Книга Йова

Головна Бут Вих Лев Чис П.Зак ♦ І.Нав Суд Рут 1Цар 2Цар 3Цар 4Цар 1Літ 2Літ ♦ Єздр Неєм Ест Йова Псал Прит Екк П.Пісн ♦ Ісаї Єрем Пл.Єр Єзек Дан Осії Йоїла Ам Овд Йони Міх Наум Авак Соф Огія Зах Малах ♦ Мат Мрк Лук Іван ♦ Діян Яков 1Пет 2Пет 1Ів 2Ів 3Ів Юди Рим 1Кор 2Кор Гал Ефес Фил Кол 1Сол 2Сол 1Тим 2Тим Тита Филм Євр Одкр

Книга Йова

1. Був чоловік у країні Уц, а ім’я його – Йов; і був цей чоловік досконалий і справедливий, боявся Бога, а зла не чинив.

2. І народилося у нього семеро синів і три доньки.

3. Маєтности у нього було: сім тисяч овечок, три тисячі верблюдів; п’ятсот пар волів і п’ятсот віслючок, і вельми багато служників; і був цей чоловік найзначніший серед усіх синів сходу.

4. Сини його сходилися, і учиняли бенкети кожний у домі своєму свого дня, і посилали, і запрошували трьох сестер своїх їсти і пити з ними.

5. Коли ж миналося коло бенкетних днів, то Йов посилав по дітей і освячував їх, і, підводячись рано-вранці, приносив пожертви усеспалення за числом їхнім. Бо казав Йов: Можливо, сини мої згрішили і зневажили Бога в серці своєму. Так чинив Йов щоразу по таких днях.

6. І був день, коли прийшли сини Божі, щоб стати перед Господом; поміж ними прийшов і сатана.

7. І сказав Господь сатані: Звідки ти прийшов? І відповідав сатана Господові і сказав: Я ходив по землі і обійшов її.

8. І сказав Господь сатані: Чи звернув ти увагу на служника Мого Йова? Бо немає такого, як він на землі: чоловік без вади, справедливий, боїться Бога, і обминає зло.

9. І відповідав сатана Господові, і сказав: Хіба недаремно боїться Бога той Йов?

10. Чи не Ти убезпечив його і дім його, і все, що в нього? Справу рук його Ти благословив, і стада його поширюються на тій землі.

11. Але простягни руку Твою, і торкнися всього, що в нього, – чи не зневажить він Тебе перед лицем Твоїм?

12. І сказав Господь сатані: Ось, все, що в нього, в руці твоїй; тільки на нього не простягай руки твоєї. І відійшов сатана від Господа.

13. І був день, коли сини його і доньки його їли і вино пили в домі першовродженого брата свого.

14. І ось приходить посланець до Йова і говорить:

15. Воли орали, і віслючки паслися біля них, як вчинили напад сабеї, і забрали їх, а служників повбивали гострим мечем; врятувався я один, аби повідати тобі.

16. Він ще говорив, як приходить ще один і оповідає: Вогонь Божий злинув з неба і обпалив овечок і юнаків, і пожер їх; і врятувався лише я один, щоб звістити тобі.

17. Ще він оповідав, аж приходить інший і оповідає: Халдеї розташувалися трьома загонами і кинулися на верблюдів, і забрали їх, а пастушат уразили вістрям меча; врятувався лише я один, аби повідати тобі.

18. Ще оповідав цей, аж приходить інший, і оповідає: Сини твої і доньки твої їли і вино пили в домі першовродженого брата свого;

19. І ось, великий вітер налетів з пустелі і охопив чотири наріжжя дому, і дім упав на юнаків, і вони вмерли; а врятувався лише я один, аби повідати тобі.

20. Тоді підвівся Йов і роздер верхню одежу свою, і поголив голову свою, і впав на землю і вклонився;

21. І сказав: Голим я вийшов із лона матері, голим і повернуся. Господь дав, Господь забрав; нехай буде ім’я Господнє благословенне!

22. У всьому цьому не згрішив Йов і не вирік нічого нерозважливого про Бога.

1. І був знову день, коли прийшли сини Божі, щоб стати перед Господом, – поміж ними прийшов і сатана стати перед Господом.

2. І сказав Господь сатані: Звідки ти прийшов? І відповідав сатана Господові, і сказав: Я ходив по землі і обійшов її.

3. І сказав Господь сатані: Чи звернув ти увагу на служника Мого Йова? Бо немає такого, як він на землі: чоловік досконалий і справедливий, боїться Бога і обминає зло, і донині несхитний у своїй чистоті; а ти підбурював Мене супроти нього, аби погубити його без приводу.

