всі плазуни, і всі птахи, все, що рухається по землі за родами своїми, вийшли з ковчега.

20. І спорудив Ной жертовника Господові; і взяв із усіляких тварин чистих, і з усіляких птахів чистих, і приніс усеспалення на жертовнику.

21. І почув Господь приємні пахощі, і сказав Господь у серці Своєму: Не буду більше проклинати землю за людину, бо помисли людського серця – зло від юности її; і не буду більше вражати всього, що живе, як Я вчинив.

22. У майбутньому в усі дні землі сівба і жнива, холод і спека, літо і зима, день і ніч не припиняться.

Буття 9    

Третій заповіт – веселка.

1. І благословив Бог Ноя і синів його, і сказав їм: Плодіться і розмножуйтеся, і виповнюйте землю.

2. Нехай страхаються і тремтять перед вами всі звірі земні, і всі птахи небесні, все, що рухається на землі, і всі риби морські; у ваші руки віддані вони.

3. Усе, що пересувається, що живе, буде вам на спожиток; як зелень трави, даю вам усе це.

4. Тільки плоті, поки жива, себто, з кров’ю, не їжте.

5. Я посягну на кров вашу, у котрій життя ваше, посягну на неї від кожного звіра, посягну також на життя людини від руки людини, від руки брата її.

6. Хто пустить кров людську, того кров буде пролита рукою людини: бо людина утворена за образом Божим.

7. А ви плодіться і розмножуйтеся, і поширюйтеся по землі, і множтеся на ній.

8. І сказав Бог Ноєві і синам його з ним:

9. Ось, Я укладаю заповіта Мого з вами і з нащадками вашими після вас.

10. І з кожною живою істотою, котра з вами, з птахами і скотиною, і з усіма звірами земними, котрі у вас, з усіма, що вийшли з ковчега, з усіма тваринами земними.

11. Укладаю заповіта Мого з вами, що вже ніколи не буде винищена усіляка плоть водами потопу, і не буде вже потопу на спустошення землі.

12. І сказав Бог: Ось ознака заповіту, котрого Я укладаю поміж Мною і поміж вами, і між усілякою живою душею, котра з вами, за поколіннями назавжди;

13. Я прокладаю веселку Мою у хмарі, щоб вона була ознакою заповіту поміж Мною і поміж землею.

14. І станеться, коли Я наведу хмару на землю, то з’явиться веселка у хмарі;

15. І Я згадаю заповіта Мого, котрий поміж Мною і між вами, і поміж кожною душею живою у кожній плоті; і не буде більше вода потопом на винищення всякої плоті.

16. І буде веселка у хмарі, і Я побачу її, і пригадаю заповіта вічного поміж Богом і поміж кожною живою істотою у кожній плоті, котра на землі.

17. І сказав Бог Ноєві: Ось ознака заповіту, котрого Я поставив поміж Мною і поміж кожною плоттю, котра на землі.

18. Сини Ноєві, які вийшли з ковчега, були: Сим, Хам і Яфет. А Хам, був батьком Ханаана.

19. Оці троє були синами Ноєвими, і від них заселилася земля.

20. Ной почав обробляти землю, і насадив виноградника.

21. І випив він вина, і сп’янів, і лежав оголений в шатрі своєму.

22. І забачив Хам, батько Ханаана, наготу батька свого і, вийшовши, розповідав двом братам своїм.

23. А Сим і Яфет взяли одежу і, поклавши її на плечі свої, пішли задки, й прикрили наготу батька свого; лиця їхні були обернені назад, і вони не бачили наготи батька свого.

24. Ной отямився од вина свого і довідався, що вчинив над ним молодший син його;

25. І сказав: Проклятий буде Ханаан; рабом рабів буде він у братів своїх.

26. Потім сказав: Благословенний Господь, Бог Симів; а Ханаан буде йому рабом.

27. Хай же поширює Бог Яфета, і нехай оселиться він у шатрах Симових; Ханаан же буде рабом йому.

28. І прожив Ной після потопу триста п’ятдесят літ.

29. А всіх днів Ноєвих було дев’ятсот п’ятдесят літ; і він помер.

Буття 10    

Родовід Ноя.

1. Ось родовід синів Ноєвих: Сима, Хама, Яфета. Після потопу народилися в них діти.

2. Сини Яфета: Ґомер, Маґоґ, Мадай, Яван, Тувал, Мешех, і Тирас.

3. Сини Ґомера: Ашкеназ, Рифат, і Тоґарма.

4. Сини Явана: Еліша і Таршиш, Кіттім і Доданім.

5. Від них заселилися острови народів на землях їхніх, кожний за мовою своєю, за племенем своїм, у народах своїх.

6. Сини Хама: Куш, Міцраїм, Фут і Ханаан.

7. Сини Куша: Сева, Хавіла, Савта, Раама і Савтех. Сини Раами: Шева і Дедан.

8. Куш народив також Німрода: сей почав бути міцним на землі.

9. Він був значний звіролов перед Господом; а тому й кажуть: Значний звіролов, як Німрод, перед Господом.

10. Царство його спочатку складали: Вавилон, Ерех, Аккад і Калне, на землі Шінар.

11. Із цієї землі вийшов Ашшур і збудував Ніневію і Реховот-Ір та Калах.

12. І Ресен поміж Ніневією і між Калахом; це місто велике.

13. Від Міцраїма походять лудії, анамії, легавії, нафтухії,

14. патрусії, каслухії, звідки вийшли филистимляни, і кафторії.

15. Від Ханаана народилися: Сидон, первісток його, Хет,

16. евусеї, амореї, ґірґашеї,

17. хіввеї, аркеї, синеї,

18. арведеї, цемареї і хаматеї. Пізніше племена ханаанські поширилися.

19. І були межі ханаанеїв від Сидону до Ґерару, аж до Ґази, звідси до Содому, Ґоморри, Адми і Цевоїму аж до Лашу.

20. Це сини Хамові, за племенами їхніми, за мовами їхніми, в народах їхніх.

21. Були діти і в Сима, батька всіх синів Еверових, старшого брата Яфета.

22. Сини Сима: Елам, Ашшур, Арпахшад, Луд, Арам.

23. Сини Арама: Уц, Хул, Ґетер і Маш.

24. Арпахшад породив Шелаха, Шелах породив Евера.

25. У Евера народилося два сини; і ім’я одному: Пелеґ, бо за днів його земля поділена; ім’я братові його: Йоктан.

26. Йоктан породив Алмодада, Шалефа, Хасар-Мавета, Єраха,

27. Гадорама, Узала, Диклу.

28. Овала, Авімаїла, Шеву.

29. Офіра, Хавілу і Йовава. Все це сини Йоктанові.

30. Поселення їхні були від Меші до Сефару, гори східної.

31. Це сини Симові за племенами їхніми, за мовами їхніми, на землях їхніх, за родами їхніми.

32. Ось племена синів Ноєвих, за родоводами їхніми, в народах їхніх. Від них розповсюдилися народи по землі після потопу.

Буття 11    

Заповіт Бога з Ноєм не захищає людину від падіння. Побудова Вавилонської башти.

1. На всій землі була одна мова і слова одні.

2. Рушивши зі Сходу, вони (люди) знайшли на землі Шінар рівнину і поселилися там.

3. І сказали вони одне одному: Наробимо цеглин і обпалимо вогнем. І стала у них цегла замість каміння, а земляна смола замість вапна.

4. І сказали вони: Збудуємо собі місто і башту, висотою до небес; і вчинимо собі ім’я передніше, аніж розповсюдимося по лицю всієї Землі.

5. І зійшов Господь оглянути місто і башту, котрі споруджували сини людські.

6. І сказав Господь: Ось, один народ, і одна у всіх мова, і ось що почали вони чинити, і не відмовляться вони від того, що задумали вчинити.

7. Зійдімо ж, і змішаймо там мову їхню так, щоб один не розумів мови іншого.

8. І розсіяв їх Господь звідти по всій поверхні землі; і вони перестали будувати місто.

9. А тому дано йому ім’я: Вавилон (змішання), бо там змішав Господь мову всієї землі, і звідти розсіяв їх Господь по всій поверхні землі.

10. Ось родовід Сима: Симові було сто років, і породив Арпахшада, через два роки після потопу.

11. Породивши Арпахшада, Сим жив ще п’ятсот літ, і породив синів та доньок.

12. Арпахшад жив тридцять п’ять років, і породив Шелаха.

13. Породивши Шелаха, Арпахшад жив ще чотириста три роки, і породив синів та дочок.

14. Шелах жив тридцять літ, і породив Евера.

15. Породивши Евера, Шелах жив ще чотириста три роки, і породив синів та дочок.

16. Евер жив тридцять чотири роки, і породив Пелеґа.

17. Породивши Пелеґа, Евер жив ще чотириста тридцять літ, і породив синів і дочок.

18. Пелеґ жив тридцять літ, і породив Реу.

19. Породивши Реу, Пелеґ жив ще двісті дев’ять років, і породив синів та дочок.

20. Реу жив тридцять два роки, і породив Серуґа.

21. Породивши Серуґа, Реу жив ще двісті сім років, і породив синів та дочок.

22. Серуґ жив тридцять літ, і породив Нахора.

23. Породивши Нахора, Серуґ жив ще двісті літ, і породив синів та дочок.

24. Нахор жив двадцять дев’ять літ, і породив Тераха.

25. Породивши Тераха, Нахор жив ще сто дев’ятнадцять літ, і породив синів та дочок.

26. Терах жив сімдесят літ, і породив Аврама, Нахора і Гарана.

27. Ось родовід Тераха: Терах породив Аврама, Нахора і Гарана. Гаран породив Лота.

28. І помер Гаран при Терахові, батькові своєму, на землі народження свого, в Урі Халдейському.

29. Аврам і Нахор взяли собі дружин; ім’я дружини Аврамової: Сара, ім’я дружини Нахорової: Мілка, донька Гарана, батька Мілки і батька Їски.

30. І Сара була неплідна і бездітна.

31. І взяв Терах Аврама, сина свого, і Лота, сина Гаранового, внука свого, і Сару, невістку свою, дружину Аврама, сина свого, і вийшов з ними з Ура Халдейського, щоби простувати до землі ханаанської; але, дійшовши до Харана, вони зупинилися там.

32. І було днів життя Тераха двісті п’ять літ, і вмер Терах в Харані.

Буття 12    

Обітниці. Від покликання Аврама
до законотворення. Четвертий заповіт.

1. І сказав Господь Аврамові: Вийди із землі твоєї, від родичів твоїх, із домівки батька твого, на землю, котру Я вкажу тобі.

2. І Я утворю від тебе великий нарoд, і благословлю тебе, і звеличу ім’я твоє, і будеш ти в благословенні.

3. Я благословлю благословляючих тебе, і злоязиких на тебе прокляну; і благословляться в тобі усі племена земні.

4. І пішов Аврам, як сказав йому Господь; і з ним пішов Лот. Аврамові було вже сімдесят п’ять літ, коли вийшов з Харану.

5. І взяв Аврам з собою Сару, дружину свою, Лота, сина брата свого, і весь маєток, котрого вони надбали, і всіх людей, яких вони мали в Харані, і вийшли, щоби йти на землю ханаанську; і прийшли на землю ханаанську.

6. І пройшов Аврам по цій землі до місця Сихема, до діброви Мамре. На цій землі тоді проживали ханаанеї.

7. І з’явився Господь Аврамові, і сказав: Нащадкам твоїм віддам Я землю цю. І спорудив він там жертовника Господові, Котрий з’явився йому.

8. Звідти рушив він до гори, на схід від Бет-Елу; і поставив шатро своє так, що від нього Бет-Ел (дім Божий) був на захід, а Гай на схід; і спорудив там жертовника Господові і прикликав ймення Господнє.

9. І підвівся Аврам, і помандрував далі на південь.

10. І був голод на тій землі. І зайшов Аврам у Єгипет, пожити там; бо посилився голод на тій землі.

11. А коли він наближався до Єгипту, то сказав Сарі, дружині своїй: Ось, я знаю, що ти жінка, пречудова з виду;

12. І коли єгиптяни побачать тебе, то скажуть: Це дружина його, і вб’ють мене, а тебе залишать живою.

13. Скажи, будь ласка, що ти мені сестра, щоб мені добре було заради тебе, і щоб жива була душа моя через тебе.

14. І сталося, коли прийшов Аврам до Єгипту, єгиптяни побачили, що вона жінка вельми гарна;

15. Побачили її також вельможі фараонові та й розхвалили її фараонові; і взяли її до покоїв фараонових.

16. І Аврамові добре було заради неї; і була в нього дрібна і велика скотина, і віслюки, і раби, і рабині, і лошаки, і верблюди.

17. Але Господь уразив тяжкими карами фараона і дім його за Сару, дружину Аврамову.

18. І прикликав фараон Аврама, і сказав: Що ти оце вчинив зі мною? Для чого не сказав мені, що вона дружина твоя?

19. Для чого ти сказав: Вона сестра моя? І я взяв її собі за дружину. І тепер ось дружина твоя, візьми її і йди геть.

20. І звелів фараон людям, і провели його (Аврама) і дружину його, і все, що в нього було.

Буття 13    

Повернення Аврама з Єгипту.
Спорудження жертовника.

1. Пішов Аврам з Єгипту, сам і дружина його, і всі, що у нього були, і Лот з ним, на південь.

2. І був Аврам дуже заможний скотиною, сріблом і золотом.

3. І переходив він, від Неґеву до Бет-Елу, до кінця, де передніше було шатро його поміж Бет-Елом і між Гаєм,

4. До місця жертовника, котрого він спорудив там на початку; і там прикликав Аврам ймення Господнє.

5. І в Лота, котрий ходив з Аврамом, також була дрібна і велика скотина, і шатра.

6. І затісна була земля для них, щоб жити разом, бо їхнє майно було завелике, тому вони не мали змоги жити разом.

7. І була суперечка поміж пастухами скотини Аврамової і між пастухами скотини Лотової; ханаанеї і періззеї жили тоді на тій землі.

8. І сказав Аврам Лотові: Я благаю тебе, нехай не буде суперечок між мною і тобою, і поміж пастухами моїми і пастухами твоїми, бо ми родичі.

9. Чи не вся земля перед тобою? Я благаю – відділися од мене. Якщо ти ліворуч, то я – праворуч; якщо ти праворуч, то я – ліворуч.

10. Лот звів свої очі, і побачив усю околицю Йорданську, що вона перед тим, як винищив Господь Содом і Ґоморру, вся до Цоару зрошувалася водою, як сад Господній, як земля єгипетська.

11. І вибрав собі Лот всю околицю Йорданську, рушив Лот на схід. І відділився один від одного.

12. Аврам почав жити на землі ханаанській; а Лот почав жити в містах околичних, і розгорнув шатра до Содому.

13. Мешканці содомські були гнівливі і вельми грішили перед Господом.

14. І сказав Господь Аврамові, потому, як Лот відділився од нього: Зведи очі твої, і з місця, на якому ти нині, поглянь на північ, і на південь, і на схід, і на захід.

15. Бо всю землю, котру ти бачиш, тобі дам Я і нащадкам твоїм навіки.

16. І вчиню нащадків твоїх, як пісок земний; якщо хтось може порахувати пісок земний, то нащадки твої будуть пораховані.

17. Підведися, пройдися землею цією у довжину і в ширину її: бо Я тобі дам її.

18. І згорнув Аврам шатра, і пішов, і поселився біля діброви Мамре, що в Хевроні; і спорудив там жертовника Господові.

Буття 14    

Аврам звільняє Лота.

1. І було за днів Амрафела, царя шинеарського, Арйоха, царя елласарського, і Кедор-Лаомера, царя еламського, і Тидала, царя Ґоїму;

2. Пішли вони війною супроти Бераєма, царя содомського, супроти Біршаєма, царя ґоморрського, Шинава, царя Адми, Шемевера, царя цевоїмського, і супроти царя Белаю, котрий є Цоар.

3. Усі ці з’єдналися в долині Сіддім, це є нині море Солоне.

4. Дванадцять літ служили вони Кедор-Лаомерові, а тринадцятого року збунтувалися.

5. У чотирнадцятому році прийшов Кедор-Лаомер і царі, які з ним, і завдали поразки рефаїмам у Аштерот-Карнаїмі, зузам у Гамі, емімам у Шаве-Кір’ятаїмі.

6. І хореїв у горах їхніх Сеїрі, до Ел-Парану, що близько пустелі.

7. І, повернувшись звідти, вони прийшли до джерела Ен-Мішпату, котрий є Кадеш, і завдали поразки усій країні амаликитян, а також амореїв, що жили у Хаццон-Тамарі.

8. І вийшли цар содомський, цар ґоморрський, цар Адми, цар цевоїмський і цар Белаю, котрий є Цоар; і розпочали битву з ними в долині Сіддім,

9. Із Кедор-Лаомером, царем еламським, Тидалом, царем ґоїмським, Амрафелом, царем шинеарським, Арйохом, царем елласарським; чотири царі супроти п’яти.

10. А в долині Сіддім було багато смоляних ямищ. І царі содомський і ґоморрський, рятуючись втечею, попадали в них; а решта ховалася в горах.

11. Переможці забрали все майно Содому і Ґоморри, і увесь припас їхній, та й пішли.

12. І взяли Лота, небожа Аврамового, який мешкав у Содомі, та майно його і пішли.

13. І прийшов один із тих, що втік, і звістив Аврамові – євреєві, що жив тоді поблизу діброви Мамре, амореянина, брата Ешколу і брата Анеру, котрі були спільниками Аврамовими.

14. Почувши, що небіж його попав у полон, Аврам озброїв служників своїх, народжених в домі його, триста вісімнадцять; і переслідував супротивників до Дана.

15. І, розділившись, напав на них уночі, сам і служники його, і завдав їм поразки, і переслідував їх до Хови, що ліворуч Дамаску.

16. І повернув усе майно і Лота, небожа свого, і майно його повернув, також і жінок і народ.

17. Коли він повертався після поразки Кедор-Лаомера і царів, котрі були з ним, цар содомський вийшов йому назустріч в долині Шаве, що нині долина Царська.

18. І Мелхиседек, цар салимський, виніс хліба і вина: а він був священником Бога Всевишнього.

19. І благословив його, і сказав: Благословенний Аврам від Бога Всевишнього, Владики неба і землі;

20. І благословенний Бог Всевишній, Котрий віддав ворогів твоїх в руки твої. І Аврам дав йому десяту частку від усього.

21. І сказав цар содомський Аврамові: – Віддай мені людей, а майно забери собі.

22. Але Аврам сказав цареві содомському: Підношу руку мою до Господа, Бога Всевишнього, Владики неба і землі.

23. Що навіть нитки і ременя від взуття не візьму з усього твого, щоб ти не сказав: Я збагатив Аврама,

24. Окрім того, що з’їли мої служники, і окрім частки, яка належить людям, котрі ходили зі мною; Анер, Ешкол і Мамре хай візьмуть свою частку.

Буття 15    

Виконання Заповіту:
обіцянка духовних нащадків.

1. Після цих подій було слово Господа до Аврама у видінні і сказано: Не бійся, Авраме; Я твій щит, нагорода твоя вельми зросте.

2. Аврам сказав: Господе, Боже! Що Ти даси мені? Я лишаюся бездітним; і керуючий у домі моєму, сей Еліезер із Дамаску.

3. І сказав Аврам: Отож, Ти не дав мені нащадків, і ось, домоправитель мій – спадкоємець мій.

4. І було слово Господнє до нього, і сказано: Не буде він, Еліезер твоїм спадкоємцем; але той, хто вийде із нутра твого, буде твоїм спадкоємцем.

5. І вивів його надвір, і сказав: Поглянь на небо і полічи зорі, якщо ти можеш їх порахувати. І сказав йому (Аврамові): Стільки буде у тебе нащадків.

6. Аврам повірив Господові, і Він зарахував йому те як праведність.

7. І сказав йому: Я – Господь, Який вивів тебе з Ура Халдейського, щоб дати тобі землю оцю на володарювання.

8. Він сказав: Владико Господе! З якого знаку мені знати, що я буду володіти нею?

9. Господь сказав йому: Візьми Мені трирічну телицю і трирічну козу, трилітнього барана, горлицю і молодого голуба.

10. Він (Аврам) узяв усіх їх, розтяв їх навпіл, і поклав одну частину навпроти другої; лише птахів не розтяв.

11. І коли налетіли на трупи хижі птахи; Аврам відігнав їх.

12. При заході сонця міцний сон запопав Аврама; і ось, виповнив його жах і морок великий.

13. І сказав Господь Аврамові: Знай, що насіння твоє буде зайшлим на землі не своїй, і будуть рабами вони, і будуть пригнічувати їх чотириста літ.

14. Але Я звершу суд над народом, котрому вони будуть рабами; потому вони вийдуть із значним майном.

15. А ти відійдеш до батьків своїх у мирі, і будеш похований у старості добрій.

16. У четвертому поколінні вони повернуться сюди знову: бо міра беззаконня амореїв досі ще не виповнилася.

17. Коли зайшло сонце, і настала пітьма; ось, немовби дим із горна, і палаючий смолоскип пройшов між розтятими тваринами.

18. Цього дня уклав Господь заповіта з Аврамом, сказавши: Нащадкам твоїм даю Я землю оцю, від ріки Єгипетської до великої річки, ріки Єфрату:

19. Кенеїв, кенізеїв, кадмонеїв,

20. хеттеїв, періззеїв, рефаїмів,

21. амореїв, ханаанеїв, ґірґашеїв і евусеїв.

Буття 16    

Народження Ізмаїла.

1. Але Сара, дружина Аврамова, не народжувала йому. У неї була служниця єгиптянка, на ймення Аґар.

2. І сказала Сара Аврамові: Ось, Господь замкнув лоно моє, щоб мені не народжувати; я благаю тебе, увійди до служниці моєї: може, я буду мати дітей від неї. Аврам підкорився словам Сари.

3. І взяла Сара, дружина Аврамова, служницю свою, єгиптянку Аґар, після десяти років перебування Аврамового на землі ханаанській, і віддала її Аврамові, чоловікові своєму, в дружину.

4. Він увійшов до Аґарі, і вона завагітніла. А коли побачила, що зачала, вона почала зневажати господиню свою.

5. І сказала Сара Аврамові: За образу мою ти завинив; я віддала служницю мою в обійми твої; а вона, відчувши вагітність, почала зневажати мене; хай Господь буде суддею поміж мною і між тобою.

6. Аврам сказав Сарі: Ось, служниця твоя у твоїх руках; вчиняй з нею, що хочеш. І Сара почала пригнічувати її (Аґар), і вона вдалася до втечі від лиця її.

7. І знайшов її Ангел Господній біля джерельця води в пустелі, коло джерела по дорозі в Суру.

8. І сказав їй: Аґаре, служнице Сарина! Звідки ти прийшла, і куди ти йдеш? Вона сказала: Я втікаю од лиця Сари, господині моєї.

9. Ангел Господній сказав їй: Повернися до господині своєї і підкорися їй.

10. І сказав їй Ангел Господній: Примножуючи, розмножу потомство твоє так, що неможливо буде й порахувати його через таку безліч.

11. І ще сказав їй Ангел Господній: Ось, ти вагітна, і народиш сина, і назвеш йому ім’я: Ізмаїл; бо почув Господь страждання твоє.

12. Він буде поміж людьми, мов дикий віслюк; руки його на всіх, і руки всіх на нього; жити буде він у присутності братів своїх.

13. І назвала Аґар Господа, Котрий говорив до неї, цим іменням: Ти Бог, Який бачить мене. Бо сказала вона: Чи могла я також бачити тут Того, що бачить мене?

14. А тому джерельце те називається: Беер-Лахай-Роі. Воно знаходиться між Кадешем і поміж Баредом.

15. Аґар народила Аврамові сина; і назвав Аврам ім’я синові своєму, вродженому від Аґарі: Ізмаїл.

16. А було Аврамові вісімдесят шість літ, коли Аґар народила Аврамові Ізмаїла.

Буття 17    

Бог Ель-Шаддай – Господь Всемогутній.

1. Аврамові було вже дев’яносто дев’ять літ, і Господь постав перед Аврамом і сказав йому: Я Бог Всемогутній; ходи переді Мною і будь бездоганний;

2. І укладу Заповіта Мого поміж Мною і тобою і вельми, вельми розмножу тебе.

3. І впав Аврам лицем своїм до землі, а Бог промовляв до нього, і сказав:

4. Я – ось заповіт Мій з тобою: ти будеш батьком багатьох народів.

5. І не будеш ти надалі зватися Аврамом; але буде тобі ім’я: Авраам; бо Я зроблю тебе батьком багатьох народів.

6. І вельми, вельми розплоджу тебе, і породжу від тебе народи, і царі вийдуть від тебе.

7. І поставлю Заповіта Мого поміж Мною і тобою і поміж нащадками твоїми після тебе в родах їхніх, заповіта вічного в тому, що Я буду Богом твоїм і нащадків твоїх після тебе.

8. І дам тобі і нащадкам твоїм після тебе землю, котрою ти мандруєш, всю землю Ханаанську, у володіння вічне; і буду їм Богом.

9. І сказав Бог Авраамові: А ти збережи заповіта Мого, ти і нащадки твої після тебе в поколіннях їхніх.

10. Це є заповіт Мій, котрого ви мусите дотримуватися поміж Мною і поміж вами і поміж нащадками твоїми після тебе: нехай же буде у вас обрізана кожна чоловіча стать.

11. Обрізайте крайню плоть вашу: і це буде знаменням заповіту поміж Мною і вами.

12. Восьмого дня від народження нехай буде обрізане у вас у поколіннях ваших всіляке немовля чоловічої статі, народжене в домі і куплене за срібло у якого-небудь чужинця, котрий не від роду твого.

13. Неодмінно хай буде обрізаний народжений в домі твоєму і куплений за срібло твоє, і буде заповіт Мій на тілі вашому заповітом вічним.

14. А необрізаний чоловічої статі, котрий не обріже крайньої плоті своєї, винищиться душа та з народу свого; бо він порушив заповіта Мого.

15. І сказав Господь Авраамові: Сару, дружину твою, не називай Сарою, але нехай буде ім’я їй: Сарра.

16. Я благословлю її, і дам тобі від неї сина. Благословлю її, і утворяться від неї народи, і царі народів вийдуть від неї.

17. І впав Авраам на лице своє, і засміявся, і сказав у серці своєму собі: Невже від столітнього буде син? І Сарра, дев’яносторічна, невже народить?

18. І сказав Авраам Богові: О, хоча б Ізмаїл жив перед Тобою!

19. А Бог сказав: Якраз Сарра, дружина твоя, народить тобі сина, і ти назвеш його ім’ям: Ісаак; і укладу заповіта Мого з ним заповітом вічним, і нащадками його після нього.

20. І про Ізмаїла Я почув од тебе: ось, Я благословлю його, і вчиню його плідним, і вельми, вельми розмножу; дванадцять князів народиться від нього; і Я утворю від нього великий народ.

21. Проте заповіта Мого укладу з Ісааком, котрого народить тобі Сарра о цій же порі наступного року.

22. І перестав Бог говорити з Авраамом; і відійшов од нього.

23. І взяв Авраам Ізмаїла, сина свого, і всіх народжених у домі своєму, і всіх куплених за срібло своє, всю чоловічу стать людей дому Авраамового, і обрізав крайню плоть їхню того ж таки дня, як сказав йому Бог.

24. Авраамові було дев’яносто дев’ять літ, коли була обрізана крайня плоть його.

25. А Ізмаїл, син його, мав тринадцять літ, коли була обрізана крайня плоть його.

26. Того ж таки дня обрізані були Авраам і Ізмаїл, син його.

27. І з ним обрізана була вся чоловіча стать дому його, народжені в домі і куплені за срібло у чужинців.

Буття 18    

Авраам – друг Божий.

1. І постав перед ним Господь у діброві Мамре, коли він сидів при вході до шатра, в пору спеки полудневої.

2. Він підніс очі свої, глянув, і ось, три мужі стояли навпроти нього. Забачивши, він побіг їм назустріч від шатра, і вклонився до землі.

3. І сказав: Господе! Я благаю Тебе: Якщо я маю милість перед очима Твоїми, не пройди повз служника Твого.

4. То нехай принесуть трохи води, я благаю вас, хай принесуть: помиють ноги ваші; і спочиньте під оцим деревом.

5. А я принесу хліба, щоб ви підживили серця ваші; потому підете, оскільки ви проходите мимо служника вашого. Вони сказали: Вчини так, як мовиш.

6. І поспішив Авраам у шатро до Сарри, і сказав: Мерщій заміси три сати кращого борошна і зроби прісні хлібини.

7. І побіг Авраам до череди і вибрав молоденьке й тлусте телятко, і дав юнакові, і той поспішив упорати його.

8. І взяв масла й молока, і телятко приготовлене, і поставив перед ними; а сам стояв біля них під деревом. І вони їли.

9. І сказали йому: Де Сарра, дружина твоя? Він одказував: Тут, у шатрі.

10. І сказав один із них: Я знову буду в тебе о цій же порі, і буде син у Сарри, дружини твоєї. А Сарра слухала біля входу до шатра, позаду нього.

11. Між тим, Авраам і Сарра були в літах похилих; і звичайне у жінки, в Сарри припинилося.

12. Сарра в собі засміялася, сказавши: Чи мені, коли я постаріла, мати цю втіху? І Господар мій старий.

13. І сказав Господь Авраамові: А чого це засміялася Сарра, сказавши: Невже я справді зможу народити, коли я постаріла?

14. Чи є щось складне для Господа? І на означений час Я буду тут наступного року, і в Сарри буде син.

15. Сарра не призналася, і сказала: Я не сміялася. Бо вона злякалася. Але Він сказав: Ні, ти засміялася.

16. І підвелися ті мужі, і звідти рушили до Содому; Авраам пішов з ними, провести їх.

17. І сказав Господь: Чи приховаю Я від Авраама, що хочу вчинити?

18. Бо з Авраама справді постане народ великий і сильний, і благословляться в ньому всі народи землі.

19. Бо Я обрав його для того, щоб він заповідав синам своїм і домові своєму після себе, ходити шляхами Господніми, творячи правду і суд, і звершить Господь над Авраамом, що сказав про нього.

20. І сказав Господь: Ґвалт содомський і ґоморрський великий він, і гріх їхній, важкий він вельми.

21. Зійду та побачу, чи так воно, як у скаргах, що до Мене дійшли, а якщо ні, Я буду знати.

22. І мужі відвернули звідти обличчя їхні, і рушили до Содому, а Авраам усе ще стояв перед Господом.

23. І підійшов Авраам, і сказав: Невже Ти погубиш праведного з грішним?

24. Можливо, є в цьому місті п’ятдесят праведників? Невже Ти погубиш, і не помилуєш міста цього заради п’ятдесяти праведників у ньому?

25. Не може статися, щоб Ти учинив так, щоб Ти погубив праведного з грішним, щоб те саме сталося з праведником, що й з грішником; не може бути того від Тебе! Хіба Суддя всієї землі учинить несправедливо?

26. Господь сказав: Якщо Я знайду в місті Содомі п’ятдесят праведників, то Я заради них помилую місто це.

27. Авраам сказав у відповідь: Ось, я наважився говорити Господові, я, тлін і попіл.

28. Можливо, до п’ятдесяти праведників не вистачить п’яти, невже за браком п’яти Ти винищиш усе місто? Він сказав: Не винищу, якщо знайду там сорок п’ять.

29. І сказав Авраам Йому, говорячи: Можливо, знайдеться там сорок. Він сказав: Не вчиню того й заради сорока.

30. І сказав Авраам: Хай не прогнівається Владика, що я буду говорити: Може, знайдеться там тридцять? Він сказав: Не вчиню, якщо знайдеться там тридцять.

31. Авраам сказав: Ось, я наважився говорити Владиці: Може, знайдеться там двадцятеро? Він сказав: Не винищу заради двадцяти.

32. Авраам сказав: Хай не розгнівається Владика, коли скажу ще раз: можливо, знайдеться там десятеро? Він сказав: не винищу (міста) заради десяти.

33. І рушив Господь, як скінчив говорити до Авраама; і Авраам повернувся на своє місце.

Буття 19    

Загибель Содому.

1. І прийшли два Ангели до Содому увечері, а Лот сидів біля брами Содому і побачив їх, і підвівся, щоб зустріти їх, і вклонився лицем до землі.

2. І сказав: Володарі мої! Я благаю вас, ось зараз завітайте в дім служника вашого, і ночуйте, і помийте ноги ваші, і підведетеся вранці, і продовжите мандрівку свою. Але вони сказали: Ні, ми заночуємо надворі.

3. А він вельми наполягав, і вони зайшли до нього в дім. Він пригостив їх і спік прісні хліби; і вони їли.

4. Ще не лягли вони спати, як міські мешканці, содомляни, від молодого до старого, увесь народ з усіх усюд, оточили дім.

5. І викликали Лота, і говорили йому: Де люди, які прийшли до тебе на ніч? Виведи їх до нас, ми спізнаємо їх.

6. Лот вийшов до них і замкнув за собою двері;

7. І сказав: Брати, не чиніть зла.

8. Ось, у мене дві доньки, котрі не спізнали чоловіка; ліпше я виведу їх до вас, робіть з ними, що вам до смаку; тільки людям цим не чиніть нічого, оскільки вони прийшли під покрівлю дому мого.

9. Але вони сказали: Іди сюди. І сказали: Ось чужинець прийшов сюди жити, і хоче судити? Зараз же ми вчинимо з тобою лихіше, аніж з ними. І впритул приступили до чоловіка цього, до Лота, підійшли, щоб виламати двері.

10. Тоді мужі ті простягли руки свої, і ввели Лота до себе в дім, і двері замкнули.

11. А людей, котрі були при вході в дім, вразили сліпотою, від малого до старого, то вони намарудилися, шукаючи двері.

12. Сказали мужі ті Лотові: Хто ще є тут у тебе? Чи зять, чи сини твої, чи доньки твої, і хто б не був у тебе в місті, – усіх виведи з місця цього.

13. Бо ми винищимо це місто; тому що великі скарги на мешканців його дійшли до лиця Господнього, і Господь послав нас винищити його.

14. І вийшов Лот, і говорив із зятями своїми, котрі брали за себе дочок його; і сказав: Підводьтеся, вийдіть із цього місця, бо Господь винищить це місто. Але зятям його здалося, що він жартує.

15. Коли зійшла зоря, Ангели почали квапити Лота, кажучи: Підведися, візьми дружину твою і двох дочок твоїх, котрі у тебе, щоб не загинути тобі за злочини міста.

16. Та оскільки він зволікав, то мужі ті, з милости до нього Господньої, взяли за руки його, і дружину його, і двох дочок, і вивели, і поставили за містом.

17. Коли ж вивели їх геть, то один із них сказав: Рятуй душу свою, не озирайся назад, і не зупиняйся на околиці оцій, рятуйся на горі, щоб тобі не загинути.

18. Проте Лот сказав їм: Ні, Владико!

19. Ось служник Твій знайшов у Твоїх очах ласку, і велика Твоя милість, яку вчинив Ти мені, порятувавши моє життя, але я не можу рятуватися на горі, аби не спіткало мене лихо, і щоб мені не вмерти.

20. Ось, ближче бігти до цього міста, щоб сховатися, і воно невелике. Дозвольте мені втікти туди, щоб збереглося моє життя.

21. І сказав йому Господь: Ось, на догоду тобі Я вчиню це: не знищу місто, про яке ти говориш.

22. Поспішай, рятуйся там, бо Я не можу вчинити діла, доки ти не прийдеш туди; тому й назване те місто: Цоар.

23. Сонце зійшло над землею, і Лот прийшов до Цоару.

24. І пролив Господь на Содом і Ґоморру дощем сірку й вогонь – від Господа з неба.

25. І винищив міста оці, всю околицю, і всіх мешканців міст цих, і рослини землі.

26. А дружина Лотова озирнулася позаду в нього, і вчинилася соляним стовпом.

27. І звівся Авраам рано-вранці і подався на місце, де стояв перед Господом.

28. І глянув на Содом та Ґоморру, і на увесь обшир околиці, і побачив: ось, дим здіймається від землі, як дим з печі.

29. І було, коли Бог винищував міста округи цієї, згадав Бог про Авраама, і вислав Лота із місцини загибелі, коли винищував міста, в котрих жив Лот.

30. І вийшов Лот із Цоару, і почав жити в печері, і з ним дві доньки його, тому що боявся жити в Цоарі.

31. І сказала старша молодшій: Батько наш старий; і нема чоловіка на землі, котрий увійшов би до нас за звичаєм всієї землі.

32. Тож напоїмо батька нашого вином, і переспимо з ним, і відродимо од батька племено наше.

33. І напоїли батька свого вином тієї ночі; і увійшла старша, і зляглася з батьком своїм: а він не знав, коли вона зляглася, і коли підвелася.

34. Другого дня старша сказала молодшій: Ось, я спала з батьком моїм; напоїмо його вином також цієї ночі; і ти увійди, спи з ним, і відродимо од батька нашого плем’я.

35. І напоїли батька свого вином також цієї ночі; і зайшла молодша і зляглася з ним, і він не знав, коли вона зляглася і коли підвелася.

36. І завагітніли обидві дочки Лотові від батька свого.

37. І народила старша сина, і назвала йому ім’я: Моав. Він батько моавитян донині.

38. І молодша також народила сина, і назвала ім’я йому: Бен-Аммі. Він батько аммонійців донині.

Буття 20    

Авраам виявляє слабкість в Ґерарі.

1. Авраам піднявся звідти на південь, і оселився поміж Кадешем і між Шуром; і був деякий час у Ґерарі.

2. І сказав Авраам про Сарру, дружину свою: Вона сестра моя. І послав Авімелех, цар ґерарський, і взяв Сарру.

3. І прийшов Бог до Авімелеха вночі уві сні, і сказав йому: Ось, ти помреш за жінку, котру ти взяв; бо вона має чоловіка.

4. Тим часом, Авімелех не підходив до неї, і сказав: Владико! Невже Ти погубиш також безневинний народ?

5. Чи не сам він мені сказав: Вона – сестра моя? І вона сама сказала: Він брат мій. Я вчинив це від щирого серця мого і з чистотою рук моїх.

6. І сказав йому Бог уві сні: І Я знаю, що ти вчинив це від щирого серця твого, і Я не допустив тебе до гріха переді Мною; тому Я не дав тобі торкнутися до неї.

7. А тепер поверни дружину чоловікові: бо він пророк, і помолиться заради тебе, і ти будеш живий; а якщо не повернеш, то знай, що неодмінно помреш ти, і всі твої.

8. І підвівся Авімелех рано вранці, і прикликав усіх служників своїх, і переказав усі слова ці у вуха їхні, і люди ці дуже злякалися.

9. І покликав Авімелех Авраама, і сказав йому: Що ти з нами вчинив? Чим я згрішив супроти тебе, що ти навів було на мене і на царство моє великий гріх? Ти вчинив зі мною таку річ, котрої не чинять.

10. І сказав Авімелех Авраамові: Що ти мав на увазі, коли вдався до такої речі?

11. Авраам сказав: Я вважав, що немає на цьому місці страху Божого, і вб’ють мене за дружину мою.

12. Проте вона й справді сестра мені; вона – донька мого батька, лише не дочка матері моєї, і стала моєю дружиною.

13. Коли Бог повів мене мандрувати з дому батька мого, то я сказав їй: Вчини зі мною цю милість, до якого місця ми не прийдемо, скрізь говори про мене: Це брат мій.

14. І взяв Авімелех дрібної і великої скотини, і служників і служниць, і дав Авраамові; і повернув йому Сарру, дружину його.

15. І сказав Авімелех: Ось, земля моя перед тобою; живи, де тобі мило,

16. І Саррі сказав: Ось, я дав братові твоєму тисячу шеклів срібла; ось, це тобі покривало для очей перед усіма, котрі з тобою, і перед усіма ти виправдана.

17. І помолився Авраам Богові, і зцілив Бог Авімелеха, і дружину його, і служниць його, і вони почали народжувати.

18. Бо замкнув Господь усіляке лоно в домі Авімелеха за Сарру, дружину Авраамову.

Буття 21    

Народження Ісаака.

1. І провідав Господь Сарру, як сказав; і вчинив Господь Саррі, як обіцяв.

2. Сарра завагітніла, і породила Авраамові сина в старості його о тій порі, про котру говорив йому Бог.

3. І назвав Авраам ім’я синові своєму, народженому в нього, котрого народила йому Сарра: Ісаак.

4. І обрізав Авраам Ісаака, сина свого, восьмого дня, як заповідав йому Бог.

5. Авраамові було сто літ, коли народився у нього Ісаак, син його.

6. І сказала Сарра: Не гаразд учинив зі мною Бог: всі, хто почує про мене, будуть сміятися з мене.

7. І сказала: Хто сказав би Авраамові: Сарра буде годувати дітей персами? Тому що в старості його я народила сина.

8. Дитятко виросло, і віднято від грудей; і Авраам учинив значний бенкет того дня, коли Ісаака віднято од грудей.

9. І побачила Сарра, що син Аґарі єгиптянки, котрого вона народила Авраамові, насміхається.

10. І сказала Авраамові: Вижени цю рабиню і сина її; бо не успадкує син рабині цей з сином моїм Ісааком.

11. І видалося це Авраамові вельми неприємним через сина його.

12. Але Бог сказав Авраамові: Не засмучуйся через сина й рабиню твою; у всьому, що скаже тобі Сарра, послухай голосу її; бо за Ісааком найменується твоє потомство.

13. І від сина рабині Я виведу народ, бо він насіння твоє.

14. Авраам підвівся удосвіта і взяв хліба та бурдюк води, і дав Аґарі, завдавши їй на плечі, і хлопця, й відпустив її. Вона пішла й заблукала в пустелі Беер-Шева.

15. І не стало води в бурдюкові, і вона залишила хлопчика під одним кущем.

16. І пішла, сіла віддалік, на відстані пострілу з лука. Бо вона сказала: Не хочу бачити смерти сина. І присіла вона та й заголосила, плачучи.

17. І почув Бог голос хлопчика; і Ангел Божий з неба озвався до Аґарі, і сказав їй: Що з тобою, Аґаре? Не бійся; Бог почув голос хлопчика звідти, де він залишився.

18. Підведися, підведи сина, і візьми його за руку; бо Я утворю від нього великий народ.

19. І Бог відкрив очі її, і вона побачила криницю з водою, і пішла, виповнила бурдюк водою, і напоїла сина.

20. І Бог був з хлопчиком; і він виріс, і почав жити в пустелі, і став стрільцем із лука.

21. Він жив у пустелі Паран; і мати його взяла йому дружину із землі єгипетської.

22. І було о тій порі, Авімелех із Піхолом, начальником його війська, сказав Авраамові: З тобою Бог у всьому, що б ти не робив.

23. І тепер присягнися мені отут Богом, що ти не образиш ні мене, ні сина мого, ні внука мого, і, як я приязно чинив з тобою, так і ти будеш чинити зі мною і з краєм, в котрому ти загостив.

24. І сказав Авраам: Я присягаюся.

25. І Авраам дорікав Авімелехові за криницю з водою, яку забрали служники Авімелехові.

26. Авімелех сказав: Не знаю, хто це вчинив, і ти не сказав мені; я навіть не чув про таке донині.

27. І взяв Авраам дрібної і великої худоби, і дав Авімелехові, і обидва вони уклали угоду.

28. І поставив Авраам сім ягниць від череди дрібної скотини окремо.

29. Авімелех на це сказав Авраамові; нащо тут оці сім ягниць, котрих ти відокремив?

30. Він сказав: Сім ягниць цих візьми від руки моєї, щоб вони були мені свідченням, що це я викопав оцей колодязь.

31. Тому й назвав він цю місцину: Беер-Шева, бо саме тут обидва вони присягались.

32. І склали угоду у Беер-Шеві. І підвівся Авімелех, і Піхол, начальник війська його, і повернулися на землю Филистимську.

33. І посадив Авраам при Беер-Шеві діброву, і прикликав там ймення Господа, Бога вічного.

34. І жив Авраам на землі филистимській, як мандрівник, багато днів.