4. І відповідав сатана Господові, і сказав: Шкура за шкуру, а за життя своє віддасть чоловік усе, що в нього є;

5. Але простягни руку Твою і торкнися кості його і плоті його, – чи не зневажить він Тебе перед лицем Твоїм?

6. І сказав Господь сатані: Ось, він у руці твоїй, тільки життя його збережи.

7. І відійшов сатана від Господа, і вразив Йова проказою лютою від підошви ноги його по самісіньке тім’я його.

8. І взяв він собі черепка, аби шкребти себе ним, і присів у попіл.

9. І сказала йому дружина його: Ти все ще несхитний у чистоті своїй? Прокляни Бога і помри.

10. Але він сказав їй: Ти мовиш, як одна в безумі; невже добре ми будемо приймати від Бога, а лихого не будемо приймати? У всьому цьому не згрішив Йов устами своїми.

11. І зачули троє друзів Йовових про всі біди, що спіткали його; і рушили кожний із свого місця: теманянин Єліфаз, шух’янин Білдад і нааманець Цофар, і зійшлися, щоби йти уболівати за нього і втішати його.

12. І коли глянули на нього здалека, то не впізнали його; і піднесли голос, і заридали, і роздер кожний свою одежу, і кидали порох над головами своїми проти неба.

13. І сиділи з ним на землі сім днів і сім ночей; і ніхто не говорив йому жодного слова, бо вони бачили, що страждання його вельми великі.

Мовлене Йовом уперше. Його нарікання і скорботи.

1. По цьому розтулив Йов уста свої і прокляв день свій.

3. Хай згине день, котрого я народився, і ніч, в котру сказано: Зачалася людина!

4. День той нехай стане пітьмою; нехай не прикличе його Бог згори, і нехай не засяє над ним світло!

5. Нехай спіткає його пітьма і морок, нехай зависне над ним хмара, нехай морочний день жахає його.

6. Ніч та – нехай же схопить її морок, нехай не буде її у днях року, нехай не буде її в числі місяців!

7. О! Ніч та – нехай же буде вона безплідна; нехай не завітає до неї жодна радість!

8. Нехай проклянуть її ті, що проклинають день, і здатні пробудити левіятана!

9. Нехай потьмяніють зорі досвітку її; нехай чекає вона на світло, і воно не приходить, і нехай не побачить вона тремтячих вій досвітньої зорі,

10. За те, що не зачинила дверей лона матері моєї і не приховала гіркот від очей моїх!

11. Чому я не згинув, виходячи з лона, і не вмер, коли вийшов із лона?

12. Нащо прийняли мене коліна? Нащо я смоктав перси?

13. Бо зараз я лежав би і спочивав, будучи у сні, і було б мені добре.

14. Із царями і радниками земними, котрі забудовували для себе пустелі,

15. Або з князями, у котрих було золото, і котрі виповнювали доми свої сріблом;

16. Або, як викидень прихований, я не існував би, як немовлята, що не побачили світла.

17. Там злочинці перестають жахати, і там спочивають знесилені.

18. Там в’язням легко разом, і не чують крику наглядача.

19. Малий і великий там рівні, і раб вільний од свого володаря.

20. Навіщо дароване страдникові світло, і життя зболілим душею,

21. Котрі наджидають смерти, і немає її, котрі викопали б її охочіше, аніж скарби.

22. Котрі веселилися б дуже, і були б раді, коли б знайшли могилу.

23. Нащо дане світло чоловікові, котрому шлях закритий, і котрого Бог оточив мороком?

24. Адже зітхання мої випереджають хліб мій, і стогін мій виливається, як води.

25. Тому що жахливе, чого я жахався, якраз і спіткало мене, і чого я боявся, те й прийшло до мене.

26. Немає для мене миру, немає спокою, немає розради: спіткало нещастя.

2. Якщо спробуємо ми сказати до тебе слово, – чи не важко буде тобі? А втім, хто може втримати себе від слова!

3. Ось, ти наставляв багатьох і опущені руки підтримував,

4. Тих, що падали, підводили слова твої, і коліна, що гнулися, ти зміцнював.

5. А тепер це спіткало тебе, і ти знесилів; торкнулося до тебе, і ти збентежився.

6. Чи страх твій не твоя надія? І чи не твоя надія – шляхи твої досконалі?

7. Пригадай же, я благаю тебе, чи гинув хтось безневинний, і де це праведних викорінювали?

8. Як я бачив, ті, що орали безчестя і сіяли зло, – жнивують його.

9. Від подмуху Божого гинуть і від гніву Його щезають.

10. Ревище лева і голос ривучого замовкає, і зуби молодих левів ламаються.

11. Старий лев гине без здобичі, і діти левиці розходяться.

12. І ось, до мене потайки принесли слово, і вухо моє прийняло дещицю від нього.

13. Серед роздумів про нічні видіння, коли сон опановує людьми,

14. Обгорнув мене жах і тремтіння, і трясло всі кістки мої.

15. І дух пролинув перед лицем моїм; дибки стало волосся на мені,

16. Він стояв, – але я не розпізнав його виду, – лише присутність відчув у тихому віянні, і голос почув:

17. Чи праведніша людина від Бога? І хіба людина чистіша від свого Творця?

18. Ось, Він і служникам Своїм не довіряє, – і в ангелах Своїх вбачає вади;

19. Тим паче – у тих, що мешкають у глиняних хижках, котрих основа – порох, котрі винищуються швидше від молі?

20. З ранку до вечора вони розкладаються; вони загинуть назавжди, і ніхто їх не побачить.

21. Чи не гинуть з ними й достойності їхні? Вони помирають, не сягнувши мудрости.

1. Благай зараз, якщо є Той, Хто буде відповідати тобі. І до кого із святих ти звернешся?

2. Авжеж, безглуздого убиває гнівливість, і безтямного нищить дратівливість.

3. Бачив я, як безглуздий закорінюється, і тієї ж миті прокляв дім його.

4. Діти його задалеко від спасіння, їх будуть бити біля брами, і не матимуть захисника.

5. Жниво його з’їсть голодний, і навіть з-за терну дістане його, і спраглі поковтають майно його.

6. Авжеж, не з тліну виходить горе, і не з-під землі виростає біда.

7. Ні. Але людина народжується в стражданнях, щоб угору линути, як іскри.

8. Проте я до Бога звернувся б, у справі моїй поклався б на Бога,

9. Котрий чинить великі діяння і бездослідні, предивні, яким немає числа;

10. Дає дощ на лице землі, і посилає води на обличчя ланів;

11. Принижених ставить на високе, і зажурені підносяться до спасіння.

12. Він зруйнує заміри підступних, і руки їхні не звершать задуманого.

13. Він виловлює мудраків їхнім-таки лукавством, і змова хитрих стає надаремною.

14. Удень вони перебувають у пітьмі і в полудень ходять навпомацки, мов уночі.

15. Він рятує бідного від меча, від уст їхніх і від руки міцної.

16. І є нещасному надія, і неправда зачиняє уста свої.

17. Щаслива людина, котру Бог картає, а тому науки Вседержителя не відкидай.

18. Тому що Він завдає ран, і Сам перев’язує їх; Він уражає, і Його ж таки руки лікують.

19. У шести бідах порятує тебе, і в сьомій не торкнеться до тебе лихо.

20. У голодну пору визволить тебе від смерти, і на війні – від сили меча.

21. Від бича язика сховаєш себе, і не злякаєшся спустошення, коли воно прийде.

22. Із спустошення і голоду насміхатимешся, і звірів земних не злякаєшся;

23. Тому що з камінням у полі в тебе спілка, і звірі польові в мирі з тобою.

24. І спізнаєш, що шатро твоє у безпеці, і будеш дивитися за домом своїм, і не згрішиш.

25. І побачиш, що насіння твоє численне, і паростки твої, мов трава на землі.

26. Зійдеш до гробу у поважному віці, як укладаються снопи пшениці свого часу.

27. Ось, що ми спізнали; зрештою, так воно і є: вислухай це і затям для себе.

2. О, якби волання мої були належно зважені, і разом з ними поклали на ваги страждання моє!

3. Воно напевне переважило б пісок морів! Через те слова мої нерозважливі.

4. Бо стріли Вседержителя в мені; отруту їхню випиває дух мій; жахіття Божі повстають супроти мене.

5. Чи реве дикий віслюк на траві? Чи мукає бик біля місива свого?

6. Чи їдять несмачне без солі, і чи є смак у білку яйця?

7. До чого не хотіла торкнутися душа моя, те складає огидну їжу мою.

8. О, якби справдилося бажання моє, і надії мої виконав Бог!

9. О, якби була воля Божа розчавити мене, то простягнув би руку Свою і уразив мене!

10. То була б іще втіха мені, і я підсилився б духом у моїй немилосердній хворобі, бо я не зрікався слів Святого.

11. Що то за сила в мене, щоб сподіватися мені? І який кінець, аби продовжити життя моє?

12. Чи твердота каміння – сила моя? І чи тіло моє з міді?