Буття 22    

Принесення в пожертву Ісаака.

1. І було, після цих подій Бог випробував Авраама, і сказав йому: Аврааме! Він відказав: Ось я!

2. Бог сказав: Візьми сина твого, єдиного твого, котрого ти любиш, Ісаака; і піди на землю Морія, і там принеси його в усеспалення на одній з гір, про яку Я тобі скажу.

3. Авраам підвівся рано-вранці, осідлав свого віслюка, узяв із собою двох служників своїх та Ісаака, сина свого; нарубав дров для всеспалення, і рушив на місце, про котре сказав йому Бог.

4. Третього дня Авраам підніс очі свої, і побачив це місце здалеку.

5. І сказав Авраам служникам своїм: Зупиніться ось тут із віслюком; а я та син підемо туди і поклонимося, і повернемося до вас.

6. І взяв Авраам дрова для всеспалення, і поклав на Ісаака, сина свого; узяв до рук вогонь (жару) і ножа, і пішли обидва разом.

7. І почав Ісаак говорити, Авраамові, батькові своєму, і сказав: Батьку мій! Він одказав: Ось я, сину мій. Він сказав: Ось вогонь, а оце дрова, а де ж ягня для всеспалення?

8. Авраам сказав: Бог обере Собі ягнятко для всеспалення, сину мій. І йшли далі удвох разом.

9. І прийшли на місце, про котре сказав йому Бог; і влаштував там Авраам жертовника, розіклав дрова, і, зв’язавши сина, поклав його на жертовника – зверху на дрова.

10. І простягнув Авраам руку свою і взяв ножа, щоби уразити сина свого.

11. Але Ангел Господній озвався до нього з неба і сказав: Аврааме! Аврааме! Він сказав: Тут я!

12. Ангел сказав: Не занось руки твоєї на юнака і не роби з ним нічого; бо тепер Я знаю, що боїшся ти Бога, і не пошкодував сина твого, єдиного твого, для Мене.

13. І підніс Авраам очі свої і побачив: ось, позаду баран, що заплутався в чагарнику рогами своїми. Авраам пішов, упіймав барана, і приніс його для всеспалення замість сина свого.

14. І назвав Авраам ім’я місцині цій: Єгова-Іре. Тож і нині кажуть: На горі Господній з’ясується.

15. І вдруге покликав Авраама Ангел Господній з неба,

16. І сказав: Мною клянуся, – говорить Господь, - що, оскільки ти вчинив це діяння і не пошкодував сина, єдиного твого,

17. То Я, благословляючи, благословлю тебе, і, множачи, примножу насіння твоє, мов зорі небесні, і, як пісок на березі моря; і оволодіє потомство твоє містами ворогів своїх;

18. І благословляться в потомстві твоєму всі народи землі за те, що ти підкорився голосові Моєму.

19. І повернувся Авраам до служників своїх, і підвелися, і пішли разом до Беер-Шеви; і жив Авраам у Беер-Шеві.

20. Після цих подій Авраамові звістили, сказавши: Ось, і Мілка породила Нахорові, братові твоєму, синів:

21. Уца, первістка його, Буза, брата йому, Кемуїла, батька Арамового,

22. І Кеседа, і Хазо, і Пілдаша, і Їдлафа і Бетуїла.

23. Від Бетуїла народилася Ребека. Восьмеро цих породила Мілка Нахорові, братові Авраамовому.

24. І наложниця його, йменням Реума, також породила Теваха, і Ґахама, Тахаша і Мааху.

Буття 23    

Смерть Сарри та її похорон.

1. Життя Сарриного було сто двадцять сім літ: ось літа Сарриного життя.

2. І вмерла Сарра в Кір’ят-Арбі, що нині Хеврон, на землі ханаанській. І прийшов Авраам ридати по Саррі й оплакувати її.

3. І відійшов Авраам од небіжчиці своєї, і казав синам Хетовим, і говорив:

4. Я у вас зайшлий і поселець. Дайте мені у власність місце для гробу між вами, щоб мені небіжчицю мою поховати від очей моїх.

5. Сини Хета відповідали Авраамові, і сказали йому:

6. Послухай нас, володарю наш; ти князь Божий серед нас; у кращому із наших поховальних місцин поховай небіжчицю твою; ніхто з нас не відмовиться надати тобі поховальне місце, для похорону небіжчиці твоєї.

7. Авраам підвівся, і вклонився народові землі тієї, синам Хетовим;

8. І говорив їм, і сказав: Якщо ви згодні, щоб я поховав небіжчицю мою, то послухайте мене, попросіть за мене Ефрона, сина Цохарового,

9. Щоб він віддав мені печеру Махпелу, котра у нього в кінці поля його, щоб за добру ціну віддав її мені посеред вас, у власність для гробу.

10. А Ефрон сидів посеред синів Хетових; і відповідав Ефрон хеттеянин Авраамові при синах Хетових і при всіх, що входили у браму міста його, і сказав:

11. Ні, мій володарю, послухай мене. Я даю тобі поле і печеру, котра на ньому, даю тобі, перед очима синів народу мого даю тобі її, поховай небіжчицю твою.

12. Авраам поклонився народові землі тієї,

13. І говорив Ефронові голосно при народові землі тієї, і сказав: Якщо послухаєш мене, я даю тобі за поле срібло. Візьми у мене, і я поховаю там небіжчицю мою.

14. Ефрон відповідав Авраамові і сказав йому:

15. Володарю мій! Послухай мене: Земля коштує чотириста шеклів срібла; для мене і для тебе – що це? Поховай небіжчицю твою.

16. Авраам вислухав Ефрона; і відважив Авраам Ефронові срібла, скільки він оголосив при синах Хетових: чотириста шеклів срібла, які у вжитку в купців.

17. І стало поле Ефронове, котре при Махпелі, навпроти Мамре, поле і печера, котра на ньому, і всі дерева, які на полі, у всіх межах його довкола,

18. Володінням Авраамовим перед очима синів Хета, при всіх, що входили у браму міста його.

19. Після цього Авраам поклав Сарру, дружину свою, в печері поля в Махпелі, навпроти Мамре, що нині Хеврон, на землі ханаанській.

20. Отак дісталося Авраамові від синів Хетових поле і печера, яка на ньому, у власність для похорон.

Буття 24    

Ребека, наречена Ісаакова.

1. Авраам був уже старий і в літах похилих. Господь благословив Авраама у всьому.

2. І сказав Авраам служникові своєму, старшому в домі його, що наглядав за тим, що в нього було: Поклади руку твою під стегно моє,

3. І присягайся мені Господом, Богом неба і Богом землі, що ти не візьмеш синові моєму дружини із дочок ханаанських, серед яких я живу.

4. Але підеш на землю мою, на батьківщину мою, і візьмеш дружину синові моєму Ісаакові.

5. Служник сказав йому: Можливо, не захоче дівчина йти зі мною на цю землю, то чи мушу я повернути сина твого на землю, з котрої ти вийшов?

6. Авраам сказав йому: Бережися, не повертай сина мого туди.

7. Господь, Бог неба, Який узяв мене з дому батька мого і від землі народження мого, Котрий говорив мені, і Котрий клявся мені, кажучи: Потомству твоєму дам оцю землю, Він пошле Ангела Свого перед тобою, і ти візьмеш дружину синові моєму звідти.

8. А якщо не захоче дівчина йти з тобою, ти будеш вільний од цієї клятви мені; тільки сина мого не лишай там.

9. І поклав служник руку свою під стегно Авраамове, господаря свого, і присягався йому за це.

10. І взяв служник із верблюдів господаря свого десять верблюдів і пішов. У руках у нього були також усілякі скарби господаря його. Він підвівся і пішов у Месопотамію, до міста Нахора.

11. І залишив верблюдів поза містом, біля криниці води, надвечір, о тій порі, коли виходять жінки по воду.

12. І сказав (служник): Господе, Боже господаря мого Авраама! Пошли її сьогодні назустріч мені і даруй милість господареві моєму Авраамові.

13. Ось, стою я біля джерела води, і доньки мешканців міста виходять черпати воду;

14. І дівчина, котрій я скажу: Нахили глечика свого, я нап’юся, і котра скаже: Пий, я також ще й верблюдам твоїм дам води, – оце та, яку Ти призначив служникові Твоєму Ісаакові; з цього я знатиму, що Ти даруєш милість господареві моєму.

15. Ще не перестав він говорити, аж ось, вийшла Ребека, котра народилася від Бетуїла, сина Мілки, дружини Нахора, брата Авраамового, і глечик її на плечі в неї.

16. Юнка була прегарна видом, діва, якої не спізнав чоловік. Вона зійшла до джерела, виповнила глечика та й подалася вгору.

17. І побіг служник (Авраамів) назустріч їй, і сказав: Дай мені випити трішки води із глечика твого.

18. Вона сказала: Напийся, мій пане! І відразу опустила глека свого на руку свою і напоїла його.

19. І, коли напоїла його, сказала: Я почну черпати для верблюдів твоїх, доки не нап’ються.

20. І миттю вилила воду з глека свого в жолоб, і побігла знову до джерела зачерпнути, і начерпала для всіх верблюдів його.

21. Чоловік той дивився на неї, вражений, мовчки, бажаючи затямити, чи благословив Господь путь його, чи ні.

22. Коли верблюди перестали пити, тоді чоловік той узяв золоту каблучку, вагою півшекля, і дав їй два зап’ястя на руки, вагою десять шеклів золота;

23. І сказав: Чия ти донька? Скажи мені, чи є в домі батька твого місце нам переночувати?

24. Вона сказала йому: Я – донька Бетуїла, сина Мілки, котрого вона породила Нахорові

25. Іще сказала йому: У нас багато соломи і кормів; і є місце для ночівлі.

26. І схилив чоловік той голову і поклонився Господові,

27. І сказав: Благословенний Господь, Бог господаря мого Авраама, Який не залишив пана мого без милости Своєї та істини Своєї! Господь вірним шляхом привів мене до дому брата господаря мого.

28. Дівчина побігла і розповіла про це в домі матері своєї.

29. У Ребеки був брат, на ймення Лаван. Лаван вибіг до того чоловіка біля джерела.

30. І коли він побачив ковток (сережку) і браслети (зап’ястя) на руках у сестри своєї, котра говорила: Так розмовляв зі мною оцей чоловік, то підійшов до чоловіка, і ось, він стоїть коло верблюдів біля джерела.

31. І сказав: Увійди, благословенний Господом? Я приготовив дім і місце для верблюдів.

32. І зайшов чоловік. Лаван розсідлав верблюдів, дав соломи і кормів верблюдам, і води помити ноги йому і людям, котрі були з ним.

33. І запропонували йому вечерю; але він сказав: Не буду їсти, аж доки не повідаю справи своєї. І сказали (йому): Говори.

34. Він сказав: Я – служник Авраамів.

35. Господь вельми благословив господаря мого, і він став значним: Він дав йому овець і волів, срібло і золото, рабів і рабинь, верблюдів та віслюків.

36. Сарра, дружина господаря мого, уже постарівши, породила панові моєму сина, якому він віддав усе, що в нього є.

37. І взяв з мене клятву господар мій: Не бери дружини синові моєму з дочок ханаанських, у краю, де я живу;

38. А піди в дім батька мого, і до родичів моїх, і візьмеш дружину синові моєму.

39. Я сказав панові моєму: Можливо, не піде та жінка за мною.

40. Він сказав мені: Господь, перед Котрим я ходжу, пошле з тобою Ангела Свого і влаштує шлях твій, і візьмеш дружину синові моєму із родичів моїх, із дому батька мого.

41. Аж тоді ти будеш вільний од клятви мені, коли відвідаєш родичів моїх; і якщо вони не дадуть тобі, то будеш вільний од клятви моєї.

42. І прийшов я нині до джерела, і сказав: Господе, Боже господаря мого Авраама! Якщо Ти благословиш мою путь, котру я звершую,

43. То ось, я стою біля джерела води, і юнка, котра вийде черпати, і якій я скажу: Дай мені напитися трішки з глека твого,

44. І котра скаже мені: Пий ти, і верблюдам твоїм я начерпаю, – ось дружина, котру Господь вибрав синові господаря мого.

45. Іще не замовк я говорити в мислях моїх, аж ось, вийшла Ребека, і глек її на плечі її, і зійшла до джерела, і зачерпнула; і я сказав їй: Дай напитися,

46. Вона тої ж миті зняла з себе глека свого і сказала: Пий, і верблюдів твоїх я напою. І я пив, і верблюдів вона напоїла.

47. Я запитав у неї: Чия ти донька? Вона сказала: Донька Бетуїла, сина Нахорового, котрого породила йому Мілка. І дав я ковтки і зап’ястя на руки її.

48. І опустився я на коліна і поклонився Господові, і благословив Господа, Бога господаря мого Авраама, Котрий обраним шляхом провів мене, щоб узяти дочку брата господаря мого за сина його.

49. І нині скажіть мені, чи маєте ви намір виявити милість і правду панові моєму, чи ні; скажіть мені, і я обернуся праворуч або ліворуч.

50. І відповів Лаван і Бетуїл, і сказали: Від Господа вийшла ця справа; ми не можемо сказати тобі навперейми ні поганого, ані доброго.

51. Ось Ребека перед тобою; візьми і піди, нехай буде вона дружиною сина господаря твого, як сказав Господь.

52. Коли служник Авраамів почув слова їхні, то вклонився Господові до землі.

53. І дістав служник срібні речі, і золоті речі, і одяг, і дав Ребеці; також і братові її, і матері її дав багаті дарунки.

54. І їли та пили, він і люди, які були з ним, і переночували. Коли ж підвелися вранці, то він сказав: Відпустіть мене до господаря мого.

55. Але брат її і мати її сказали: Нехай побуде з нами юнка днів з десять; потім підеш.

56. Він сказав їм: Не притримуйте мене, бо Господь благословив шлях мій; відпустіть мене, і я піду до господаря мого.

57. Вони сказали: Покличемо дівчину і запитаємо, що вона скаже.

58. І покликали Ребеку, і сказали їй: Чи підеш ти з цим чоловіком? Вона сказала: Піду.

59. І відпустили Ребеку, сестру свою, з нянькою її, і служника Авраамового, і людей його.

60. І благословили Ребеку, і сказали їй: Сестро наша! Хай народяться від тебе тисячі тисяч, і нехай володарює потомство твоє брамами тих, хто ненавидить тебе.

61. І звелася Ребека і служниця її, і сіли на верблюдів, і поїхали за тим чоловіком. І служник узяв Ребеку і пішов.

62. А Ісаак прийшов від джерела Лахай-Рої, бо жив він у краї полудневому.

63. А коли звечоріло, Ісаак вийшов у поле помислити, і звів очі свої, й побачив: ось, ідуть верблюди.

64. Ребека глянула і побачила Ісаака, і спустилася з верблюда.

65. І сказала служникові: Хто цей чоловік, котрий іде полем нам назустріч? Служник сказав: Це – господар мій. І вона взяла намітку і покрилася.

66. А служник сказав Ісаакові все, що вчинив.

67. І завів її Ісаак до шатра Сарри, матері своєї; і взяв Ребеку, і вона стала дружиною йому, і він покохав її; і потішився Ісаак, будучи в печалі по матері своїй.

Буття 25    

Шлюб Авраама з Кетурою.

1. І взяв Авраам іще дружину, на ймення Кетура.

2. І вона породила йому Зімрана, Йокшана, Мадана, Мідіяна, Їшбака і Шуаха.

3. Йокшан породив Шеву і Дедана. Сини Дедана були: ашшури, летуші і леуми.

4. Сини Мідіянові: Ефа, Ефер, Ханох, Авіда, Елдаа. Усі оці – сини Кетури.

5. І віддав Авраам все, що було в нього, Ісаакові.

6. А синам наложниць, котрі були в Авраама, дав Авраам дарунки, і відіслав їх од Ісаака, сина свого, ще за життя свого, на схід, на землю східну.

7. Днів життя Авраамових, котрі він прожив, було сто сімдесят п’ять літ.

8. І віддав духа Авраам, і помер у старості добрій, похилий і насичений життям, і приєднався до народу свого.

9. І поховали його Ісаак та Ізмаїл, сини його, в печері Махпелі, на полі Ефрона, сина Цохара, хеттеянина, котре навпроти Мамре.

10. На полі, котре Авраам придбав у синів Хетових. Там поховані Авраам і Сарра, дружина його.

11. По смерті Авраама Бог благословив Ісаака, сина його. Ісаак жив при джерелі Лахай-Рої.

12. Ось родовід Ізмаїла, сина Авраамового, котрого породила Авраамові Аґар єгиптянка, служниця Саррина;

13. І ось ймення синів Ізмаїлових, імена їх за родоводом їхнім: первісток Ізмаїлів Невайот, за ним Кедар, Адбеїл, Мівсам,

14. І Мішма, і Дума, і Масса.

15. Хедер, Тема, Єтур, Нафіш, і Кедма.

16. Оце – сини Ізмаїлові, і ймення їхні, у селищах їхніх, у кочовищах їхніх, це – дванадцять князів племен їхніх.

17. А літ життя Ізмаїлового б уло сто тридцять сім літ, і віддав духа, і вмер, і долучився до народу свого.

18. Вони жили від Хавіли до Шуру, що перед Єгиптом, як простувати до Ашшуру. І він помер в присутності братів своїх.

19. Ось родовід Ісаака, сина Авраамового. Авраам породив Ісаака.

20. Ісаакові було сорок літ, коли він узяв собі за дружину Ребеку, доньку Бетуїла арамеянина з Месопотамії, сестру Лавана арамеянина.

21. І молився Ісаак Господові про дружину свою, бо вона була неплідна; і Господь почув його, і завагітніла Ребека, дружина його.

22. Сини в лоні її почали битися, і вона сказала: Якщо так буде, то нащо воно мені? І пішла запитати у Господа.

23. Господь сказав їй: Два племені у череві твоєму, і два різних народи вийдуть із лона твого; один народ буде сильнішим від другого, і старший буде слугувати молодшому.

24. І настала пора розродитися їй; і ось, близнята в лоні її.

25. Перший вийшов червонястий увесь, мов шкіра, пелехатий; і назвали йому ім’я – Ісав.

26. Потім вийшов брат його, тримаючись рукою своєю за п’яту Ісава, і названо йому ім’я: Яків. А Ісаак був шістдесятирічним, коли вони вродилися.

27. Діти зросли, і став Ісав людиною, меткою на звіроловстві, – людиною ланів; а Яків – чоловіком лагідним, і жив у шатрах.

28. Ісаак любив Ісава, тому що дичина його була до смаку йому, а Ребека любила Якова.

29. І зварив Яків страву; а Ісав прийшов з поля стомлений.

30. І сказав Ісав Якові: Благаю тебе, дай мені поїсти червоної юшки, червоної ось цієї; бо я стомився. Від цього дано йому і’мя: Едом.

31. Проте Яків сказав: Продай мені зараз же своє першородство.

32. Ісав сказав: Ось, я помираю; що мені в цьому першородстві?

33. Яків сказав: Присягнися мені цієї ж миті. Він присягнувся йому, і продав першородство своє Якові в той день.

34. І дав Яків Ісавові хліба і юшки з сочевиці; і він їв і пив, і підвівся, і пішов, і знехтував Ісав своїм першородством.

Буття 26    

Заповіт з Авраамом переходить на Ісаака.

1. Був голод на землі, лихіший понад попередній голод, котрий був у дні Авраама, і пішов Ісаак до Авімелеха, царя филистимського, до Ґерару.

2. Господь постав перед ним і сказав: Не йди до Єгипту; живи на землі, про яку Я скажу тобі.

3. Мандруй по цій землі; і Я буду з тобою, і благословлю тебе; бо тобі й нащадкам твоїм дам усі землі оці, і дотримаюся клятви, котрою Я клявся Авраамові, батькові твоєму.

4. Помножу нащадків твоїх, як зорі небесні; і дам нащадкам твоїм усі землі оці; і благословляться в насінні твоєму всі народи землі.

5. За те, що Авраам підкорився голосові Моєму і пильнував, що Мною заповідане треба було пильнувати: статути Мої і закони Мої.

6. Ісаак оселився в Ґерарі.

7. Мешканці міста того запитали про дружину його, і він сказав: Це сестра моя; тому що боявся сказати: Дружина моя, щоб не вбили мене, сказав він, мешканці міста цього за Ребеку, бо вона вродлива з обличчя.

8. Та коли вже багато часу він там прожив, Авімелех, цар филистимський, глянувши у вікно, побачив, що Ісаак бавиться з Ребекою, дружиною своєю.

9. І прикликав Авімелех Ісаака, і сказав: Ось, це дружина твоя, чому ж ти сказав: Вона сестра моя? Ісаак сказав йому: Тому, щоб я не загинув через неї.

10. Але Авімелех сказав: Що це ти вчинив з нами? Адже один із народу замалим не злігся з дружиною твоєю, і ти накликав би звинувачення на нас.

11. І наказав Авімелех народові своєму, сказавши: Хто торкнеться сього чоловіка і дружини його, той буде покараний на смерть.

12. І сіяв Ісаак у землі тій, і зібрав того року ячменю у стократ: так благословив його Господь.

13. І став значним цей чоловік, і звеличувався ще і ще аж до того, що став дуже великим.

14. У нього була череда дрібної і череда великої худоби і чимало орної землі, і филистимляни почали заздрити йому.

15. І всі криниці, які викопали служники вітця його за життя батька його Авраама, филистимляни завалили і засипали землею.

16. І Авімелех сказав Ісаакові: Залиши нас; бо ти став набагато сильнішим од нас.

17. І пішов Ісаак звідти і розташувався шатрами в долині Ґерарській, і оселився там.

18. І знову викопав Ісаак криниці води, які були викопані ще за Авраама, батька його, котрі завалили филистимляни по смерті Авраама; і назвав їх тими ж іменами, котрими назвав їх батько його.

19. І копали служники Ісаакові в долині, і знайшли там джерело води живої.

20. І сперечалися пастухи Ґерарські з пастухами Ісааковими, кажучи: Наша вода. І він назвав криниці ім’я: Есек, бо сперечалися з ним.

21. Викопали другу криницю; сперечались також і за неї; і він дав їй ім’я: Ситна.