13. Чи є в мені запомога для себе, і чи є для мене якась підпора?

14. До страдника має бути співчуття від друга його, якщо тільки він не відкинув страх перед Вседержителем.

15. Але брати мої зрадливі, мов потік, наче швидкоплинні ручаї,

16. Котрі чорні від льоду, і в котрих приховується сніг.

17. Коли надходить тепло, вони міліють, а в пору спеки висихають на місцях своїх.

18. Викривлюють вони напрямок шляхів своїх, заходять в пустелю і губляться;

19. Дивляться на них каравани Теми; сподіваються мандрівники Шеви.

20. Але залишаться посоромленими в своїй надії; приходять туди і від сорому червоніють.

21. Отак і ви зараз стали, як вони, побачили страшне і злякалися.

22. Чи говорив я: Дайте мені! Або з маєтку свого сплатіть за мене!

23. І визволіть мене від руки ворога, і від руки сильних викупіть мене?

24. Навчіть мене, і я замовкну; підкажіть, у чому я згрішив.

25. Які могутні слова правди! Але що доводять звинувачення ваші?

26. Ви вигадуєте вислови для звинувачення? – За вітром пускаєте слова ваші.

27. Ви вчиняєте напад на сироту і копаєте яму другові вашому.

28. Але я прошу вас, погляньте на мене; чи говоритиму я неправду перед вами?

29. Перегляньте – чи є неправда? Перегляньте, – правда моя.

30. Хіба на язиці у мене неправда? Чи гортань моя не може розрізнити гіркоти?

1. Чи не визначений людині час на землі, і хіба дні її не те саме, що й дні найманця?

2. Як раб жадає тіні, і як найманець наджидає на свою платню,

3. Так я дістав у спадок місяці марноти, і ночі, позначені горем, відраховані мені.

4. Коли лягаю, то кажу: Коли підведуся? А вечір триває, і я перевертаюся з боку на бік, очікуючи початку дня.

5. Тіло моє в поросі, зодяглося червою і струпами; шкіра моя тріскається і ятриться.

6. Дні мої біжать швидше, аніж ткацький човник, і минають без надії.

7. Пригадай, що життя моє – лиш подих, що око моє не навернеться бачити добре.

8. Не побачить мене око того, хто бачив мене; очі Твої – на мене, – і немає мене.

9. Рідшає хмара і відпливає; отак і той, що зійшов до шеолу, не вийде,

10. Не повернеться більше у свій дім, і місце його вже не буде знати його.

11. То не буду я утримувати вуст моїх; буду говорити у тіснотах духу мого; буду скаржитися в лихові душі моєї.

12. Хіба я море чи морська потвора, що Ти поставив наді мною сторожу?

13. Коли подумаю: Чи втішить мене постіль моя, чи забере гіркоти мої ложе моє,

14. Ти страхаєш мене снами і видіннями лякаєш мене.

15. І душа моя прагне радше припинення дихання, радше смерти, аніж життя.

16. Я відмовляюсь від нього. Я більше не хочу жити. Залиш мене на самоті, бо дні мої – марнота.

17. Що таке людина, що Ти звеличив її, і звертаєш на неї увагу Свою?

18. Навідуєшся до неї щоранку, і кожної миті випробовуєш її?

19. Доки ж Ти не залишиш, допоки не відступишся од мене, доки не попустиш мені проковтнути слину мою?

20. Якщо я згрішив, то що я вчиню Тобі, Охоронцю людей? Навіщо Ти поставив мене супротивником Собі, аж так, що я зробився сам собі тягарем?

21. І чому б не простити мені гріха, і не зняти з мене беззаконня мого? Бо ось, я ляжу в тлін; узавтра пошукаєш мене, і немає мене.

Мовлене уперше Білдадом,
який вважав Йова за лицеміра.

2. Чи довго слова уст твоїх будуть, як бурхливий вітер?

3. Невже Бог спотворює суд і Вседержитель перекручує правду?

4. Якщо сини твої грішили супроти Нього, то Він віддав їх в руку беззаконня їхнього.

5. Якщо ти будеш старанно шукати Бога і будеш молитися Всемогутньому,

6. І якщо ти чистий і справедливий, то Він уже нині постане перед тобою і наповнить оселю твою справедливістю.

7. І якщо на початку в тебе було замало, то в прийдешньому буде вельми багато.

8. Запитай, я благаю тебе, у попередніх родів і збагни спостереження батьків їхніх;

9. А ми вчорашні, і нічого не знаємо, тому що наші дні на землі – тінь.

10. Ось, вони навчать тебе, скажуть тобі і від серця свого скажуть слова.