22. І він рушив звідтіля, і викопав криницю, за котру уже не сперечалися; і назвав її: Реховот, бо, сказав він, тепер Господь дав нам просторе місце, і ми розмножимося на землі.

23. Звідти перейшов він до Беер-Шеви.

24. І тієї ночі з’явився йому Господь, і сказав: Я – Бог Авраама, батька твого; не бійся, бо Я з тобою; і благословлю тебе, і розмножу потомство твоє, заради Авраама, служника Мого.

25. І він спорудив там жертовника, і прикликав ймення Господа. І напнув там шатро своє, і викопали там служники Ісаакові криницю.

26. Прийшов до нього з Ґерару Авімелех, і Ахуззат, товариш його, і Піхол, начальник війська його.

27. Ісаак сказав їм: Для чого ви прийшли до мене, коли ви зненавиділи мене і вислали мене від себе?

28. Вони сказали: Ми виразно побачили, що Господь з тобою, і тому ми сказали: Поставимо поміж нами і тобою клятву, і вступимо з тобою в спілку.

29. Щоб ти не чинив нам лиха, як ото ми також не торкнулися до тебе, а чинили тобі саме добро і відпустили тебе з миром; тепер ти благословенний Господом.

30. Він накрив їм столи, і вони їли й пили.

31. І, підвівшись рано-вранці, поклялися один одному; і відпустив їх Ісаак, і вони пішли від нього з миром.

32. Того ж таки дня прийшли служники Ісаакові і звістили його про криницю, котру копали вони, і сказали йому: Ми знайшли воду.

33. І він назвав її: Шіва. А тому ім’я місту тому Беер-Шева аж донині.

34. І було Ісавові сорок літ, і взяв собі за дружину Єгудиту, доньку Беері хеттеянина, і Босмату, доньку Елона хеттеянина.

35. І були вони тягарем для Ісаака та Ребеки.

Буття 27    

Обманом благословення привласнене.

1. Коли Ісаак постарів, і притупився зір очей його, він прикликав старшого сина свого Ісава і сказав йому: Сину мій! Той сказав йому: Ось я.

2. Він сказав: Ось, я постарів; не знаю дня смерти моєї.

3. Я благаю тебе, візьми тепер знаряддя твої, сагайдака твого і лука твого, і йди в поле, і налови мені дичини.

4. І приготуй мені страву, котру я люблю, і принеси мені їсти, щоби благословила тебе душа моя перш, аніж я помру.

5. Ребека чула, коли Ісаак говорив синові своєму Ісавові. І пішов Ісав у поле вполювати дичину.

6. А Ребека сказала синові своєму Якові: Ось, я чула, як батько твій говорив братові твоєму Ісавові:

7. Принеси мені дичини і приготуй мені страву, і я з’їм, і благословлю тебе перед Господом, передніше смерті моєї.

8. Тепер, сину мій, прислухайся до слів моїх, а що я тобі скажу.

9. Піди до отари і принеси мені звідти двійко справних козлят, і я приготую з них батькові твоєму страву, яку він любить.

10. А ти принесеш батькові твоєму, і він насититься, аби благословити тебе перед смертю своєю.

11. Яків сказав Ребеці, матері своїй: Ісав, брат мій, чоловік кудлатий, а я гладенький.

12. Може статися, помацає мене мій батько; і я буду в його очах облудником, і наведу на себе прокляття, а не благословення.

13. Мати сказала йому: На мені хай буде прокляття твоє, сину мій, тільки послухай мене, і піди, принеси мені.

14. Він пішов, і взяв, і приніс матері своїй, і мати його зготувала страву, котру любив батько його.

15. І взяла Ребека багату одежу старшого сина свого Ісава, яка була в неї у домі, і одягла в неї молодшого сина свого Якова;

16. А руки його і гладеньку шию його обклала шкурою козенят.

17. І дала страву і хліб, котрі вона зготувала, в руки Якові, синові своєму.

18. Він увійшов до батька свого і сказав: Тату мій! Той озвався: Ось я, хто ти, сину?

19. Яків сказав батькові своєму: Я – Ісав, первісток твій, я вчинив так, як ти сказав мені; підведися, сідай і покуштуй дичини моєї, аби благословила мене душа твоя.

20. І сказав Ісаак синові своєму: Отак швиденько знайшов ти, сину мій? Він сказав: Тому, що Господь, Бог твій, послав мені назустріч.

21. І сказав Ісаак до Якова: Підійди, я обмацаю тебе, сину мій, чи ти син мій Ісав, чи ні?

22. Яків підійшов до Ісаака, батька свого, і він обмацав його, і сказав: Голос, голос Якова, а руки, руки Ісавові.

23. І не впізнав його, тому що руки його були, як руки Ісава, брата його, кудлаті; і благословив його.

24. І сказав: Чи ти син мій Ісав? Він сказав: Я.

25. Ісаак сказав: Подай мені, і спожию дичини сина мого, щоби благословила тебе душа моя. Яків подав йому, і він їв; приніс йому також вина, і він пив.

26. Ісаак, батько його, сказав йому: Підійди, поцілуй мене, мій сину.

27. Він підійшов і поцілував його. І відчув Ісаак запах від одежі його, і благословив його, і сказав: Ось, запах від сина мого, як запах від поля, яке благословив Господь.

28. Нехай же дасть тобі Бог від роси небесної і від родючої землі, і багато хліба і вина.

29. Нехай же послугують тобі народи, і нехай поклоняться тобі племена; будь паном над братами твоїми, і нехай поклоняться тобі сини матері твоєї; ті, що проклинають тебе, – прокляті; ті, що благословляють тебе, – благословенні!

30. І тільки-но звершив Ісаак благословення над Яковом, і тільки-но вийшов Яків од Ісаака, батька свого, Ісав, брат його, прийшов з ловів своїх.

31. Зготував і він страву і приніс батькові своєму, і сказав батькові своєму: Підведися, тату мій, і з’їж дичини сина твого, щоби благословила мене душа твоя.

32. А Ісаак, батько його, сказав йому: Хто ти? Він сказав: Я син твій, первісток твій, Ісав.

33. І затремтів Ісаак вельми великим трепетом, і сказав: Хто ж оце, котрий дістав мені дичини і приніс мені, і я їв од усього, перше, аніж ти прийшов, і я благословив його? Він і буде благословенний.

34. Ісав, вислухавши слова батька свого, голосно скрикнув і сказав батькові своєму: Тату мій! Благослови й мене.

35. Але він (Ісаак) сказав: Брат твій прийшов із хитрістю і взяв благословення твоє.

36. І сказав він: Чи не тому дано йому ім’я – Яків. Бо він уже двічі обійшов мене? Він узяв першородство моє, і ось, тепер забрав благословення моє. І ще сказав: Невже ти не залишив мені благословення?

37. Ісаак відповідав Ісавові: Ось, я поставив його господарем над тобою, і всіх братів його віддав йому в служники, обдарував його хлібом і вином, а що ж я можу вчинити для тебе, сину мій?

38. Але Ісав сказав батькові своєму: Невже, тату мій, одне у тебе благословення? Благослови й мене, тату мій! І підніс Ісав голос свій і заплакав.

39. І відповів Ісаак, батько його, і сказав йому: Ось, від родючої землі буде прожиття твоє, і з роси небесної згори.

40. І житимеш мечем твоїм, і будеш служити братові твоєму; а буде час, коли повстанеш, і скинеш ярмо його з шиї твоєї.

41. І зненавидів Ісав Якова за благословення, яким благословив його батько його; і сказав Ісав у серці своєму: Наближаються дні плачу по батькові моєму; і я уб’ю Якова, брата мого.

42. І переказані були Ребеці слова Ісава, старшого сина її, і вона послала, і прикликала молодшого сина Якова, і сказала йому: Ось, Ісав, брат твій, погрожує убити тебе.

43. І тепер, сину мій, послухай слова мого, підведися, біжи до Лавана, брата мого, в Харан;

44. І поживи у нього деякий час, доки вгамується лють брата твого.

45. Доки погамується гнів брата твого на тебе, і він забуде, що ти вчинив йому. Тоді я надішлю посланця і візьму тебе звідти. Для чого мені упродовж одного дня втратити вас обидвох?

46. І сказала Ребека Ісаакові: Я життю не рада від дочок Хетових; якщо Яків візьме дружину з дочок Хетових, як оці, із дочок цієї землі, то для чого мені й життя?

Буття 28    

Заповіт Бога з Авраамом переходить на Якова.

1. І прикликав Ісаак Якова, і благословив його, і заповідав йому, і сказав: Не бери собі дружини з дочок ханаанських.

2. Підведися, піди до Падан-Араму, в дім Бетуїла, батька матері твоєї, і візьми собі дружину звідти, із дочок Лавана, брата матері твоєї.

3. А Бог Всемогутній нехай благословить тебе, хай розплодить тебе і нехай розмножить тебе, і нехай буде від тебе багато народів;

4. І нехай дасть тобі благословення Авраама, тобі і потомству твоєму з тобою, щоб тобі успадкувати землю, до котрої мандруєш, котру Бог дав Авраамові.

5. І відпустив Ісаак Якова, і він пішов до Падан-Араму, до Лавана, сина Бетуїла арамеянина, до брата Ребеки, матері Якова та Ісава.

6. Ісав побачив, що Ісаак благословив Якова, і, благословляючи, послав його до Падан-Араму взяти собі дружину звідти, і заповідав йому, сказавши: Не бери дружини із дочок ханаанських.

7. І що підкорився Яків батькові своєму і матері своїй і пішов до Падан-Араму.

8. І побачив Ісав, що дочки ханаанські не до вподоби Ісаакові, батькові його;

9. І пішов Ісав до Ізмаїла, і взяв за себе дружину Махалату, доньку Ізмаїла, сина Авраамового, сестру Невайотову, понад інших дружин своїх.

10. А Яків вийшов із Беер-Шеви, і подався в Харан.

11. І прийшов до однієї місцини, і там лишився ночувати, тому що зайшло сонце. І взяв одного з каменів того місця, і поклав собі узголів’ям, і ліг на тому місці.

12. І побачив уві сні: ось, драбина стоїть на землі, а верхівка її торкається неба; і ось, Ангели Божі піднімаються і спускаються по ній.

13. І ось, Господь стоїть на ній і говорить: Я Господь, Бог Авраама, батька твого, і Бог Ісаака. Землю, на якій ти лежиш, Я дам тобі й потомству твоєму.

14. І будуть нащадки твої, мов пісок земний, і розповсюдишся до моря, і на схід, і на північ, і на південь; і благословляться в тобі і в насінні твоєму всі племена земні.

15. І ось, Я з тобою; і збережу тебе скрізь, куди ти не підеш, і наверну тебе до цієї землі; бо Я не залишу тебе, аж доки не виконаю того, що Я сказав тобі.

16. Яків пробудився зі сну свого і сказав: Справді Господь присутній на цьому місці, а я не знав!

17. І злякався, і сказав: Яке страшне це місце! Це не щось інше, як дім Божий, це ворота небесні.

18. І підвівся Яків рано-вранці і взяв камінь, котрого поклав узголів’ям, і поставив його пам’ятником; і вилив єлей на нього.

19. І назвав ім’я місцю тому Бет-Ел; а попереднє ім’я того міста було: Луз.

20. І склав Яків обітницю, сказавши: Якщо Бог буде зі мною, і збереже мене на шляху цім, котрим я іду, і дасть мені хліб їсти і одежу одягатися,

21. І я з миром повернуся в дім батька мого, і буде Господь моїм Богом,

22. То цей камінь, якого я поставив пам’ятником, буде домом Божим; і з усього, що Ти, Боже, даруєш мені, я дам Тобі десяту частину.

Буття 29    

Яків у Харані.

1. І підвівся Яків, і пішов у край синів Кедему.

2. І побачив: ось, на полі криниця, і там три череди дрібної худоби, що лежали біля неї; тому що з тієї криниці напували череди. Над горловиною криниці лежав великий камінь.

3. Коли збиралися туди всі череди, відважували каменя від горловини криниці і напували овець; потім знову клали каменя на це місце, на горловину криниці.

4. Яків сказав їм: Браття мої! Звідки ви? Вони сказали: Ми із Харану.

5. Він сказав їм: Чи знаєте ви Лавана, сина Нахорового? Вони сказали: Знаємо.

6. Він ще сказав їм: Чи здоровий він? Вони сказали: При здоров’ї, і ось, Рахіль, донька його, йде з вівцями.

7. І сказав: Бачите, день ще тривалий, не час забирати худобу; понапувайте овець, і відійдіть, пасіть.

8. Вони сказали: Не можемо, доки не зберуться усі череди, і не відвалять каменя від горловини криниці; і тоді будемо напувати овечок.

9. Він ще говорив з ними, як прийшла Рахіль з дрібною скотиною батька свого, тому що вона пасла.

10. Коли Яків побачив Рахіль, доньку Лавана, брата матері своєї, і овець Лавана, брата матері своєї, то наблизився Яків, підважив каменя на горловині криниці, і напоїв овечок Лавана, брата матері своєї.

11. І поцілував Яків Рахіль, і підніс голос свій, і заплакав.

12. І сказав Яків Рахілі, що він родич батькові її, і що він син Ребеки. А вона побігла і сказала батькові своєму.

13. Лаван, зачувши про Якова, сина сестри своєї, вибіг йому назустріч, обійняв його, і поцілував його, і завів його у дім свій, і він оповів Лаванові все оце.

14. А Лаван сказав йому: Справді, ти кість моя і плоть моя. І жив у нього Яків цілий місяць.

15. І Лаван сказав Якові: Невже ти задарма будеш служити мені тому, що ти родич? Скажи мені, що заплатити тобі?

16. У Лавана було дві доньки; ім’я старшої Лія; ім’я молодшої Рахіль.

17. Лія мала слабкий зір, а Рахіль була ставна і гарна з обличчя.

18. І Яків полюбив Рахіль, і сказав: Я буду служити тобі сім літ за Рахіль, молодшу доньку твою.

19. Лаван сказав: Краще віддам її за тебе, аніж віддати її за когось іншого; живи у мене.

20. І служив Яків за Рахіль сім років; і вони видалися йому кількома днями, тому що він любив її.

21. І сказав Яків Лаванові: Віддай дружину мою; тому що мені вже виповнився час, щоби увійти до неї.

22. Лаван скликав усіх людей тої місцини і вчинив бенкет.

23. А ввечері узяв доньку свою Лію і привів до нього; і увійшов до неї Яків.

24. І дав Лаван служницю свою Зілпу в служницю доньці своїй Лії.

25. А вранці виявилося, що то була Лія. І сказав Лаванові: Що це ти вчинив зі мною? Чи не за Рахіль я служив у тебе? Нащо ти обдурив мене?

26. Лаван сказав: У наших краях немає звичаю, щоб молодшу доньку видавати раніше старшої;

27. Скінчи тиждень цією; потім дамо тобі й ту, за службу, котру ти будеш служити у мене ще сім літ інших.

28. Яків так і вчинив, і скінчив тиждень цією. І Лаван дав Рахіль, доньку свою, йому в дружини.

29. І дав Лаван служницю свою Білґу в служниці доньці своїй Рахілі.

30. Яків увійшов також і до Рахілі, і кохав Рахіль більше, аніж Лію; і служив у нього іще сім літ інших.

31. Та Господь побачив, що Лія була нелюба, і дарував їй плідне лоно, а Рахіль була бездітна.

32. Лія завагітніла і породила сина, і назвала йому ім’я: Рубен; тому що сказала вона: Господь зглянувся на моє лихо, то відтепер буде любити мене чоловік мій.

33. І завагітніла знову, і породила сина, і сказала: Господь почув, що я нелюба, і дав мені й цього. І назвала йому ім’я: Симеон.

34. І завагітніла ще, і породила сина, і сказала: Тепер прихилиться до мене чоловік мій, бо я народила йому трьох синів. Тому й названо йому ім’я: Левій.

35. І ще завагітніла, і породила сина, і сказала: Аж тепер я прославлю Господа. А тому назвала йому ім’я: Юда. І перестала народжувати.

Буття 30    

Розкошування Якова.

1. І побачила Рахіль, що вона не народжує діток Якові, і позаздрила Рахіль сестрі своїй, і сказала Якові: Дай мені дітей; а якщо не так, я помираю.

2. Яків розгнівався на Рахіль і сказав: Хіба я Бог, Який не дав тобі плідного лона?

3. Вона сказала: Ось служанка моя Білґа; увійди до неї. Нехай вона народить у коліна мої, щоб я також мала дітей від неї.

4. І дала вона Білґу, служницю свою, за дружину йому; і увійшов до неї Яків.

5. Білґа завагітніла, і породила Якові сина.

6. І сказала Рахіль: Розсудив мене Бог, і почув голос мій, і дав мені сина. А тому дала йому ім’я: Дан.

7. І ще завагітніла і породила Білґа, служниця Рахілі, другого сина Якові.

8. І сказала Рахіль: Боротьбою дужою боролася я з сестрою моєю, і подужала. І назвала йому ім’я: Нафталі.

9. Лія побачила, що перестала народжувати, і взяла служницю свою Зілпу, і дала її Якові за дружину.

10. І Зілпа, служниця Ліїна, породила Якові сина.

11. І сказала Лія: Додалося. І назвала йому ім’я: Ґад (Щастя).

12. І породила Зілпа, служниця Ліїна, другого сина Якові.

13. І сказала Лія: На щастя мені; тому що будуть називати мене жінки щасливою. І назвала йому ім’я: Асир.

14. Рубен пішов під час жнив пшениці, і знайшов мандрагорові яблука в полі, і приніс їх Лії, матері своїй. І Рахіль сказала Лії: Я благаю тебе, дай мені мандрагорів сина твого.

15. Але та сказала їй: Невже мало тобі заволодіти чоловіком моїм, що ти доправляєшся і мандрагорів сина мого? Рахіль сказала: То нехай він ляже з тобою цю ніч, за мандрагори сина твого.

16. Яків прийшов з поля увечері, і Лія вийшла йому назустріч, і сказала: Увійди до мене, бо я купила тебе за мандрагори сина мого. І злігся він з нею тієї ночі.

17. І почув Бог Лію, і вона завагітніла, і породила Якові п’ятого сина.

18. І сказала Лія: Бог дав одплату мені за те, що я віддала служницю мою чоловікові моєму. І назвала йому ім’я: Іссахар.

19. І ще завагітніла Лія, і породила Якові шостого сина.

20. І сказала Лія: Бог дав мені чудового дарунка; тепер буде жити в мене чоловік мій, бо я народила йому шість синів. І назвала ім’я йому: Завулон.

21. Потім народила доньку; і назвала їй ім’я: Діна.

22. І згадав Бог про Рахіль, і почув її Бог, і уздоровив лоно її.

23. Вона завагітніла, і породила сина, і сказала: Зняв Бог ганьбу мою.

24. І назвала йому ім’я: Йосип, сказавши: Господь дасть мені й другого сина.

25. Після того, як Рахіль породила Йосипа, Яків сказав Лаванові: Відпусти мене, і я піду в свою місцину і у свій край;

26. Віддай дружин моїх і дітей моїх, за яких я служив тобі, і я піду; бо ти знаєш службу мою, котру я служив тобі.

27. І сказав йому Лаван: О, якби я знайшов прихильність перед очима твоїми! Я бачив за обставинами, що у твоє ім’я Господь благословив мене.

28. І сказав: Назви собі винагороду від мене, і я дам.

29. І сказав йому Яків: Ти відаєш, як я служив тобі, і якою стала худоба твоя при мені.

30. Бо мало було в тебе до мене, а стало багато; Господь благословив тебе з появою моєю; але коли ж я буду працювати для дому свого?

31. І сказав Лаван: Що дати тобі? Яків сказав: Не дай мені анічого. Якщо лиш учиниш, що я скажу, то я знову буду пасти і стерегти овечок твоїх.

32. Я піду нині по всій череді овечок твоїх відділити з неї всіляку тварину з цятками і з плямами, усіляку тварину чорну з овечок, також із плямами і з цятками із кіз, така худобина буде винагородою мені.

33. І буде говорити за мене перед твоїм лицем справедливість моя в прийдешньому дні, коли прийдеш оглянути винагороду мою. Всіляка коза не з цятками і не з плямами, і з овечок не чорна, вкрадене, якщо знайдеться у мене.

34. Лаван сказав: Гаразд, нехай буде за словом твоїм.

35. І вилучив того ж дня кіз строкатих і з цятками, і всіх козлів з плямами, і з цятками, всіх, на котрих було хоч трішки білого, і всіх чорних овечок, і віддав у руки синам своїм.

36. І призначив відстань поміж собою і поміж Яковом на три дні шляху. А Яків випасав решту дрібної худоби Лавана.

37. І взяв Яків свіжих прутиків тополиних, мигдалевих і яворових, і вирізав на них білі смуги, знявши кору до білини, яка на прутах.

38. І поклав прути з нарізами перед скотиною у водопійних коритах, куди скотина приходить напитися, і де, приходячи до водопою, зачинала перед прутами.

39. І зачинала скотина перед прутами, і народжувалася скотина строкатою, і з цятками, і з плямами.

40. І відділяв Яків тих ягнят, і ставив скотину головами до строкатого і всього чорного серед отари Лаванової, і тримав свої череди окремо, і не ставив їх разом із худобою Лавановою.

41. Кожного разу, коли зачинала скотина міцна, Яків клав прути в коритах перед очима скотини, щоб вона зачинала перед прутами.

42. А коли зачинала скотина слабка, тоді він не клав. І діставалася слабка скотина Лаванові, а міцна – Якові.

43. І вчинився цей чоловік вельми й вельми багатим, і було у нього чимало дрібної скотини, і служниць, і служників, і верблюдів, і віслюків.

Буття 31    

1. І почув Яків слова синів Лаванових, які говорили: Яків заволодів усім, що було в батька нашого, і з маєтку батька нашого зібрав усе багатство оце.

2. І побачив Яків обличчя Лавана, і ось, воно вже не таке до нього, як було вчора і третього дня.

3. І сказав Господь Якові: Повернися на землю батьків твоїх і на батьківщину свою, і Я буду з тобою.

4. І послав Яків і прикликав Рахіль і Лію в поле, до череди дрібної скотини своєї.

5. І сказав їм: Я бачу обличчя батька вашого, що воно до мене не таке, яким було вчора і третього дня. Але Бог батька мого був зі мною.

6. Ви самі знаєте, що я всіма силами служив батькові вашому.

7. Але батько ваш обдурював мене і разів із десять міняв нагороду мою. Але Бог не допустив йому вчинити мені зло.

8. Коли сказав він, що скотина з цятками буде тобі в нагороду, то скотина вся приносила із цятками. А коли він сказав: Строкаті будуть тобі в нагороду, то скотина вся приносила строкатих.

9. І відібрав Бог скотину у вашого батька, і дав мені.

10. Одного разу, о такій порі, коли скотина парується, глянув я і побачив уві сні, аж ось, козли, які спиналися на самиць, строкаті, з цятками і плямами.

11. Ангел Божий сказав мені уві сні: Якове! Я сказав: Ось я.

12. Він сказав: Зведи очі твої і поглянь: усі козли, що спинались на самиць, строкаті, з цятками і з плямами; бо Я бачу все, що Лаван чинить з тобою.

13. Я Бог, що з’явився перед тобою біля Бет-Елу, де ти вилив єлей на пам’ятник і де ти склав Мені обітницю. Тепер підведися, вийди із землі цієї; і повернися на землю вітчизни твоєї.

14. Рахіль і Лія сказали йому у відповідь: Чи є ще нам частка і спадок у домі батька нашого?

15. Чи не за чужинців він нас має? Бо він продав нас, і пожер навіть срібло наше.

16. А тому все багатство, яке Бог відібрав у батька нашого, є наше і дітей наших. Отож, звершуй усе, що сказав тобі Бог.

17. І звівся Яків, і посадовив дітей своїх і дружин своїх на верблюдів;

18. І взяв із собою всю скотину свою і все багатство своє, котре надбав, скотину власну його, яку надбав у Падан-Арамі, щоби йти до Ісаака, батька свого, на землю ханаанську.

19. І коли Лаван пішов стригти скотину свою, то Рахіль украла ідолів, котрі були в батька.

20. А Яків украв серце в Лавана арамеянина, тому що не звістив його, що відходить.

21. І пішов із усім, що в нього було, і, підвівшись, перейшов ріку, і попростував до гори Ґілеадської.

22. А третього дня сказали Лаванові, що Яків утік.

23. Тоді взяв він із собою родичів своїх, і гнався за ним сім днів, і догнав його на горі Ґілеадській.

24. І прийшов Бог до Лавана арамеянина вночі уві сні, і сказав йому: Бережися, не говори Якові ні доброго, ані злого.

25. І догнав Лаван Якова; а Яків поставив шатро своє на горі, а Лаван із родичами своїми поставив на горі Ґілеадській.

26. І сказав Лаван Якові: Що ти вчинив? Для чого ти обдурив мне й забрав дочок моїх, мов бранців зброєю?

27. Нащо ти втік потайки, і сховався від мене, і не сказав мені? Я відпустив би тебе з радістю і з піснями, з тімпаном і з гуслами.

28. Ти не дозволив навіть поцілувати внуків моїх і дочок моїх; нерозважливо ти вчинив.

29. Є в руці моїй сила вчинити вам зло; але Бог батька вашого учора говорив до мене і сказав: Бережися, не говори Якові ні доброго, ані злого.

30. Проте справді ти відійдеш, тому що ти нетерпляче захотів бути в домі батька твого; але нащо ти вкрав богів моїх?

31. Яків одказував Лаванові і сказав: Я боявся; бо я міркував, чи не забереш ти у мене дочок своїх.

32. У кого знайдеш богів твоїх, той не буде живий. При родичах наших упізнавай, що в мене, і візьми собі. Яків не знав, що Рахіль украла їх.

33. І заходив Лаван до шатра Якова, і до шатра Ліїного, і до шатра двох служниць, та не знайшов. І, вийшовши з шатра Ліїного, ступив до шатра Рахілі.

34. А Рахіль узяла ідолів і поклала їх під верблюдове сідло, і сіла на них. І обшукав Лаван усе шатро, проте не знайшов.

35. А вона сказала своєму батькові: Хай не прогнівається Господар мій, що я не можу підвестися перед тобою, бо в мене звичайне жіноче. І він шукав, але не знайшов ідолів.

36. Яків розгнівався, і почав сперечатися з Лаваном. І почав говорити Яків, і сказав Лаванові: Яка вина моя, який гріх мій, що ти переслідуєш мене?

37. Ти оглянув у мене всі речі; що знайшов ти із речей дому свого? Покажи отут перед родичами моїми і перед родичами твоїми: нехай вони розсудять поміж нами двома.

38. Ось, двадцять літ я був у тебе; вівці твої і кози твої не скидали, баранів череди твоєї я не вживав.

39. Розтерзаного звірами я не приносив тобі; це була моя втрата; ти з мене відшкодовував, чи вдень щось пропадало, а чи вночі щезало.

40. Я страждав удень від жароти, а вночі од холоднечі, і сон мій утікав з очей моїх.

41. Отакі мої двадцять літ у домі твоєму. Я служив тобі чотирнадцять літ за двох дочок твоїх і шість літ за скотину твою; а ти десять разів міняв винагороду мою.

42. Якби не був зі мною Бог батька мого, Бог Авраама і острах Ісаака, ти зараз відпустив би мене упорожні. Бог побачив лихо моє і працю рук моїх, і заступився за мене учора.

43. І відповідав Лаван, і сказав Якові: Доньки мої – мої доньки, діти – мої діти, скотина – моя скотина, і все, що ти бачиш, – це моє; чи можу я зараз щось учинити з доньками моїми із дітьми їхніми, котрі народжені ними?

44. Тепер ухвалимо спілку, я і ти, і це буде свідченням поміж мною і тобою.

45. І взяв Яків камінь, і поставив його пам’ятником.

46. І сказав Яків родичам своїм: Назбирайте каміння. Вони назбирали каміння, і вчинили узгірок, і їли на тому узгірку.

47. І назвав його Лаван: Еґар-Сагадута; а Яків назвав його Ґал-Ед.

48. І сказав Лаван: Сьогодні цей узгірок поміж мною і тобою свідок. Тому й названо його – Ґал-Ед.

49. Також: Міцпа, від того, що Лаван сказав: Нехай наглядає Господь за мною і за тобою, коли ми розійдемося один від одного.

50. Якщо ти будеш погано ставитися до моїх дочок, або, якщо візьмеш дружин понад доньок моїх, то, хоч немає чоловіка поміж нами, начувайся, Бог свідок поміж мною і поміж тобою.

51. І сказав Лаван Якові: Ось, узгірок цей і ось пам’ятник, котрий я поставив між мною і тобою.

52. Цей узгірок свідок, і цей пам’ятник свідок, що ні я не перейду до тебе за цей узгірок, ні ти не перейдеш до мене за цей узгірок і за цей пам’ятник для зла.

53. Бог Авраамів і Бог Нахорів нехай судить поміж нами, Бог батька їхнього. Яків поклявся страхом батька свого Ісаака.

54. І заколов Яків пожертву на горі, і покликав родичів своїх їсти хліб і вони їли хліб і ночували на горі.

55. І підвівся Лаван рано-вранці і поцілував онуків своїх і дочок своїх, і благословив їх, і рушив, і повернувся Лаван до свого місця.

Буття 32    

Якові дано ім’я Ізраїль.

1. А Яків рушив шляхом своїм. І зустріли його Ангели Божі.

2. Яків, забачивши їх, сказав: Це табір Божий. І назвав ім’я місцині тій: Маханаїм.

3. І послав Яків перед собою вісників до брата свого Ісава на землю Сеїр, до краю едомського.

4. І наказав їм, сказавши: Отак скажіть панові моєму Ісавові: Ось що говорить служник твій Яків: Я жив у Лавана, і прожив донині.

5. І є у мене воли і віслюки і дрібна скотина, і служники, і служниці, і я послав сповістити про себе пана мого, щоб надбати приязнь перед очима твоїми.

6. І повернулися вісники до Якова, і сказали: Ми ходили до брата твого Ісава, він іде назустріч тобі, і з ним чотириста чоловіків.

7. Яків дуже злякався і знітився, і поділив людей, які були з ним, і скотину дрібну й велику, і верблюдів, на два табори.

8. І сказав: Якщо Ісав учинить напад на один із таборів і винищить його, то другий табір зможе врятуватися.

9. І сказав Яків: Боже батька мого Авраама і Боже батька мого Ісаака, Господе, Який сказав мені: Повернися до краю твого, до вітчизни своєї, і Я буду добродіяти тобі!

10. Не достойний я всіх милостей і всіх благодіянь, котрі Ти дарував служникові Твоєму; тому що я лише з палицею моєю перейшов цей Йордан; а тепер у мене два табори.

11. Благаю Тебе, врятуй мене від руки брата мого, від руки Ісава, бо я боюся його, щоб він, як прийде, не забив мене і матері з дітьми.

12. Ти сказав: Я буду добродіяти тобі, і вчиню нащадків твоїх, як пісок морський, котрого не порахувати через безліч.

13. І ночував там Яків тієї ночі. І взяв від того, що мав, у дарунок Ісавові, братові своєму:

14. Двісті кіз, двадцять козлів, двісті овечок, двадцять баранів,

15. Тридцять верблюдів дійних із лошатами їхніми, сорок корів, десять волів, двадцять віслючок, десять віслюків.

16. І дав у руки служникам своїм кожну череду окремо, і сказав служникам своїм: Ходіть переді мною, і залишайте відстань од череди до череди.

17. І наказав першому, сказавши: Коли брат мій Ісав зустрінеться тобі і запитає, говорячи: Чий ти? І куди йдеш? І чия череда перед тобою?

18. То скажи: Служника твого Якова це дарунок, надісланий панові моєму Ісавові; ось, і сам він за нами.

19. Те саме наказав і другому, і третьому, і всім, котрі йшли за чередами, кажучи: Так скажете Ісавові, коли стрінете його.

20. І скажете: Ось, і служник твій Яків за нами. Тому що він сказав подумки: Вчиню приязним його дарами, котрі йдуть переді мною; а потім побачу обличчя його; можливо, й прийме мене.

21. І пішли дари перед ним; а він тієї ночі ночував у таборі.

22. І підвівся тієї ночі, і, взявши двох дружин своїх, і двох служниць своїх, і одинадцять синів своїх, перейшов через Яббок у брід.

23. І, взявши їх, перевів через потік, і перевів усе, що в нього було.

24. І залишився Яків один. І боровся із ним якийсь Муж аж до вранішньої зорі.

25. І, забачивши, що не здолає його, торкнувся суглоба стегна його, і звихнув суглоба стегна у Якова, коли він боровся з Ним.

26. І сказав: Відпусти Мене, бо зійшла зоря. Яків сказав: Не відпущу Тебе, поки не благословиш мене.

27. І сказав: Як ім’я твоє? Він сказав: Яків.

28. І сказав: Віднині ім’я тобі буде не Яків, а Ізраїль, бо ти боровся з Богом, і людей долати будеш.

29. Запитав і Яків, кажучи: Я благаю Тебе, скажи ймення Твоє. І Він сказав: Навіщо ти запитуєш про ймення Моє? І благословив його там.

30. І назвав Яків ім’я місцині тій: Пенуїл; бо, казав він, я бачив Бога лицем до лиця, і вціліло життя моє.

31. І зійшло сонце, коли проходив Пенуїл; і кульгав він на стегно своє.

32. Тому й донині сини Ізраїля не їдять жили, котра на суглобі стегна, через те, що Той, Хто боровся, торкнувся жили на суглобі Якового стегна.

Буття 33    

Зустріч Якова з Ісавом.

1. І звів Яків очі свої, і побачив, аж ось, іде Ісав, і з ним чотириста чоловіків. І розділив дітей Лії, Рахілі і двох служниць.

2. І поставив служниць і дітей їхніх попереду, Лію і дітей її за ними, а Рахіль і Йосипа позаду.

3. А сам пішов перед ними і поклонився до землі сім разів, підходячи до брата свого.

4. І побіг Ісав до нього назустріч, і обійняв його, і впав на груди його, і цілував його, і плакали.

5. І оглянувся і побачив дружин та дітей, і сказав: Хто це в тебе? Яків сказав: Діти, яких Бог дарував служникові твоєму.

6. І надійшли служниці і діти їхні, і поклонилися.

7. Підійшла і Лія, і діти її, і вклонилися. Нарешті підійшли Йосип та Рахіль, і вклонилися.

8. І сказав Ісав: Для чого в тебе така численність, яку я зустрів? І сказав Яків: Щоб надбати приязнь в очах володаря мого.

9. Ісав сказав: У мене багато, брате мій; нехай буде твоє у тебе.

10. Яків сказав: Ні, якщо я надбав приязнь в очах твоїх, прийми дарунок мій від руки моєї, бо я побачив обличчя твоє, наче хтось забачив лице Боже, і ти був приязний до мене.

11. Прийми благословення моє, котре я приніс тобі; тому що Бог дарував мені, і є у мене все. І умовив його; і той взяв,

12. І сказав: Підведімося і ходімо; і я піду перед тобою.

13. Яків сказав йому: Володар мій знає, що діти тендітні, а дрібна і велика скотина у мене дійна. Якщо погнати її один день, то загине вся скотина.

14. Нехай володар мій рушає попереду служника свого, а я піду повільно, як піде худоба, що переді мною, і підуть діти, а тоді прийду до володаря мого в Сеїр.

15. Ісав сказав: Залишу я з тобою кількоро моїх людей. Яків сказав: Для чого це? Мені б лише надбати приязнь в очах володаря мого!

16. І повернувся Ісав того ж дня шляхом своїм до Сеїру.

17. А Яків рушив до Суккоту, і спорудив собі дім, і для скотини своєї поставив курені. З цієї причини він назвав ім’я місцині: Суккот.

18. Яків, повернувшись із Месопотамії, щасливо прийшов до міста Сихем, що у краю ханаанськім, і розташувався перед містом.

19. І купив частину поля, на якому поставив шатро, у синів Гамора, батька Сихемового, за сто срібняків.

20. І спорудив там жертовника, і назвав його Ел-Елогей-Ізраїль.

Буття 34    

Яків жнивує плоди своїх помилок.

1. Діна, донька Ліїна, котру вона породила Якові, вийшла подивитися на дочок тієї землі.

2. І побачив її Сихем, син Гамора хіввеянина, князя тієї землі, і взяв її, і переспав з нею, і зґвалтував її.

3. І прихилилася душа його до Діни, доньки Якова, і він полюбив дівчину, і говорив до серця її.

4. І сказав Сихем Гаморові, батькові своєму, кажучи: Візьми мені цю дівчину за дружину.

5. Яків чув, що син Гаморів збезчестив Діну, доньку його; та оскільки сини його були зі скотиною у полі, то Яків мовчав, аж доки не прийшли вони.

6. І вийшов Гамор, батько Сихемів, до Якова, поговорити з ним.

7. А сини Якова прийшли з поля, і коли почули, то посмутніли мужі ті, і запалали гнівом, тому що ганьбу вчинив він Ізраїлю, переспавши з дочкою Якова; а це заборонялося чинити.

8. Гамор почав говорити їм і сказав: Сихем, син мій, прихилився душею до вашої дочки; прошу, віддайте її за дружину йому.

9. Породичайтеся з нами; віддавайте за нас дочок ваших, а наших дочок беріть собі.

10. І живіть з нами; земля ця перед вами, живіть і працюйте на ній, і придбайте її у власність.

11. А Сихем сказав батькові її і братам її: Мені б лише знайти приязнь в очах ваших, я дам, чого не забажаєте від мене.

12. Призначайте найбільше віно і подарунки; я дам, чого забажаєте від мене: тільки віддайте мені дівчину за дружину.

13. І відповідали сини Якова Сихемові і Гаморові, батькові його, з лукавством; а говорили так через те, що він зганьбив Діну, сестру їхню.

14. І сказали їм: Не можемо цього вчинити, віддати сестру нашу за чоловіка, який необрізаний, бо це зганьбило б нас.

15. Тільки за такої умови ми погодимося з вами, якщо ви будете, як ми, щоб у вас також уся чоловіча стать була обрізана.

16. І будемо віддавати за вас дочок наших, і будемо брати за себе ваших дочок, і житимемо з вами, і станемо одним народом.

17. А якщо не дослухаєтеся нас у тому, щоб обрізатися, то ми візьмемо доньку нашу, і підемо геть.

18. І сподобалися ці слова Гаморові і Сихемові, синові Гамора.

19. Юнак поспішив виконати умову; тому що любив доньку Якова, а його найбільше поважали в домі батька його.

20. І прийшов Гамор і Сихем, син його, до воріт міста свого, і почали говорити мешканцям міста свого, і сказали:

21. Оці люди мирні з нами, нехай вони оселяться на землі і працюють на ній; а земля ось, простора перед ними. Почнемо брати дочок їхніх собі за дружин, і наших дочок віддавати за них.

22. Лише за цієї умови ці люди погоджуються жити з нами і бути одним народом, щоб і в нас обрізана була кожна чоловіча стать, як вони обрізані.

23. Чи не для нас череди їхні, і маєтки їхні, і вся скотина їхня? Тільки погодимося з ними, і будуть жити з нами.

24. І пристали городяни міста на пропозицію Гамора та Сихема, сина його, і обрізана була кожна чоловіча стать, – всі, які виходили з воріт міста.

25. Третього дня, коли вони хворіли, два сини Якова, Симеон і Левій, брати Діни, взяли кожний свого меча, і сміливо напали на місто, і умертвили всіх чоловіків.

26. І самого Гамора і Сихема, сина його, убили мечем; і взяли Діну із дому Сихемового і вийшли.

27. Сини Якова прийшли до вбитих, і пограбували місто за те, що зганьбили сестру їхню.

28. Вони взяли дрібну і велику скотину їхню, і віслюків їхніх, і все що було в місті, і що було в полі.

29. І всі маєтності їхні, і всіх дітей їхніх, і дружин їхніх взяли в полон, і пограбували все, що було в домах.

30. І сказав Яків Симеонові і Левію: Ви лихо навели на мене, вчинивши мене ненависним для мешканців цієї землі, для ханаанеїв і періззеїв. У мене людей замало; зберуться супроти мене, уразять мене, і винищать мене і дім мій.

31. А вони сказали: А хіба можна вчинити з сестрою нашою, як з блудницею?

Буття 35    

Яків у Бет-Елі; обітниця відновлена.

1. Бог сказав до Якова: Підведися, піди до Бет-Елу, і живи там; і споруди там жертовника Богові, Який з’явився тобі, коли ти утікав од лиця Ісава, брата твого.

2. І сказав Яків домові своєму і всім, хто був з ним: Покиньте богів чужих, які у вас є, і очистіться, і перемініть одежу вашу.

3. Зберемося і підемо до Бет-Елу, там споруджу я жертовника Богові, Котрий відповів мені в день лиха мого і був зі мною на шляху, якого я долав.

4. І віддали Якові усіх богів чужих, які були в руках їхніх, і ковтки, які були у вухах їхніх; і закопав їх Яків під дубом, котрий поблизу Сихему.

5. І рушили вони. І був жах Божий по довколишніх містах, і не переслідували синів Якова.

6. І прийшов Яків до Лузу, що на землі ханаанській, тобто до Бет-Елу, сам і всі люди, які були з ним.

7. І спорудив там жертовника, і назвав місце те: Ел Бет-Ел; бо тут з’явився йому Бог, коли він утікав од лиця брата свого.

8. І вмерла Дебора, годувальниця Ребеки, і похована нижче Бет-Елу під дубом, якого й назвав Яків Аллон-Бахут.

9. І з’явився Бог перед Яковом після повернення його з Падану арамейського, і благословив його.

10. І сказав йому Бог: Ім’я твоє Яків; віднині ти не будеш називатися Яковом, але буде ім’я тобі: Ізраїль. І назвав йому ім’я: Ізраїль.

11. І сказав йому Бог: Я – Бог Всемогутній; плодись і розмножуйся; народ і багато народів буде від тебе, і царі вийдуть із стегон твоїх.

12. Землю, яку Я дав Авраамові та Ісаакові, Я дам тобі і нащадкам твоїм, по тобі дам цю землю.

13. І залишив його Бог на місці, на якому говорив йому.

14. І поставив Яків пам’ятника на місці, на котрому говорив йому Бог, пам’ятника кам’яного; і вилив на нього єлей.

15. І назвав Яків ім’я місцині, на якій Бог говорив йому: Бет-Ел.

16. І залишили Бет-Ел. І коли ще залишалося якась ківра землі до Ефрати, Рахіль породила, і пологи її були важкі.

17. Коли ж вона страждала при пологах, повивальниця бабуся сказала їй: Не бійся, бо це в тебе син.

18. І коли відходила від неї душа, бо вона помирала, то назвала йому ім’я – Бен-Оні. Але батько його назвав його Беньяміном.

19. І померла Рахіль, і похована на дорозі до Ефрати, себто Віфлеєму.

20. Яків поставив над гробом її пам’ятника. Цей надгробний пам’ятник Рахілі існує аж донині.

21. І рушив Ізраїль, і поставив шатро своє за баштою Едер.

22. Під час перебування Ізраїля у тій країні, Рубен пішов і переспав з Білґою, наложницею батька свого. І почув про це Ізраїль. А синів у Якова було дванадцять.

23. Сини Лії: первісток Якова Рубен, по ньому Симеон, Левій, Юда, Іссахар і Завулон.

24. Сини Рахілі: Йосип і Беньямін.

25. Сини Білґи, служниці Рахілиної: Дан і Нафталі.

26. Сини Зілпи, служниці Ліїної: Ґад і Асир. Це сини Якова, які народилися йому в Падан-Арамі.

27. І прийшов Яків до Ісаака, батька свого, в Мамре, в Кир’ят-Арби, тобто Хеврону, де мандрував Авраам та Ісаак.

28. І було днів життя Ісаакові сто вісімдесят літ.

29. І випустив Ісаак духа і вмер, і приєднався до народу свого, будучи старим, насиченим життям; і поховали його Ісав та Яків, сини його.