11. Чи підведеться тростина без води? Чи виросте очерет без вологи?

12. Ще він у свіжості своїй, і не зв’язаний, а засихає раніш від будь-якої трави.

13. Такі шляхи усіх, що забувають Бога; і надія лицеміра згине;

14. Сподівання його підтяте, і певність його – житло павука.

15. Зіпреться на дім свій і не встоїть; вхопиться за нього і не втримається.

16. Зеленіє він на сонці, за садок сягають гілки його;

17. У купу каміння проростає коріння його, поміж каміння вростає.

18. Та коли вирвуть його з місця його, воно відмовиться від нього: Я не бачило тебе!

19. Ось радість дороги його! А вже з пороху (землі) інші ростуть.

20. Бачиш, Бог не відкидає безвинного, і не підтримує руку злодіїв.

21. Він іще виповнить уста твої сміхом і губи твої радісним погуком.

22. Ті, що ненавидять тебе, покриються соромом, і шатра безбожних не буде!

2. Справедливо! Відаю, що так є; але як виправдається чоловік перед Богом?

3. Якщо забажає розпочати з Ним суперечку, то не відповість Йому на жодне запитання із тисячі.

4. Премудрий серцем і могутній силою; хто повставав супроти Нього і залишався в спокої?

5. Він пересуває гори, і не впізнають їх; Він перетворює їх у гніві Своєму;

6. Зрушує землю з місця її, і стовпи її тремтять;

7. Скаже сонцю, – і не зійде, і на зорі кладе печать.

8. Він один розпросторює небеса і простує по хвилях морських.

9. Він утворив Ведмедицю, Оріона і Волосожара і скарбниці півдня;

10. Він чинить велике, незбагнене і дивовижне, котрому немає числа.

11. Ось, Він пройде переді мною, і не побачу Його; пролине, і не побачу Його.

12. Візьме, – і хто заборонить Йому? Хто скаже Йому: Що Ти вчинив?

13. Бог не відверне гніву Свого; перед Ним упадуть захисники Раґава (Єгипту).

14. Тим паче, хіба можу я відповідати Йому і віднаходити собі слова перед Ним?

15. А хоч би я мав рацію перед Ним, та не буду я відповідати, а буду благати Суддю мого.

16. А якби я покликав, і Він відповів мені, – я не повірю, що голос мій почує Той,

17. Хто у бурі вражає мене, і примножує безневинно рани мої,

18. Не дає мені перевести духа, але насичує мене гіркотами.

19. Якщо вдатися до сили, то Він могутній; якщо до суду, то хто зведе мене з Ним?

20. Якщо я буду виправдовуватися, то мої ж таки уста звинуватять мене; коли кажу, що я досконалий, це також доведе мою неправду.

21. Безневинний я; не хочу знати душі моєї, зневажаю життя своє.

22. Тому я сказав, що Він знищує і досконалого, і нечестивого.

23. Якщо бич уражає (убиває) раптово, то Він буде сміятися на суді безневинного.

24. Землю дано в руки гріховод, обличчя суддів її Він запинає. Якщо не Він, то хто?

25. Дні мої швидші гінця, – біжать, не бачать добра;

26. Линуть, мов легенькі човни, як орел падає на здобич.

27. Якщо сказати мені: Забуду я оскарження мої, позбавлюся сумного вигляду і підбадьорюся;

28. То боюся усіх страждань моїх, знаючи, що Ти не будеш тримати мене безневинним.

29. Якщо ж я винуватий, то навіщо марно страждаю?

30. Навіть, якщо обмиюся я сніговою водою і зроблю свої руки білими, як ніколи,

31. То й за такої обстави Ти зануриш мене в багнюку, і гидуватиме мною одежа моя.

32. Тому що Він не людина, як я, щоб я міг відповідати Йому, і йти разом з Ним на суд.

33. Немає поміж нами посередника, котрий поклав би руку свою на нас обидвох.

34. Нехай же відхилить Він від мене берло Своє, і страх Його нехай не жахає мене;

35. І тоді я буду говорити, і не злякаюся Його; бо я не такий сам у собі;

1. Остогидло душі моїй життя моє; занурюся в журбу мою; буду говорити в гіркотах душі моєї!

2. Скажу Богові: Не звинувачуй мене; скажи мені, за що Ти зі мною змагаєшся?

3. Чи добре для Тебе, що Ти пригнічуєш, що зневажаєш справу рук Твоїх, а на раду гріховодників посилаєш світло?

4. Хіба в Тебе тілесні очі, і Ти дивишся, як дивиться людина?

5. Хіба дні Твої, як дні людини, чи літа Твої, як дні мужа?