Буття 36    

Родовід Ісава.

1. Ось родовід Ісава, тобто Едома.

2. Ісав узяв собі дружин із дочок ханаанських: Аду, доньку Елона хеттеянина, і Оголіваму, дочку Ани, сина Цівеона хіввеянина

3. І Босмат, дочку Ізмаїла, сестру Невайотову,

4. Ада породила Ісавові Еліфаза; Босмат породила Реуїла.

5. Оголівама породила Суша, Ялама і Кораха. Це сини Ісава, які народилися йому на землі ханаанській.

6. І взяв Ісав дружин своїх і синів своїх, і дочок своїх, і всіх людей дому свого, і череди свої, і всю скотину свою, і увесь маєток свій, котрого він надбав на землі ханаанській, і рушив на другу землю від лиця Якова, брата свого.

7. Тому що маєтності їхні були такими великими, що вони не могли жити разом, і земля мандрування їхнього не вміщувала їх з причини значної кількости їхніх черед.

8. І оселився Ісав на горі Сеїр, Ісав, він же Едом.

9. І ось родовід Ісава, батька Едому, на горі Сеїр.

10. Ось ймення синів Ісава: Еліфаз, син Ади, дружини Ісава, і Реуїл, син Босмати, дружини Ісава.

11. У Еліфаза були сини: Теман, Омар, Цефо, Ґатам і Кеназ.

12. А Тимна була наложниця Еліфаза, сина Ісава; і породила Еліфазові Амалика. Ось сини Ади, дружини Ісава.

13. І ось сини Реуїла: Нагат і Зера, Шамма і Мізза. Це сини Босмати, дружини Ісава.

14. А оці були сини Оголівами, доньки Ани, сина Цівеона, дружини Ісава: вона породила Ісаву Єуша, Ялама і Кораха.

15. Ось старшини синів Ісава. Сини Еліфаза, первістка Ісава: старший Теман, старший Омар, старший Цефо, старший Кеназ.

16. Старший Корах, старший Ґатам, старший Амалик. Ці старшини Еліфазові на землі Едома; це сини Ади.

17. А це сини Реуїла, сина Ісава: старший Нагат, старший Зерах, старший Шамма, старший Мізза. Оці старшини Реуїлові на землі Едома; ці сини Босмати, дружини Ісава.

18. А це сини Оголівами, дружини Ісава: старший Еуш, старший Ялам, старший Корах. Ці старшини Оголівами, дочки Ани, дружини Ісава.

19. Ось сини Ісава, і ось старшини їхні. Це Едом.

20. Це сини Сеїра хореянина, які жили на землі тій: Лотан, Шовал, Цівеон, Ана.

21. Дішон, Ецев і Дішан. Оце старшини хореїв, синів Сеїра, на землі Едома.

22. Сини Лотана були: Хорі і Гемам; а сестра у Лотана: Тимна.

23. Оці сини Шовала: Алван, Манахат, Евал, Шефо і Онам.

24. А оці сини Цівеона: Айя і Ана. Це той Ана, який знайшов теплі води в пустелі, коли пас віслюків Цівеона, батька свого.

25. А це діти Ани: Дішон і Оголівама, дочка Ани.

26. А оці сини Дішона: Хемдан, Ешбан, Ітран і Керан.

27. Оці сини Ецера: Білґан, Зааван і Акан

28. Оце сини Дішана: Уц і Аран.

29. А це сини старшини хореїв: старший Лотан, старший Шовал, старший Цівеон, старший Ана.

30. Старший Дішон, старший Ецер, старший Дішан. Ось старшини хореїв, за віком їхнім на землі Сеїр.

31. Ось царі, які царювали на землі Едома, передніше царювання царів над синами Ізраїля:

32. Царював у Едомі Бела, син Беора, а ім’я місту того – Дінгава.

33. І помер Бела, і зацарював Йовав, син Зераха із Боцри.

34. Помер Йовав, і зацарював після нього Хушам, із землі теманитян.

35. І вмер Хушам, і зацарював після нього Гадад, син Бедадів, котрий переміг мідіян на полі Моава; ім’я міста того Авіт.

36. І вмер Гадад, і зацарював після нього Самла з Машеку.

37. І вмер Самла, і зацарював по ньому Саул із Реховоту, що біля річки.

38. І вмер Саул, і зацарював по ньому Баал-Ханан, син Ахбора.

39. І вмер Баал-Ханан, син Ахборів, і зацарював по ньому Хедер; ім’я міста його – Пау; ім’я дружини його Мегетав’їл, донька Матреди, доньки Ме-Загава.

40. Це – імена старшин Ісавових, за племенами їхніми, за краями їхніми, за іменами їхніми: старший Тимна, старший Алва, старший Етет.

41. Старший Оголівама, старший Ела, старший Пінон,

42. Старший Кеназ, старший Теман, старший Мівцар.

43. Старший Маґдіїл, старший Ірам. Ось старшини Едому, за їхніми селищами, на землі володіння їхнього. Ось Ісав, батько Едому.

Буття 37    

Яків та його родина,
Йосип – улюблений син його.

1. Яків жив на землі мандрування батька свого, на землі ханаанській.

2. Ось життя Якова. Йосип, сімнадцятирічний, випасав скотину разом із братами своїми, будучи юнаком, із синами Білґи і з синами Зілпи, дружин батька свого. І переказував Йосип недобрі про них чутки батькові їхньому.

3. Ізраїль любив Йосипа більше, аніж усіх синів своїх, тому що він був сином старості його, і пошив йому картатий одяг.

4. І побачили брати його, що батько їхній любить його більше, аніж усіх братів його, і зненавиділи його, і не могли розмовляти з ним приязно.

5. І бачив Йосип сон, і розповів братам своїм: і вони зненавиділи його ще більше.

6. Він сказав їм: Прошу вас, вислухайте оповідь про сон, якого я бачив:

7. Ось ми в’яжемо снопи посеред поля; і ось, мій сніп підвівся, і постав прямо, і ось, ваші снопи поставали кружма і вклонилися моєму снопові.

8. І сказали йому брати його: Невже ти будеш царювати над нами? Невже будеш володіти нами? І зненавиділи його ще глибше за сни його і за слова його.

9. І бачив він ще один сон, і оповів про нього братам своїм, кажучи: Ось, я бачив іще сон: ось, сонце і місяць, і одинадцять зірок поклоняються мені.

10. І він оповів те батькові своєму і братам своїм; і дорікнув йому батько його, і сказав йому: Що це за сон, котрого ти бачив? Невже я, і твоя мати, і твої брати прийдемо поклонитися тобі до землі?

11. Брати його гнівалися на нього; а батько його завважив це слово.

12. Брати його пішли пасти скотину батька свого в Сихем.

13. І сказав Ізраїль Йосипові: Брати твої хіба не пасуть у Сихемі? Піди, я пошлю тебе до них. Він одказував йому: Ось я.

14. І він сказав йому: Прохаю тебе, іди, поглянь, чи здорові брати твої і чи на місці скотина, і принеси мені відповідь. І послав його з долини Хевронської; і він прийшов у Сихем.

15. І знайшов його якийсь чоловік заблуклим у полі, і запитав його той чоловік, говорячи: Чого ти шукаєш?

16. Він сказав: Я шукаю братів моїх; скажи мені, де вони пасуть?

17. І сказав той чоловік: Вони пішли звідси; бо я чув, як вони говорили: Підемо в Дотан. І пішов Йосип за братами своїми, і знайшов їх у Дотані.

18. І побачили вони його здалеку, і передніше, аніж він наблизився до них, почали плекати супротив нього думку, щоб убити його.

19. І сказали один одному: Ось, іде сновидець.

20. Підемо тепер, і уб’ємо його, і кинемо його в який-небудь яр, і скажемо, що хижий звір ізжер його; і побачимо, що буде з його снів.

21. І почув про це Рубен, і врятував його від рук їхніх, сказавши: Не уб’ємо його.

22. І сказав їм Рубен: Не проливайте крови; вкиньте його в рів, який у пустелі, а рук не накладайте на нього. А все це говорив він, щоб захистити його від рук їхніх і повернути його до батька його.

23. Коли Йосип прийшов до братів своїх, вони стягнули з Йосипа одежу його, одежу барвисту, котра була на ньому;

24. І взяли його і вкинули до рову; а рів той був порожній, води в ньому не було.

25. І присіли вони їсти хліб, і, озирнувшись, побачили: ось, іде із Ґілеаду караван ізмаїлтян, і верблюди їхні несуть стираксу, бальзам і ладан: ідуть вони, щоб завезти це до Єгипту.

26. І сказав Юда братам своїм: Яка користь, якщо ми уб’ємо брата нашого і приховаємо кров його?

27. Ходімо, продамо його ізмаїлтянам, а руки наші хай не будуть на ньому; бо він брат наш, плоть наша. Брати пристали на його думку.

28. І, коли проходили купці мідіянські, витягли Йосипа з рову, і продали Йосипа ізмаїлтянам за двадцять срібняків, а вони відвели Йосипа до Єгипту.

29. А Рубен прийшов знову до рову; і ось, нема Йосипа в рові. І розідрав він одежу свою,

30. І повернувся до братів своїх, і сказав: Юнака немає, а я, куди я подінуся?

31. І взяли одежу Йосипову, і закололи козла, і вимазали одежу кров’ю;

32. І послали картату одежу, і принесли батькові своєму, і сказали: Ми це знайшли; поглянь, чи не сина твого ця одежа, чи ні?

33. Він упізнав її, і сказав: Це одежа сина мого; хижий звір ізжер його; певне, розтерзаний Йосип.

34. І розідрав Яків одяг свій, і поклав рам’я на плечі свої, і оплакував сина свого багато днів.

35. І зібралися всі сини його, всі дочки його, щоб утішити його; але він не хотів жодної втіхи, і сказав: Із печаллю зійду до сина мого в могилу. Так оплакував його батько його.

36. Мідіяніти продали його у Єгипті Потіфарові, двірцевому вельможі фараоновому, старшині варти.

Буття 38    

Гріх Юди.

1. У той час Юда відійшов од братів своїх, і оселився поблизу одного адулламійця, на ім’я Хіра.

2. І побачив там Юда доньку одного ханаанця, на ім’я Шуа; і взяв її, і увійшов до неї.

3. Вона зачала, і породила сина; і дав йому ім’я: Ер.

4. І зачала знову, і породила сина, і дала йому ім’я: Онан.

5. І ще породила сина, і дала йому ім’я: Шела. Юда був у Кезиві, коли вона породила його.

6. І взяв Юда дружину Ерові, первісткові своєму; ім’я її – Тамар.

7. Але Ер, первісток Юдин, був лихий в очах Господа, і Господь позбавив його життя.

8. І сказав Юда Онанові: Увійди до дружини брата твого, одружися з нею, як дівер, аби продовжити потомство братові твоєму.

9. Онан знав, що потомство буде не його, тож коли він увіходив до жінки брата свого, то викидав насіння на землю, щоб не дати потомства братові своєму.

10. Недобре було перед очима Господа те, що він робив, і Він умертвив його.

11. І сказав Юда Тамарі, невістці своїй: Живи вдовою в домі батька твого, доки підросте Шела, син мій. Тому що подумки міркував: Щоб і цей не вмер, як брати його. Тамар пішла, і почала жити в домі батька свого.

12. Минуло багато часу, і вмерла донька Шуї, дружина Юдина. Юда, утішившись, пішов у Тімну, де стригли скотину його, сам і Хіра, друг його з Адулламу.

13. І повідали Тамарі, говорячи: Ось, свекор твій іде у Тімну, стригти овець своїх.

14. І скинула вона з себе одежу вдівства свого, запнулася покривалом, і, затулившись, сіла біля воріт Енаїму, який по дорозі у Тімну, тому що бачила, що Шела виріс, а її не дали йому за дружину.

15. І побачив її Юда, і мав її за повію, бо вона запнула лице своє.

16. Він завернув до неї, і сказав: Прошу тебе, дай увійду я до тебе. Бо не знав, що це невістка його. Вона сказала: Що ти даси мені, якщо увійдеш до мене?

17. Він сказав: Я надішлю тобі козеня з отари. Вона сказала: Чи даси мені заставу, поки пришлеш?

18. Він сказав: Яку дати тобі заставу? Вона сказала: Печатку твою, яка на руці твоїй, перев’язь та палицю, що в руці твоїй. І дав їй, і увійшов до неї, і вона завагітніла від нього.

19. А відтак вона повернулася додому, скинула з себе покривало, і одяглася знову в одежу вдівства свого.

20. А Юда послав козеня через друга свого адулламійця, щоб забрати заставу з руки жінки; але той не знайшов її.

21. І запитав мешканців того краю, кажучи: Де блудниця, котра була в Енаїмі при дорозі? Але вони сказали: Тут не було блудниці

22. І повернувся він до Юди і сказав: Я не знайшов її, і мешканці місцини тієї сказали: Тут не було блудниці.

23. Юда сказав: Нехай вона візьме собі, але щоб не почали над нами сміятися; ось, я посилав це козеня, але ти не знайшов її.

24. Минуло близько трьох місяців, і сказали Юді, кажучи: Тамар, невістка твоя, зблудила, і ось, вона вагітна від блуду. Юда сказав: Виведіть її, хай її спалять.

25. Та коли повели її, вона послала переказати свекрові своєму: Я вагітна від того, чиї ці речі. І сказала: Я благаю тебе, впізнай, чия це печатка і перев’язь, і палиця.

26. Юда впізнав, і сказав: Вона слушніша від мене, бо я не дав її Шелі, синові моєму. І не пізнавав її більше.

27. Під час пологів у неї виявилося, що близнята в лоні її.

28. І коли почалися пологи у неї, то з’явилася рука, і повитуха схопила й прив’язала до руки червону нитку, сказавши: Цей вийшов перший.

29. Але він забрав руку свою; і ось, вийшов брат його. І вона сказала: Це ж як ти розірвав перепону? І названо йому ім’я Перец.

30. Потім вийшов брат його з червоною ниткою на зап’ясті; і названо йому ім’я: Зерах.

Буття 39    

Йосип у Потіфара;
спроба спокушення, і в’язниця.

1. А Йосипа одвели до Єгипту; і купив його з рук ізмаїлтян, які прийшли туди, єгиптянин Потіфар, двірський вельможа фараонів, старший варти.

2. І був Господь з Йосипом: він мав успіхи у справах, і жив у домі володаря свого, єгиптянина.

3. І побачив володар його, що Господь з ним, і що у всьому, що він чинить, Господь сприяв йому в ділах його.

4. І здобув Йосип прихильність в очах його, і служив йому. І він поставив його над домом своїм, і все, що мав, віддав на руки його.

5. І з того часу, як він поставив його над домом своїм і над усім, що він мав, Господь благословив дім єгиптянина заради Йосипа, і було благословення Господнє на всьому, що він мав у домі і в полі.

6. І він залишив усе, що мав, на руках Йосипа; і не знав при ньому нічого, окрім хліба, якого він їв. А Йосип був гарний станом і вродливий з обличчя.

7. І кинула на Йосипа оком дружина володаря його, і сказала: Візьми мене.

8. Але він відмовився, і сказав дружині володаря свого: Ось, володар мій не знає при мені нічого в домі, і все, що має, віддає на мої руки.

9. І немає понад мене у домі цьому, і він не заборонив мені анічогісінько, окрім тебе, тому що ти дружина йому; як же я вчиню це велике зло і згрішу перед Богом?

10. Коли отак вона щоденно вчиняла Йосипові, а він відмовлявся взяти її і бути з нею,

11. Сталося одного дня, що він зайшов у дім робити діло своє, і нікого із челяді в домі не було;

12. Вона схопила його за одежу і сказала: Злягайся зі мною. Але він, залишивши одяг свій у руках її, утік і вибіг геть.

13. А вона, побачивши, що він залишив одежу свою в руках її і вибіг геть,

14. Покликала домашню челядь свою, і сказала їм так: Погляньте, він привів до нас єврея збиткуватися над нами. Він прийшов до мене, щоби злягти зі мною, але я закричала щосили,

15. І він, зачувши, що я зчинила ґвалт і закричала, залишив мені одежу свою і вискочив геть – утік.

16. І залишила одяг його у себе до повернення володаря його у дім свій.

17. І переказала йому ті ж слова, кажучи: Служник єврей, котрого ти привів до нас, приходив до мене зґвалтувати мене.

18. Та коли я зчинила ґвалт, і закричала, він залишив у мене одяг свій і втік.

19. Коли той володар його почув слова дружини своєї, котрі вона сказала йому, кажучи: Так учинив зі мною раб твій, то запалав гнівом;

20. І взяв Йосипа володар його і віддав його до в’язниці, де ув’язнені невільники царя. І був він там у в’язниці.

21. І Господь був з Йосипом, і зглянувся над ним і виявив ласку в очах старшого у в’язниці.

22. І віддав старший в’язниці в руки Йосипові усіх невільників, котрі були у в’язниці, і в усьому, що вони там робили, він був доглядачем.

23. Старший у в’язниці не глядів ні за чим, що було у нього в руках, бо Господь був з Йосипом, то, що б він не робив, Господь у всьому йому сприяв.

Буття 40    

Виночерпій і хлібодар у в’язниці.

1. Після цього виночерпій царя єгипетського і пекар завинили перед володарем своїм, царем єгипетським.

2. І розгнівався фараон на двох двірцевих вельмож своїх: на головного виночерпія, і на головного пекаря.

3. І віддав їх під варту у дім старшини охорони, у в’язницю, де вже сидів Йосип.

4. Старший варти доручив Йосипові доглядати їх, і він служив їм. І були вони якийсь час у в’язниці.

5. Якось однієї ночі виночерпієві й пекареві єгипетського царя приснився у в’язниці сон, кожному окремо, і особливого змісту.

6. І прийшов до них Йосип уранці, побачив їх, а вони засмучені.

7. І запитав він у фараонових вельмож, виночерпія і пекаря, які були разом з ним під вартою, кажучи: Чому у вас сьогодні сумні обличчя?

8. Вони сказали йому: Ми бачили сни, а розтлумачити їх нікому. Йосип сказав їм: Чи не від Бога тлумачення? Розкажіть мені.

9. І розповів головний виночерпій Йосипові свій сон, і сказав йому: Мені снилося, ось виноградна лоза переді мною;

10. На лозі цій три гілки. Вона розвинулась, з’явився на ній квіт, виросли і дозріли на ній ягоди.

11. І чаша фараонова в руці моїй. Я набрав ягід, видушив їх у чашу фараонову і подав її в руку фараона.

12. І сказав йому Йосип: Ось тлумачення сну: три гілки – це три дні.

13. За три дні фараон піднесе твою голову, і поверне тебе на місце твоє, і ти подаси чашу фараонові в руку його, за давнім звичаєм, коли ти був у нього виночерпієм.

14. Я благаю тебе, ти ж згадай мене, коли добре тобі буде, і вчини мені добродіяння, і нагадай про мене фараонові, і виведи мене з цього дому.

15. Бо мене викрали із землі євреїв; а також тут я нічого не вчинив, за що варто було б кинути мене до в’язниці.

16. Головний пекар побачив, що тлумачив він доброзичливо, і сказав Йосипові: Мені також приснилося, що на голові у мене три корзини грабчастих.

17. І в горішній корзині всілякий харч фараонів, вироби пекаря, і птахи вибирали їх із корзини на голові моїй.

18. І відповів Йосип, і сказав: Ось тлумачення сну: три корзини – це три дні.

19. За три дні фараон зітне з тебе голову твою, і повісить тебе на дереві, і птахи будуть видзьобувати плоть твою з тебе.

20. Третього дня, який був днем народин фараонових, вчинив він бенкет для служників своїх, і згадав про головного виночерпія і головного пекаря, серед служників своїх.

21. І повернув головного виночерпія на попереднє місце, і він подав чашу в руку фараонові.

22. А головного пекаря повісив, як розтлумачив їм Йосип.

23. І не згадав головний виночерпій про Йосипа, але забув його.

Буття 41    

Сон фараонів.

1. За два роки потому приснилося фараонові: ось, він стоїть біля річки.

2. І ось, вийшли з річки семеро корів, гарних на вигляд, і тлустих плоттю, і паслися в тростині.

3. Та ось, після них вийшли з річки семеро корів інших, немічних на вигляд і худих плоттю, і зупинилися біля тих корів, що вже стояли в березі річки.

4. І з’їли немічні на вигляд корови і худющі плоттю сім корів гарних на вигляд і тлустих. І прокинувся фараон.

5. І заснув знову, і приснилося йому вдруге: ось на одній стеблині виросло сім колосків добірних і гарних.

6. Та ось біля них виросло сім колосків немічних і висхлих на східному вітрі.

7. І пожерли немічні колоски сім колосків добірних і повних. І прокинувся фараон, і зрозумів, що це сон.

8. А вранці затривожився дух його, і послав він, і прикликав усіх чаклунів Єгипту і всіх мудраків його, і розповів їм фараон сон свій; та не було нікого, хто розтлумачив би сон фараонові.

9. І почав говорити головний виночерпій фараонові, і сказав: Гріхи мої я пригадую нині;

10. Фараон розгнівався на служників своїх, і віддав мене і головного пекаря під варту у дім старшини варти.

11. І приснився нам сон однієї ночі, мені і йому, кожному приснився сон особливої ваги.

12. Там, у в’язниці, був з нами молодий єврей, служник старшини варти. Ми розповіли йому сни наші, і він розтлумачив нам кожному відповідно до сновидінь.

13. І, як він розтлумачив нам, так і сталося: мене повернуто на моє місце, а пекаря повісили.

14. І послав фараон, і покликав Йосипа; і квапливо вивели його з в’язниці. Він підстригся, перемінив одяг, і прийшов до фараона.

15. Фараон сказав Йосипові: Мені приснився сон, і немає нікого, хто розтлумачив би його, а про тебе я чув, що ти вмієш тлумачити сни.

16. І відповідав Йосип фараонові, кажучи: Це – не моє. Бог дасть відповідь на добро фараонові.

17. І сказав фараон Йосипові: Мені приснилося, що стою я на березі річки.

18. І ось, вийшли з річки сім корів тлустих плоттю і гарних на вигляд; і паслися в тростині.