6. Нащо Ти шукаєш вади в мені і вивідуєш гріх мій,

7. Хоч відаєш, що я безневинний, і що нікому визволити від руки Твоєї?

8. Твої руки попрацювали наді мною і утворили всього мене цілком, – і Ти нищиш мене?

9. Пригадай, що Ти, мов глину, вчинив мене і на тлін мене перетворюєш?

10. Хіба не Ти вилив мене, як молоко, і, мов сир, згустив мене,

11. Шкірою і плоттю зодягнув мене, кістками і жилами зв’язав мене,

12. Життя і милість дарував мені, і піклування Твоє охороняло дух мій!

13. Але й те приховував Ти в серці Своєму, – знаю, що це було у Тебе, –

14. Коли я згрішу, Ти помітиш, і не залишиш гріха мого без покари.

15. Якщо я завинив, горе мені! Якщо ж праведний, то не смію підвести голови моєї. Я перенасичений приниженням; глянь на бідування моє;

16. Воно зростає. Ти женешся за мною, мов лев, і знову вчиняєш напад на мене; і знову предивно приходиш до мене.

17. Виводиш нових свідків Твоїх супроти мене; збільшуєш гнів Твій до мене, і нещастя одне за одним збираються супроти мене.

18. І навіщо Ти вивів мене з лона? Нехай би я вмер, коли ще нічиє око не бачило мене.

19. Нехай би я, як неіснуючий, з лона був би перенесений до гробу!

20. Чи не замалі дні мої? Залиши, відступися од мене, щоб я хоч трішки збадьорився,

21. Поки я піду, і вже не повернуся, – до країни пітьми і тіні смертної.

22. До країни мороку, яким є морок тіні смертної, де немає устрою, де світло є пітьма.

Мовлене уперше Цофаром.
Чи знаємо ми Божу глибину?

2. Хіба на велику кількість слів не можна дати відповіді, і хіба людина велемовна має рацію?

3. Чи твоє марнослів’я примусить замовкнути мужів, щоб ти збиткувався, і нікому було посоромити тебе?

4. Ти сказав: Думки мої чисті, і чистий я в очах Твоїх.

5. Та якби Бог зажадав говорити і відкрив уста Свої до тебе,

6. І відкрив би тобі таємниці премудрости, що тобі удвічі більше належало понести! Тож знай, що Бог дав тобі понести менше, ніж твої беззаконня заслуговують.

7. Чи можеш ти дослідженням знайти Бога? Чи можеш досконало пізнати Всемогутнього?

8. Він є вищий за небеса, – що можеш учинити? Глибший за шеол, – про що можеш дізнатися?

10. Якщо Він пройде і замкне когось у кайдани, і приведе на суд, то хто заборонить Йому?

11. Тому що Він знає марноту людей, і бачить беззаконня, і чи залишить його поза увагою?

12. Проте легковажний чоловік вимудровує, хоч сам народжується, наче дикий віслючок;

13. Якщо ти даси раду серцю своєму і простягнеш до Нього руки свої;

14. І якщо є вада в руці твоїй, і ти відкинеш її і не даси беззаконню замешкати в шатрах твоїх;

15. То підведеш незаплямоване обличчя своє, і будеш непохитним, і не боятимешся.

16. Тоді забудеш горе, наче про воду, яка протекла, будеш пригадувати його.

17. І яскравіше полудня триватиме життя твоє; просвітлієш, наче ранок.

18. І матимеш спокій, бо є надія; ти відгороджений і можеш спати безпечно.

19. Будеш лежати, і не буде того, що залякує; і багато хто буде підлещуватися до тебе.

20. А очі безбожних вичахнуть, і вони не втечуть, а надія їхня щезне.

Йов відповідає своїм друзям,
відкидаючи їхню самовпевнену мудрість.

2. Справді, тільки ви люди, і з вами помре мудрість!

3. Але я маю розум, як у вас; не нижчий я від вас; і хто не відає цього ж таки?

4. Посміховиськом став я для сусіда свого, я, котрий звертався до Бога, і котрому Він відповідав; посміховиськом – чоловік праведний, безневинний.

5. Палаючий смолоскип зневажений у думках того, хто відчуває себе у безпеці, він (смолоскип) приготовлений для тих, чия нога ковзає.

6. Спокійні шатра у грабіжників, і безпечні у тих, що дратують Бога, у чиї руки Бог приносить щедро.

7. І справді: запитай у скотини, і навчить тебе, – у птаха небесного, – і звістить тобі;

8. Або побесідуй із землею, і наставить тебе, і скажуть тобі рибини морські.

9. Хто з усього цього не спізнає, що рука Господа утворила це?

10. У Його руці душа всього живого, і дихання всілякої людської плоті.

11. Чи не вухо розбирає слова і чи не язик розпізнає смак їжі?

12. У старцях мудрість, і в довголітніх розум.

13. У Нього премудрість і сила; Його поради і розум.

14. Що Він зруйнує, те не відбудується; кого Він замкне, ніхто його не відімкне.

15. Зупинить води, і все повисихає; випустить їх, – і оновлять землю.

16. У Нього могутність і голос мудрости, перед Ним той, що блукає, і той, що заводить у блуд.

17. Він учиняє радників недолугими (оголеними), і суддів робить безглуздими.

18. Він розв’язує пута царів і поясом обперізує стегна їхні.

20. Відбирає мову у велемовних і старців позбавляє глузду.

21. Покриває соромом вельможних, і сили могутніх знесилює.

22. Відкриває глибоке із середовища пітьми і виводить на світло тінь смертну.

23. Примножує народи і винищує їх; розпорошує народи і збирає їх.

24. Відбирає розум у старшин народу землі і залишає їх блукати в пустелі, де немає шляхів.

25. Наосліп ходять вони у пітьмі, без світла; і Він упроваджує їх у блуканину, мов п’яного.

1. Ось, усе це бачило око моє, чуло вухо моє і завважило для себе.

2. Скільки знаєте ви, знаю і я; не нижчий я від вас.

3. Але я до Вседержителя хотів би говорити і жадав би змагатися з Богом.

5. О, якби ж то ви мовчали! Це зарахувалося б вам як мудрість.

6. То вислухайте міркування мої і прискіпливо зважте на заперечення уст моїх.

7. Чи варто було вам заради Бога говорити неправду і для Нього казати брехню?

8. Чи варто було вам бути упередженим до Нього, і за Бога так сперечатися?

9. Чи добре буде, коли Він випробує вас? Чи обдурите Його, як обдурюєте людину?

10. Суворо покарає Він вас, хоч ви потайки дієте упереджено.

11. Невже велич Його не страхає вас, і страх Його не виповнює вас?

12. Нагадування ваші схожі на попіл; докази ваші – докази з глини.

13. Замовкніть переді мною, і я буду говорити, що б там не скоїлося зі мною.

14. Для чого мені терзати тіло моє зубами моїми і душу мою вкладати в руку мою?

15. Ось, Він убиває мене; але я буду сподіватися; я жадав би тільки виправдати шляхи мої перед Ним!

16. І це вже було б рятунком мені; тому що облудник не пройде перед Ним.

17. Вислухайте уважно слово моє і тлумачення моє вухами вашими.

18. Ось, я вчинив судову справу і знаю, що правда буде за мною.

19. Хто у спромозі змагатися зі мною? Бо я невдовзі замовкну і випущу духа.

20. Тільки двох речей не роби зі мною, і тоді я не буду ховатися від Тебе.

21. Відхили від мене руку Твою, і жах Твій нехай не потрясає мене.

22. Тоді клич, і я буду відповідати, або ж говоритиму я, а Ти відповідай мені.

23. Скільки в мене вад і гріхів? Покажи мені беззаконня мої, і гріх мій.

24. Навіщо ховаєш обличчя Твоє, і вважаєш мене ворогом Тобі?

25. Чи не зірваний листочок Ти нищиш, і чи не висхлу соломинку переслідуєш?

26. Тому що Ти пишеш на мене гірке і пригадуєш мені гріхи юности моєї,

27. І в кайдани забиваєш ноги мої, і підстерігаєш всі стежини мої, – женешся слідами ніг моїх.

28. І людина, мов гнилизна, розпадається, як одежа, поточена міллю.

1. Людина, породжена жінкою, нетривала і виповнена бентегою.

2. Мов квітка, вона виходить і опадає; утікає, мов тінь, і не спиняється.

3. І ось на неї Ти очі Свої спрямовуєш, і мене ведеш на суд з Тобою!

5. Якщо дні її визначені, і число місяців її у Тебе; якщо Ти поклав їй межу, котру вона не перейде,

6. То ухилися від неї; нехай вона спочине, аж доки не скінчить, мов найманець, дня свого.

7. Для дерева є надія, що воно, коли буде зрубане, знову оживе, і паростки виходити з нього не перестануть.

8. Якщо й застарів у землі корінь його, і пень його завмер у поросі,

9. Однак, тільки-но зачуло воду, воно випускає паростки і проростає гілками, наче щойно посаджене.

10. А людина помирає і зникає; відійшов дух її, і де вона?