19. Та ось, після них вийшли сім корів інших, худих плоттю, і дуже негарних на вигляд; я на всій землі єгипетській не бачив таких худих, як вони.

20. І з’їли худі і негарні корови попередніх семеро корів тлустих.

21. І увійшли тлусті в утробу їхню, але не видно було, що вони увійшли в утробу їхню. Вони так само були худющі і погані на вигляд, як перше. І я прокинувся.

22. Потім приснилося мені: ось, на одній стеблині виросло сім колосків добірних і гарних.

23. Та ось, після них виросло сім колосків тонких, хирлявих і висхлих од східного вітру.

24. І пожерли хирляві колоски сім колосків добірних. Я розповів про це віщунам, але ніхто не розтлумачив мені.

25. І сказав Йосип фараонові: Сон фараонів один: що Бог учинить, про те Він звістив фараонові.

26. Сім корів тлустих – це сім літ; сім колосків добірних – це сім літ: сон один.

27. І сім корів охлялих, і худющих які вийшли після тих, це сім літ, також і сім колосків хирлявих, висушених східним вітром, це сім літ голоду.

28. Ось чому я сказав фараонові: Що Бог учинить, те Він показав фараонові.

29. Таким чином, настає сім літ великого достатку по всій землі єгипетській.

30. Після них наступить сім літ голоду; і забудеться увесь той достаток на землі єгипетській, і виснажить голод землю.

31. І вже невгодний буде колишній достаток, з причини голоду, котрий надбіжить, тому що він буде важкий.

32. А що сон прийшов до фараона вдруге, це означає, що сказане – справді слово Боже, і що невдовзі Бог звершить це.

33. І нині нехай вибере фараон мужа розумного і мудрого, і нехай поставить його над землею єгипетською.

34. І нехай накаже фараон поставити над землею доглядачів і збирати упродовж семи років достатку п’яту частину врожаю на землі єгипетській.

35. Нехай вони збирають всілякий хліб цих наступних щедрих років, і зберуть хліб у містах влади фараонової на харч, і нехай бережуть.

36. І буде цей харч у запасі для країни на сім років голоду, котрі прийдуть на землю єгипетську, щоб країна не загинула від голоду.

37. Це сподобалося фараонові і всім служникам його.

38. І сказав фараон слугам своїм: Чи знайдемо ми такого, як він, чоловіка, що в ньому Дух Божий?

39. І сказав фараон Йосипові: Оскільки Бог відкрив тобі все це, то немає такого розумного і мудрого, як ти;

40. Ти будеш над домом моїм, і твого слова буде дотримуватися увесь народ мій; лише престолом я буду більший за тебе.

41. І сказав фараон Йосипові: Ось, я настановляю тебе над усією землею єгипетською.

42. І зняв фараон перстень свій з руки своєї, і надів його на руку Йосипову, одягнув його у вісонову одежу, повісив золотий ланцюг на шию йому.

43. І наказав везти його на другій із своїх колісниць і вигукувати перед ним: Поклоняйтеся! І настановив його над усією землею єгипетською.

44. І сказав фараон Йосипові: Я фараон; але без тебе ніхто не піднесе ні руки своєї, ні ноги своєї, по всій землі єгипетській

45. І назвав Фараон Йосипові ім’я: Цофнат-Панеах; і дав йому за дружину Оснат, дочку Поті-Фера, жерця з Ону. І пішов Йосип по землі єгипетській.

46. Йосипові було тридцять літ від народження, коли він постав перед фараоном, царем єгипетським. І вийшов Йосип від лиця фараона, і пройшов по всій землі єгипетській.

47. А земля в семилітній період достатку приносила із зернини по жмені.

48. А він збирав усілякий хліб цілих сім літ врожайних на землі єгипетській і зсипав зерно в міських житницях, у кожному місті, яке оточували хлібні поля.

49. І назбирав хліба вельми багато, як піску морського, так що й рахувати перестав, – так багато було хліба.

50. До лихої пори голоду в Йосипа народилися два сини, котрих породила йому Оснат, донька Поті-Фера, жерця з Ону.

51. І назвав Йосип ім’я первісткові: Манасія, тому що, говорив він, Бог дав мені забути всі гіркоти мої і увесь дім батька мого.

52. А другому назвав ім’я: Ефраїм; тому що, говорив він, Бог учинив мене плідним на землі страждань моїх.

53. І минуло сім літ достатку, котрий був у країні єгипетській;

54. І надбігли сім літ голоду, як сказав Йосип. І був голод у всіх землях; а на всій землі єгипетській був хліб.

55. Та коли вся країна єгипетська почала терпіти від голоду, то народ заповзявся волати до фараона про хліб. І сказав фараон усім єгиптянам: Ходіть до Йосипа, і робіть усе, що він вам скаже.

56. І був голод по всій поверхні землі, і відчинив Йосип усі житниці, і почав продавати хліб єгиптянам. Тим часом, голод посилювався у країні єгипетській.

57. Із усіх країн приходили до Єгипту купляти хліб у Йосипа; бо голод посилився на всій землі.

Буття 42    

Йосип гостинно стрічає братів своїх.

1. І довідався Яків, що в Єгипті є хліб, і сказав Яків синам своїм: Що ви зволікаєте?

2. І сказав: Ось, я чув, що є хліб у Єгипті; підіть туди і купіть нам звідти хліба, щоб нам жити і не вмерти.

3. Десять братів Йосипових пішли купити хліба в Єгипті.

4. А Беньяміна, брата Йосипового, не послав Яків з братами його, бо сказав: Щоб не сталося з ним лиха.

5. І прийшли сини Ізраїлеві купляти хліб, разом з іншими людьми; бо на землі ханаанській був голод.

6. А Йосип був розпорядником у країні тій, він і продавав хліб всьому народові країни. Брати Йосипові прийшли і вклонилися йому лицем до землі.

7. І побачив Йосип братів своїх, і впізнав їх, але вдав, наче не знає їх, і розмовляв з ними суворо, і сказав їм: Звідки ви прийшли? Вони сказали: Із землі ханаанської, купити харчів.

8. Йосип упізнав братів своїх, але вони не впізнали його.

9. І пригадав Йосип сни, котрі снилися йому; і сказав їм: Ви підглядачі, ви прийшли розвідати, що безборонне в країні цій.

10. Вони сказали йому: Ні, наш пане: служники твої прийшли купити харчів.

11. Ми всі – діти одного чоловіка; ми люди чесні; служники твої не були підглядачами;

12. Він сказав їм: Ви прийшли подивитися безборонне в країні цій.

13. Вони сказали: Нас, служників твоїх, дванадцять братів; ми є сини одного чоловіка в краю ханаанськім, і ось, менший тепер з батьком нашим, а одного не стало.

14. І сказав їм Йосип: Це ж саме я казав вам, що ви підглядачі.

15. Ось у який спосіб ви будете випробувані; клянусь життям фараона, ви не вийдете звідси, якщо не прийде сюди менший брат ваш.

16. Пошліть одного з вас, і нехай він приведе брата вашого; а вас затримають. І відкриється, чи правда у вас; а якщо ні, то клянуся життям фараона, що ви вивідувачі.

17. І віддав їх під варту на три дні.

18. І сказав їм Йосип третього дня: Ось, що зробіть, і залишитеся живі; бо я боюся Бога.

19. Якщо ви люди чесні, то одного брата із вас нехай утримують в домі, де ви ув’язнені, а ви підете, відвезете хліб, заради голоду в родинах ваших.

20. А брата вашого меншого приведіть до мене, щоб справдилися слова ваші, і щоб не вмерти вам. Так вони й учинили.

21. І говорили вони один до одного: Справді нас покарано за гріх супроти брата нашого; ми бачили страждання душі його, коли він благав нас, але ми не почули; за те й учинилося нам горе оце.

22. Рубен відповідав їм і сказав: Чи не говорив я вам: Не грішіть супроти юнака? Аж ви не послухали; ось за кров його маємо відплату.

23. А того не відали вони, що Йосип розуміє їхню мову, хоч і був між ними перекладач.

24. І відійшов од них і заплакав. І повернувся до них, і говорив з ними, і, взявши з них Симеона, зв’язав його перед їхніми очима.

25. І наказав Йосип виповнити мішки їхні хлібом, а срібло їхнє повернути кожному в мішок його, і дати їм припасів на дорогу. Так і вчинено з ними.

26. Вони поклали хліб свій на віслюків своїх і рушили звідти.

27. І розв’язав один із них мішка свого, щоб дати корму віслюкові своєму на ніч; і побачив срібло своє в гузирі мішка його.

28. І сказав своїм братам: Срібло моє повернули, ось воно у моєму мішку. І згнітилося серце їхнє, і вони з трепетом один одному говорили: Що це Бог учинив з нами?

29. І прийшли до Якова, батька свого, на землі ханаанській, і розповіли йому про все, що сталося з ними, говорячи:

30. Володар країни тієї говорив з нами суворо, і має нас за вивідувачів країни тієї.

31. І сказали ми йому: Ми люди чесні; ми не були вивідувачами;

32. Нас є дванадцять братів, синів батька нашого, одного не стало, а менший тепер з батьком нашим у краю ханаанськім.

33. І сказав нам володар тієї країни: Ось як довідаюся я, чи порядні ви люди; залишіть у мене брата одного з вас, а ви візьміть хліб заради голоду в родинах ваших, і рушайте.

34. І приведіть до мене меншого брата вашого; і довідаюся я, що ви не вивідувачі, але люди чесні; віддам вам брата вашого, і ви зможете торгувати в цій країні.

35. Коли ж вони випорожняли мішки свої, то у кожному в гузирі срібло їхнє. І побачили вони вузлики срібла свого, вони і батько їх, і злякалися.

36. І сказав їм Яків, батько їхній: Ви позбавили мене дітей: Йосипа немає і Симеона немає; і Беньяміна взяти хочете, – все це на мене!

37. І сказав Рубен батькові своєму, кажучи: Убий двох моїх синів, якщо я не приведу його до тебе; віддай його в руки мої, і я поверну його тобі.

38. Він сказав: Не піде мій син з вами; тому що брат його загинув, і він один лишився. Якщо станеться з ним лихо в дорозі, яку будете долати, то зведете мене і сивину мою з печаллю в могилу.

Буття 43    

Друге відвідання Єгипту братами з Беньяміном.

1. Голод посилився на землі.

2. І коли вони поїли хліб, котрий привезли з Єгипту, тоді батько їхній сказав їм: Рушайте знову, купіть нам трохи харчів.

3. І сказав йому Юда, кажучи: Той чоловік рішуче оголосив нам, сказавши: Не з’являйтеся до мене перед очі, якщо брата вашого не буде з вами.

4. Якщо пошлеш із нами брата нашого, то підемо і купимо тобі харчів.

5. А якщо не пошлеш, то не підемо, бо той чоловік сказав нам: Не з’явитеся до мене перед очі, якщо брата вашого не буде з вами.

6. Ізраїль сказав: Для чого ви вчинили мені таке лихо, сказавши тому чоловікові, що у вас є ще один брат.

7. Вони сказали: Розпитував той чоловік про нас і про родинні зв’язки наші, кажучи: Чи живий ще батько ваш? Чи є у вас ще брат? Ми й оповіли йому, давши відповідь на ці запитання. Чи могли ми знати, що він скаже: Приведіть брата вашого?

8. А Юда сказав Ізраїлеві, батькові своєму: Відпусти юнака зі мною і ми підведемося й підемо, і живі будемо, і не помремо ні ми, ні ти, ні діти наші.

9. Я відповідаю за нього, з моїх рук вимагатимеш повернення його. Якщо я не приведу його до тебе, і не поставлю його перед очима твоїми, то залишуся я винуватцем перед тобою на всі дні життя.

10. Якби ми не зволікали, то вже навідалися б двічі.

11. Ізраїль, батько їхній, сказав їм: Якщо так, то ось що вчиніть: візьміть із собою плодів землі цієї, і віднесіть у дарунок тому чоловікові трохи меду, трохи бальзаму, стиракси і ладану, фісташків і мигдальних горіхів.

12. Візьміть також інше срібло в руки ваші, а срібло, яке вам у мішки поклали, поверніть руками вашими: може, це недогляд.

13. І брата вашого візьміть і, підвівшися, знову підіть до того чоловіка.

14. А Бог Всемогутній нехай дасть вам знайти милість у того чоловіка, щоб він відпустив вам і другого брата вашого та й Беньяміна. А мені, якщо вже бути бездітним, то нехай буду бездітним.

15. І взяли ті люди дари оці, і срібла удвічі взяли в руки свої, і Беньяміна, і звелися, і пішли до Єгипту, і постали перед очі Йосипові.

16. Йосип, побачивши між ними Беньяміна, сказав управителеві дому свого: Заведи цих людей у дім і заколи що-небудь з худоби, і приготуй, бо зі мною будуть обідати ці люди опівдні.

17. І вчинив той чоловік, як звелів Йосип, і завів тих людей у дім Йосипів.

18. І злякалися ці люди, коли їх завели в дім Йосипів, і сказали: Це за срібло, яке повернули були в мішки наші, а тепер заводять у дім сей, щоби звинуватити нас і, напавши на нас, полонити нас у рабство, і віслюків наших.

19. І підійшли вони до управителя дому Йосипового, і почали говорити йому біля дверей дому,

20. І сказали: Послухай, володарю наш, ми приходили вже передніше, щоб купити харчів,

21. І сталося, що коли прийшли ми на нічліг і відкрили мішки наші, то побачили срібло кожного з нас у гузирях мішків, срібло наше за вагою його, і ми повертаємо його своїми руками.

22. А для закупівлі харчів ми принесли інше срібло в руках наших. Ми не знаємо, хто поклав срібло наше в мішки наші.

23. Він сказав: Майте спокій, не страхайтеся; Бог ваш і Бог батька вашого дав вам скарб у мішках ваших; срібло ваше дійшло до мене. І привів до них Симеона.

24. І завів той чоловік людей цих у дім Йосипів, і дав води, і вони омили ноги свої, і дав поживи віслюкам їхнім.

25. І вони приготували дарунки до приходу Йосипа опівдні; бо прочули, що там будуть їсти хліб.

26. І прийшов Йосип додому; і вони принесли йому в дім дарунки, які були в руках їхніх, і вклонилися йому до землі.

27. Він запитав їх про здоров’я, і сказав: Чи здоровий батько ваш старець, про якого ви говорили? Чи живий він ще?

28. Вони сказали: При здоров’ї служник твій, батько наш, ще живий. І впали на коліна, і вклонилися.

29. І підніс очі свої, і побачив Беньяміна, брата свого, сина матері своєї, і сказав: Це брат ваш менший, про котрого ви оповідали мені? І сказав: Нехай буде милість Божа з тобою, сину мій!

30. І квапливо вийшов Йосип, тому що спалахнула любов до брата його, і він замалим не заплакав, і зайшов у внутрішню кімнату, і плакав там.

31. І, вмивши лице, вийшов і, стримуючи себе, сказав: Подавайте страви.

32. І подали йому окремо, і їм окремо, і єгиптянам, які обідали з ним, окремо; бо єгиптяни не можуть їсти з євреями, через те, що це мерзота для єгиптян.

33. І сіли вони перед ним, першовроджений за першовродженням його, і молодший по молодості його і дивувалися ці люди один перед одним.

34. І посилалися їм страви від нього; і частка Беньяміна була вп’ятеро більша часток кожного з них. І пили, і вельми раділи вони з ним.

Буття 44    

Великий страх заполонив братів Йосипових.

1. І наказав Йосип управителеві дому свого, кажучи: Виповни мішки цих людей харчами, скільки вони можуть понести, і срібло кожного поклади в отвір мішка його;

2. А чашу мою, чашу срібну, поклади в отвір мішка молодшого, разом із сріблом за куплений ним хліб. І вчинив той за словом Йосипа, котре він сказав.

3. Удосвіта, коли розвиднілося, цих людей відпустили, їх і віслюків їхніх.

4. Ще не вельми далеко відійшли вони од міста, як Йосип сказав управителеві дому свого: Рушай, наздожени цих людей, і, коли доженеш, скажи їм: Чому ви заплатили злом за добро?

5. Хіба це не та чаша, з котрої п’є володар мій? І він, гадаючи на ній, справді провіщає. Недобре ви це вчинили.

6. Він догнав їх, і переказав їм ці слова.

7. Вони сказали йому: Для чого володар наш говорить такі слова? Нехай Бог боронить, щоб служники твої скоїли такий вчинок.

8. Ось срібло, знайдене нами в отворах мішків наших, ми повернули його тобі, принесли із краю ханаанського: як же нам украсти з дому володаря твого срібло чи золото?

9. У кого з служників твоїх знайдеться, тим смерть; і ми будемо рабами володареві нашому.

10. Він сказав: Гаразд; як ви сказали, так нехай і станеться: у кого знайдеться чаша, той буде мені служником, а ви будете вільні.

11. Вони квапливо опустили кожний свого мішка на землю, і кожний відкрив мішка свого.

12. Він обшукав, почавши із старшого, і скінчив молодшим, і знайшлася чаша у мішку Беньяміновому.

13. І розідрали вони одяг свій, і, поклавши кожний на віслюка поклажу свою, повернулися в місто.

14. І прийшли Юда і брати його у дім Йосипів, котрий був ще вдома, і впали перед ним на землю.

15. Йосип сказав їм: За що це ви вчинили так? Хіба ви не знали, що такий чоловік, як я, справді пророкує?

16. Юда сказав: Що нам відповісти володареві нашому? Що говорити? Чим виправдатися? Бог знайшов неправду служників твоїх; ось, ми служники володарю нашому, і ми, і той, у чиїх руках знайшлася чаша.

17. Але Йосип сказав: Ні, я цього не зроблю; той, у чиїх руках знайшлася чаша, буде мені служником, а ви підете з миром до вашого батька.

18. І підійшов Юда до нього і сказав: Володарю мій, дозволь служникові твоєму сказати слово у вуха володаря мого, і не прогнівайся на служника твого; тому що ти, як сам фараон.

19. Володар мій запитував служників своїх, кажучи: Чи є у вас батько, або ж брат?

20. Ми сказали володареві нашому, що є у нас батько в похилих літах, і молодший син, син старості, котрого брат помер, а він залишився один від матері своєї, і батько любить його.

21. А ти сказав служникам твоїм: Приведіть його до мене, щоб мені глянути на нього.

22. Ми сказали володарю нашому: Юнак не може залишити батька свого; і якщо він залишить батька свого, то цей помре.

23. Але ти сказав служникам твоїм: Якщо не прийде з вами молодший брат ваш, то ви більше не з’являйтеся перед моїм лицем.

24. Коли ми прийшли до служника твого, батька нашого, то переказали йому слова володаря мого.

25. І сказав батько наш: Рушайте знову, і купіть нам трохи харчів.

26. Ми сказали: Не можна нам рушати; а якщо буде з нами менший брат наш, то підемо; тому що не можна нам бачити лице того чоловіка, якщо не буде з нами меншого брата нашого.

27. І сказав нам служник твій, батько наш: Ви знаєте, що дружина моя породила мені двох синів.

28. Один пішов від мене, і я сказав: Мабуть, розтерзали його; і я не бачив його донині.

29. Якщо й цього візьмете від очей моїх, і станеться з ним лихо, то зведете сивину мою від горя в могилу.

30. Тепер, якщо я прийду до служника твого, батька нашого, і не буде з нами юнака, з душею котрого пов’язана душа його,

31. То він, забачивши, що немає сина, помре; і зведуть служники твої сивину служника твого, батька нашого, з печаллю в гріб.

32. Причому, я, служник твій, взявся відповідати за юнака батькові моєму, сказавши: Якщо не приведу його до тебе, то залишуся винуватцем перед батьком моїм у всі дні життя.

33. Отже, нехай же я, служник твій, замість юнака залишуся рабом у володаря мого; а юнак нехай рушає з братами своїми.

34. Бо як піду я до батька мого, коли юнака не буде зі мною? Я побачив би лихо, котре учинилося б моєму батькові.

Буття 45    

Йосип відкривається братам своїм.

1. Йосип не зміг більше себе стримати перед усіма, які стояли біля нього, і закричав: Виведіть звідси всіх! І не залишилося коло Йосипа нікого, коли відкрився він братам своїм.

2. І голосно заридав він, і почули єгиптяни, і почув палац фараонів.

3. І сказав Йосип братам своїм: Я – Йосип, чи живий іще мій батько? Але брати не могли відповідати йому; тому що вони зніяковіли перед ним.

4. І сказав Йосип братам своїм: Підійдіть до мене. Вони підійшли. Він сказав: Я – Йосип, брат ваш, котрого ви продали до Єгипту.

5. Але тепер не сумуйте, і не шкодуйте за тим, що ви продали мене сюди, тому що Бог послав мене перед вами для збереження вашого життя.

6. Бо тепер лиш два роки голоду на землі; а попереду ще п’ять літ, коли ні орати, ані жнивувати не будуть.

7. Бог послав мене перед вами, щоб залишити вас на землі і зберегти ваше життя значним захистом.

8. Отже, не ви послали мене сюди, але Бог, Котрий і поставив мене батьком фараонові і розпорядником у всьому його домі, і володарем на всій землі єгипетській.

9. Рушайте швидше до батька мого і скажіть йому: Так говорить син твій Йосип: Бог поставив мене володарем над усім Єгиптом, прийди до мене, не зволікай.

10. Ти будеш жити на землі Ґошен; і будеш поблизу від мене, ти і сини твої, і сини синів твоїх, і дрібна й велика худоба твоя, і все твоє.

11. І прогодую тебе там, бо голод буде ще п’ять літ; щоб не зазнав ти нужди, ти, і дім твій, і все твоє.

12. І ось очі ваші, і очі брата мого Беньяміна бачать, що це мої уста говорять до вас.

13. Розкажіть моєму батькові про славу мою в Єгипті і про все, що ви бачили; і приведіть скорше батька мого сюди.

14. І припав він до брата свого Беньяміна, і плакав; і Беньямін плакав на грудях його.

15. І цілував усіх братів своїх, і плакав, обіймаючи їх. Потім говорили з ним брати його.

16. І долинула у палац фараонів чутка, що прийшли брати Йосипові, і приємно було фараонові, і служникам його.

17. І сказав фараон Йосипові: Скажи братам твоїм: Ось що учиніте: нав’ючте скотину вашу, і рушайте в край ханаанський;

18. І заберіть батька вашого і, родини ваші, і прийдіть до мене; я дам вам найкраще в країні Єгипетській, і ви будете їсти щедроти землі.

19. А тобі велю сказати їм: Оце зробіть: візьміть собі в країні Єгипетській колісниць для дітей ваших і для дружин ваших, і привезіть батька вашого і прийдіть;

20. І не шкодуйте речей ваших, бо найкраще із усієї країни Єгипетської дам вам.

21. Так і вчинили сини Ізраїлеві. І дав їм Йосип колісниці за наказом фараона, і дав їм харчів на дорогу.

22. Кожному з них він дав переміну одягу, а Беньямінові дав триста срібняків і п’ять перемін одягу.

23. Також і батькові своєму послав він десять віслюків, нав’ючених найкращими виробами єгипетськими, і десять віслючок, нав’ючених зерном і припасами батькові своєму в дорогу.

24. І відпустив братів своїх, і вони пішли. І сказав їм: Не сваріться в дорозі.

25. І пішли вони з Єгипту, і прийшли на землю ханаанську до Якова, батька свого.

26. І повідали йому, звістивши: Йосип живий, і тепер володарює над усією землею єгипетською. Але серце його засмутилося, бо він не вірив їм.

27. Коли ж вони переказали йому всі слова Йосипові, котрі він їм говорив; і коли побачив колісниці, які надіслав Йосип, щоби везти його; тоді ожив дух Якова, батька їхнього.

28. І сказав Ізраїль: Досить, ще живий син мій Йосип; піду і побачу його, перед тим, як помру.

Буття 46    

Подорож Якова до Єгипту.

1. І рушив Ізраїль з усім, що в нього було, і прийшов до Беер-Шеви, і приніс пожертву Богові батька свого Ісаака.

2. І сказав Бог Ізраїлеві у видінні нічному: – Якове! Якове! Він сказав: Ось я!

3. Бог сказав: Я Бог, Бог батька твого, не бійся йти до Єгипту; бо там виведу з тебе великий народ.

4. Я піду з тобою до Єгипту; Я також виведу тебе назад. Йосип своєю рукою закриє очі твої.

5. І вирушив Яків із Беер-Шеви; і повезли сини Ізраїлеві Якова, батька свого, і дітей своїх, і жінок своїх на колісницях, котрі послав фараон, аби привезти його.

6. І взяли вони худобу свою і маєток свій, котрі надбали в краю ханаанськім, і прийшли до Єгипту; Яків та вся родина його з ним.

7. Синів своїх і внуків своїх із собою, доньок своїх і доньок своїх синів, і все насіння своє привів він із собою до Єгипту.

8. Ось ймення синів Ізраїлевих, які прийшли до Єгипту: Яків і сини його. Первісток Якова Рубен.

9. Сини Рубена: Ханох і Паллу, Хецрон і Кармі.

10. Сини Симеона: Ємуїл, і Ямін, і Огад, і Яхін, Цохар, і Саул, син ханаанки.

11. Сини Левія: Ґершон, Кегат і Мерарі.

12. Сини Юди: Ер, і Онан, і Шела, і Перец, і Зерах; але Ер та Онан померли на землі ханаанській. Сини Переца були: Хецрон, і Хамул.

13. Сини Іссахара: Тола, і Цувва, Йов і Шімрон.

14. Сини Завулона: Серед і Елон, і Яхлеїл.

15. Це – сини Ліїні, котрих вона породила Якові в Падан-Арамі, і Діну, дочку його. Усіх душ синів його і дочок його – тридцять три.

16. Сини Ґада: Ціфйон, і Хаґґі, Шуні і Ецбон, Ері і Ароді, і Ар’їлі.

17. Сини Асира: Їмна і Їшва, і Їшві, і Верія, і Сирах, сестра їхня. Сини Верії: Хевер і Малкиїл.

18. Це – сини Зілпи, котру Лаван дав Лії, доньці своїй. Вона породила Якові шістнадцять душ.

19. Сини Рахілі, дружини Якова: Йосип і Беньямін.

20. І народилися в Йосипа на землі єгипетській Манасія і Ефраїм, котрих породила йому Оснат, дочка Поті-Фера, жерця з Ону.

21. Сини Беньяміна: Бела і Бехер, і Ашбел; Ґера і Нааман, Ехі і Рош, Муппім і Хуппім, і Ард.

22. Це – сини Рахілі, котрі народилися в Якова, – всього чотирнадцять душ.

23. Син Дана: Хушім.

24. Сини Нафталі: Яхцеїл, і Ґуні, і Єцер, і Шаллум.

25. Це – сини Білґи, котру дав Лаван доньці своїй Рахілі. Вона породила їх Якові, всього семеро душ.

26. Усіх душ, які прийшли з Яковом до Єгипту, котрі вийшли із стегон його, крім дружин синів Якова, всього шістдесят шість душ.

27. Синів Йосипа, котрі народилися в нього в Єгипті, – дві душі. Усіх душ дому Якового, які прийшли до Єгипту, – сімдесят.

28. Юду послав він перед собою до Йосипа, щоб він показав шлях на Ґошен. І прийшли на землю Ґошен.

29. Йосип наладнав колісницю свою, і виїхав назустріч Ізраїлеві, батькові своєму, в Ґошен, і, забачивши його, упав йому на шию, і довго плакав на шиї його.

30. І сказав Ізраїль Йосипові: Нехай помру я тепер, побачивши лице твоє; бо ти ще живий.

31. І сказав Йосип братам своїм і домові батька свого: Я піду, повідаю фараонові і скажу йому: Брати мої і дім батька мого, котрі були в краю ханаанськім, прийшли до мене.

32. Ці люди є пастухи овець, бо скотарі вони, і дрібну і велику скотину свою, і все, що у них, привели вони.

33. Якщо фараон прикличе вас і запитає: Яке заняття ваше?

34. То ви скажете: Ми служники твої, скотарями були від юности нашої донині, і ми, і батьки наші, щоб вас оселити на землі Ґошен. Тому що мерзота для єгиптян всілякий пастух овець.

Буття 47    

Яків благословляє Ефраїма і Манасію.

1. І прийшов Йосип, і звістив фараонові і сказав: Батько мій і брати мої, з дрібною і великою худобою своєю, і з усім, що у них, прийшли із краю ханаанського, і ось вони вже на землі Ґошен.

2. І взяв він із братів своїх п’ятеро чоловіків і поставив їх перед фараоном.

3. І сказав фараон братам його: Чим ви займаєтеся? Вони відповідали фараонові: Пастухи овець служники твої, і ми, і батьки наші.

4. І сказали вони фараонові: Ми прийшли пожити на цій землі, бо немає паші для худоби служників твоїх; тому що в краю ханаанському великий голод. Тож дозволь служникам твоїм оселитися на землі Ґошен.

5. І сказав фараон Йосипові: Батько твій і брати твої прийшли до тебе.

6. Земля єгипетська перед тобою; на кращій землі осели батька твого і братів твоїх; нехай живуть вони на землі Ґошен. І якщо знаєш, що поміж ними є здібні люди, постав їх доглядачами моєї худоби.

7. І привів Йосип Якова, батька свого, і поставив його перед фараоном; і благословив Яків фараона.

8. Фараон запитав Якова: Скільки літ життя твого?

9. Яків одказав фараонові: Днів мандрування мого сто тридцять літ, незначні і нещасні дні життя мого, і не сягнули літ життя батьків моїх у днях мандрування їхнього.

10. І благословив фараона Яків, і вийшов од фараона.

11. І поселив Йосип батька свого і братів своїх, і дав їм володіння на землі єгипетській, у кращому краї землі, на землі Рамсес, як звелів фараон.

12. І постачав Йосип батька свого, і братів своїх, і увесь дім батька свого хлібом, за потребою кожної родини.

13. І не було хліба по всій землі; тому що голод великий посилився, і виснажені були від голоду земля єгипетська і земля ханаанська.

14. Йосип зібрав усе срібло, яке було в країні Єгипетській і в краю ханаанськім, за хліб, котрий купляли, і приніс Йосип срібло у дім фараонів.

15. І срібла не стало у країні Єгипетській і на землі ханаанській. Тоді прийшли всі єгиптяни до Йосипа і просили: Дай нам хліба; нащо нам помирати перед тобою через те, що у нас скінчилося срібло?

16. Йосип сказав: Приженіть вашу скотину, і я буду давати вам за скотину вашу, якщо срібло скінчилося у вас.

17. І приганяли вони до Йосипа худобу свою; і давав їм Йосип хліб за коней, і за череди дрібної, і за череди великої скотини, і за віслюків; і постачав їх хлібом того року за всю худобу їхню.

18. І минув цей рік; і прийшли до нього й наступного року, і сказали йому: Не приховаємо від володаря нашого, і срібла у нас немає, і череди худоби нашої у володаря нашого; нічого не лишилося в нас перед володарем нашим, окрім плоті нашої і земель наших.

19. Нащо нам гинути на очах твоїх, і нам, і землям нашим? Купи нас і землі наші за хліб; і ми із землями нашими будемо служниками фараонові; а ти дай нам зерна, щоб нам живими бути і не вмерти, і щоб не спорожніла земля.

20. І купив Йосип усю землю єгипетську для фараона, тому що продали єгиптяни кожний своє поле, бо голод знемагав їх. І дісталася земля фараонові.

21. І народ він учинив служниками від одного краю єгипетської землі до другого.

22. Тільки землі жерців не купив, бо жерцям від фараона належала ділянка, і вони харчувалися з неї, бо її дав їм фараон; тому й не продали землі своєї.

23. І сказав Йосип народові: Ось, я купив тепер для фараона вас і землю вашу; ось вам насіння, і засівайте землю.

24. Коли будуть жнива, давайте п’яту частку фараонові, а чотири частки залишаться вам для посіву ланів, на харчі вам і тим, хто в домах ваших, і на харчування дітям вашим.

25. Вони сказали: Ти врятував нам життя; хай надбаємо милість в очах володаря нашого, і нехай будемо служниками фараонові.

26. І прийняв Йосип закон землі єгипетської, навіть до сього дня: п’яту частку давати фараонові, окрім землі жерців, бо вона не належала цареві.

27. І жив Ізраїль у країні Єгипетській, на землі Ґошен, і володіли нею, і плодилися, і вельми розмножувалися.

28. І жив Яків на землі єгипетській сімнадцять літ; і було днів Якових, років життя його, сто сорок сім літ.

29. І прийшов час Ізраїлеві помирати, і прикликав він сина свого Йосипа, і сказав йому: Якщо я знайшов приязнь в очах твоїх, поклади руку твою під стегно моє і присягнися, що ти виявиш мені милість і правду, і прошу тебе, не поховай мене в Єгипті.

30. Щоб лягти мені з батьками моїми; винесеш мене із Єгипту і поховаєш мене в їхній гробниці. Йосип сказав: Зроблю за словом твоїм.

31. І сказав: Присягайся мені. І присягнувся йому. І вклонився йому. І схилився Ізраїль на узголів’я постелі.

Буття 48    

Яків благословляє Ефраїма і Манасію.

1. Після того Йосипові сказали: Ось, батько твій захворів. І взяв він із собою двох синів своїх: Манасію і Ефраїма.

2. Якова звістили, і сказали: Ось син твій, Йосип, іде до тебе. Ізраїль зібрався на силі своїй і сів у постелі.

3. І сказав Яків Йосипові: Бог Всемогутній з’явився мені в Лузі, в краю ханаанськім, і благословив мене.

4. І сказав мені: Ось, Я розплоджу тебе, і розмножу тебе, і виведу з тебе багато народів, і дам землю оцю потомству твоєму після тебе, у вічне володіння.

5. І нині два сини твої, які народилися тобі в країні Єгипетській, до мого прибуття до тебе в Єгипет, мої вони; Ефраїм і Манасія, як Рубен і Симеон, будуть мої.

6. А діти твої, котрі народяться від тебе після них, будуть твої. Вони під йменням братів своїх будуть йменуватися в їхній спадщині.

7. Коли я йшов із Падану, померла в мене Рахіль на землі ханаанській, на шляху, не доходячи трохи до Ефрати, і я поховав її там на шляху до Ефрати, що нині Віфлеєм.

8. І побачив Ізраїль синів Йосипових, і сказав: Хто це?

9. І сказав Йосип батькові своєму: Це сини мої, котрих Бог дав мені тут. Яків сказав: Підведи їх до мене, і я благословлю їх.

10. А очі Ізраїлеві пригасли від старості; не міг він бачити ясно. Йосип підвів їх до нього, і він поцілував їх, і обійняв їх.

11. І сказав Ізраїль Йосипові: Не сподівався я бачити твоє лице; та ось, Бог показав мені й насіння твоє.

12. І відвів їх Йосип від колін його, і вклонився йому обличчям своїм до землі.

13. І взяв Йосип обидвох, Ефраїма в праву свою руку проти лівої Ізраїля, а Манасію в ліву проти правої Ізраїля, і підвів до батька.

14. Але Ізраїль простяг руку свою і поклав на голову Ефраїмові, хоча цей був менший, а ліву – на голову Манасії. З наміром поклав він так руки свої, хоч Манасія був первістком.

15. І благословив Йосипа, і сказав: Бог, перед Котрим ходили батьки мої Авраам та Ісаак, Бог, Котрий пасе мене з того часу, як я існую, до сього дня,

16. Ангел, котрий захищає мене від усілякого зла, нехай благословить юнаків оцих; нехай буде на них названо ім’я моє та ім’я батьків моїх Авраама та Ісаака, і нехай виростають вони численними посеред землі.

17. І побачив Йосип, що батько його поклав правицю свою на голову Ефраїма; і не до вподоби було йому це. І взяв він руку батька свого, аби перекласти її з голови Ефраїма на голову Манасії.

18. І сказав Йосип батькові своєму: Не так, батьку мій; бо це – первісток; поклади на його голову праву руку твою.

19. Але батько його не погодився і сказав: – Знаю, сину мій, знаю, і від нього вийде народ, і він буде великим; але менший його брат буде більший від нього, і від насіння його вийде багато народів.

20. І благословив їх того ж дня, кажучи: Тобою буде благословляти Ізраїль, кажучи: Нехай Бог учинить тобі, як Ефраїмові та Манасії; і він поставив Ефраїма перед Манасією.

21. І сказав Ізраїль Йосипові: Ось, я помираю. І Бог буде з вами, і поверне вас на землю батьків ваших.

22. Я даю тобі, найперше перед братами твоїми, одну ділянку, котру я взяв із рук амореїв мечем моїм і луком моїм.

Буття 49    

Благословення колін Ізраїлевих і смерть Якова.

1. І прикликав Яків синів своїх, і сказав: Збирайтеся, і я сповіщу вам, що буде з вами в прийдешні дні.

2. Посходьтеся і послухайте, сини Якова, послухайте Ізраїля, батька вашого.

3. Рубене, первістку мій! Ти міць моя і першоплід моєї сили, вершина гідности і вершина сили.

4. Але ти нуртував, як вода, то не будеш провідником. Бо ти зійшов на ложе моє, ти осквернив постіль мою і зійшов.

5. Симеон і Левій – брати, знаряддя жорстокості – мечі їхні.

6. У змови їхні хай не входить душа моя, і до зібрання їхнього нехай не єднається слава моя. Тому що в гніві своєму вбили мужа, і з примхи своєї перерізали жили теляти.

7. Проклятий гнів їхній, бо жорстокий, і шал їхній, бо запеклий, то розділю їх в Якові, і розвію їх в Ізраїлі.

8. Юдо! Тебе піднесуть брати твої! Рука твоя на хребті ворогів твоїх; і схиляться перед тобою сини батька твого.

9. Молодий лев Юда від здобичі, син мій, підводиться. Прихилився він, приліг, як лев і як левиця; хто підведе його?

10. Не відійде жезло від Юди і законодавець од стегон його, доки не прийде Миротворець і Йому покора народів!

11. Він прив’язує до виноградної лозини осля своє, і до лози кращого винограду дитя ослиці своєї. У вині омиває одяг свій, в крові грон – одежу свою.

12. Блискучі очі його стануть, від вина, і білі зуби, від молока.

13. Завулон при березі морському буде жити, біля пристані кораблів, і межа його до Сидону.

14. Іссахар віслюк міцний, що приліг між двома в’юками.

15. І побачив він, що спокій милий, а земля приємна: і прихилив плечі свої для ярма і став служником данини.

16. Дан буде судити народ свій, як одне із колін Ізраїля.

17. Дан буде змієм на дорозі, гаспидом на шляху, що жалить коня, так що верхівець його упаде назад.

18. Я чекаю Твого спасіння, о Господе!

19. Ґад – юрба буде тіснити його, але він відтрутить її по п’ятах.

20. Від Асира буде щедрий хліб, і він буде постачати царські страви.

21. Нафталі – сарна струнка: він вирікає пречудові вислови.

22. Йосип – паросток плідного дерева, паросток плідного дерева понад джерелом; гілки його розкинулися над стіною.

23. Завдавали гіркоти йому, і стріляли і ворогували супроти нього стрільці;

24. Однак, твердим лишився лук його, і міцні м’язи рук його від рук Могутнього Бога Якового. Звідти Пастир і Скеля Ізраїлева.

25. Від Бога батька твого, Котрий хай поможе тобі, і від Всемогутнього, Який нехай благословить тебе благословеннями небесними згори, благословеннями безодні, яка лежить унизу, благословеннями сосків і утроби;

26. Благословеннями батька твого, котрі переважають благословення гір одвічних і красу пагорбів споконвічних. Вони будуть на голові Йосиповій і на тім’ї вибраного поміж братами своїми.

27. Беньямін – вовк хижий, вранці буде їсти впольоване, а ввечері ділитиме здобич.

28. Ось усі дванадцять колін Ізраїлевих; і ось що сказав їм батько їхній, і благословив їх, і дав їм благословення, кожному своє.

29. І заповідав їм, і сказав їм: Я прилучаюся до народу мого, поховайте мене з батьками моїми в печері, яка на полі Ефрона хеттеянина,

30. У печері, котра на полі Махпела, що перед Мамре, на землі ханаанській, котру купив Авраам із полем у Ефрона хеттеянина у власність для похорон.

31. Там поховали Авраама і Сарру, дружину його; там поховали Ісаака і Ребеку, дружину його; і там поховав я Лію.

32. Це поле і печера, яка на ньому, куплена у синів Хетових.

33. І скінчив Яків заповіта синам своїм, і поклав ноги свої на постіль і вмер, і долучився до народу свого.

Буття 50    

Похорон Якова.

1. Йосип упав до лиця батька свого, і плакав над ним; і цілував його.

2. І звелів Йосип слугам своїм – лікарям бальзамувати батька його; і лікарі забальзамували Ізраїля.

3. І виповнилося йому сорок днів; бо стільки днів відбувалося бальзамування. І оплакували його єгиптяни сімдесят днів.

4. Коли ж минули дні плачу по ньому, Йосип сказав двірцевим фараона, кажучи: Якщо я надбав милість в очах ваших, то скажіть фараонові так:

5. Батько мій узяв присягу з мене, сказавши: Ось, я помираю; у гробі моєму, якого я викопав собі в землі ханаанській, там поховай мене. І тепер хотів би я піти, і поховати батька мого, і повернутися.

6. І сказав фараон: Іди і поховай батька свого, як він узяв присягу з тебе.

7. І пішов Йосип поховати батька свого. І пішли з ним усі слуги фараонові, старший дому його і усі старшини землі єгипетської.

8. І весь дім Йосипів, і брати його, і дім батька його. Тільки дітей своїх і дрібну й велику скотину свою залишив у землі Ґошен.

9. Із ним відбули також колісниці і вершники, так що почет був значний.

10. І дійшли вони до Ґорен-Атаду при Йордані, і плакали там плачем великим і дуже ревним; і вчинив Йосип плачі по батькові своєму сім днів.

11. І бачили мешканці землі тієї, ханаанеї, плач у Ґорен-Атаді і сказали: Великий плач цей у єгиптян! А тому й названо це місце: Авел-Міцраїм – плач єгиптян, що при Йордані.

12. І вчинили сини Якова з ним, як він заповідав їм.

13. І віднесли його сини його на землю ханаанську і поховали його в печері, на полі Махпела, котру купив Авраам із полем у власність для похорон в Ефрона хеттеянина, перед Мамре.

14. І повернувся Йосип до Єгипту сам і брати його, і всі, хто ходив із ним ховати батька його, після похорону ним батька свого.

15. І побачили брати Йосипові, що помер батько їхній, і сказали: А що, коли Йосип зненавидить нас, і захоче помститися нам за все зло, котрого ми йому завдали?

16. І послали вони сказати Йосипові: Твій батько перед смертю своєю заповідав, кажучи:

17. Отак скажете Йосипові: Прости братам твоїм вину і гріх їхній, оскільки вони вчинили тобі зло. І нині прости вину служників Бога батька твого. Йосип плакав, коли йому це говорили.

18. Прийшли й самі брати його і впали перед ним обличчями до землі, і сказали: Ось, ми служники твої.

19. І сказав Йосип: Не бійтеся; хіба ж я на місці Бога?

20. Ось, ви помислили супроти мене зло; аж Бог обернув це на добро, щоб учинити те, що тепер є; зберегти життя великій кількості людей.

21. Отже, не бійтеся. Я буду харчувати вас і дітей ваших. І заспокоїв їх, і говорив їм доброзичливо.

22. І жив Йосип в Єгипті сам і дім батька його. І прожив Йосип всього сто десять літ.

23. І бачив Йосип дітей у Ефраїма до третього покоління, також і сини Махіра, сина Манасії, вродилися на коліна Йосипові.

24. І сказав Йосип братам своїм: Я помираю; але Бог прийде до вас, і виведе із землі цієї на землю, про яку присягався Авраамові, Ісаакові і Якові.

25. І змусив Йосип синів Ізраїлевих присягнутися, кажучи: Бог навідається до вас, і винесете кості мої звідси.

26. І вмер Йосип, маючи сто десять літ і забальзамували його і поклали в труну у Єгипті.