11. Відходять води з озера, і річка міліє і висихає.

12. Отак людина, – ляже і не підведеться; аж доки існуватиме небо, вона не пробудиться і не прокинеться зі сну свого.

13. О, якби Ти в шеолі сховав мене і тримав мене, аж доки минеться гнів Твій; призначив мені час і потому пригадав мене!

14. Коли помре чоловік, то чи буде він знову жити? Упродовж усіх днів визначеного мені часу я наджидав би, доки прийде мені заміна.

15. Якби озвався Ти, і я дав би Тобі відповідь, і Ти явив би добру волю творінню рук Своїх.

16. Бо аж тоді Ти порахував би кроки мої і не підстерігав би гріха мого.

17. У сувої було б позначене беззаконня моє; і Ти закрив би провину мою.

18. Але гора, падаючи, руйнується, і скеля сходить з місця свого;

19. Вода стирає каміння; повінь її змиває земний порох; отак і надію чоловіка Ти нищиш.

20. Улаштовуєш йому тісноти до кінця, і він відходить; міняєш йому обличчя, і відсилаєш його.

21. Чи діти його в честі, він не знає, чи упосліджені, він не помічає.

22. Але плоть його на ньому болить, і душа його в ньому страждає.

Друге слово Єліфаза. Він не визнає тверджень Йова.

2. Чи буде мудрий відповідати знанням мізерним і виповнювати нутрощі свої вітром східним,

3. Виправдовуватися словами марними і мовою, що не має жодної сили, та твердженнями, якими він не може вдіяти нічого доброго?

4. Адже ти й страх відклав, і молитву до Бога відкинув.

5. Нечестя твоє виповідають уста твої, і ти вибрав мову лукавих.

6. Тебе звинувачують уста твої, а не я, і твій язик говорить супроти тебе.

7. Хіба ти народився першою людиною, і передніше пагорбів утворений?

8. Хіба ти чув таємниці Божої ради і прихилив до себе премудрість?

9. Що відаєш ти, чого не знали б ми? Що розумієш ти, чого не було б і в нас?

10. І сивоволосий, і старець є поміж нами, що днями перевершує батька твого.

11. Чи недостатньо для тебе втіхи від Бога? Чи це таємниця для тебе?

12. Навіщо твоє серце зводить тебе, і чому очі твої не закриваються при цьому?

13. Чому налаштовуєш супроти Бога духа свого, і устами своїми промовляєш такі слова?

14. Що то за один, чоловік, щоб йому бути чистим, і, щоб народженому жінкою, бути праведним?

15. Ось, Він і святим Своїм не довіряє, і небеса нечисті в очах Його,

16. Тим паче нечистий і розбещений чоловік, який п’є беззаконня, що воду.

17. Я буду говорити тобі, слухай мене; я повідаю тобі, що бачив.

18. Що чули мудрі і не приховали почутого від батьків своїх,

19. Котрим одним була дісталася земля, і серед яких чужий не ходив.

20. Нечестивий мучить себе упродовж днів своїх, і число років утаємничене від гнобителя.

21. Зойк жахів у вухах його; коли він у безпеці, прийде на нього згубник.

22. Він не сподівається врятуватися від пітьми; і він під загрозою меча.

23. Він поневіряється за куснем хліба повсюди; відає, що вже готовий, в руках у нього, день пітьми.

24. Біль та нещастя жахають його, мов цар, що приготувався до бою,

25. За те, що він простягав супроти Бога руку свою, і чинив опір Вседержителеві,

26. Рушав супроти Нього з гордою шиєю, під грубезними щитами своїми;

27. Тому що він закрив обличчя своє жиром своїм і обклав ним боки свої.

28. І він поселяється в містах спустошених, в домах, у яких не живуть, котрі приречені на руїни.

29. Не буде він багатим, і не заціліє маєток його, і не розпросториться землею набуток його.

30. Не уникне пітьми; пагіння його висушить полум’я, і подмухом уст Своїх примусить його щезнути.

31. Нехай не довіряє марноті заблуклий, бо марнота буде й винагородою йому.

32. Не свого дня він помре, і гілки його не будуть зеленіти.

33. Скине він, як виноградна лоза, недозрілу ягоду свою, і як, оливка, струсить квіт свій.

34. Так спорожніє зібрання лицемірів, і вогонь пожере шатра хабарників.

35. Він завагітнів злом і породив лжу, і утроба його готує оману.

Четверта відповідь Йова.
Він скаржиться Богові на заблуклих друзів.

2. Чув я багато такого; жалюгідні всі ви розрадники.

3. Чи настане кінець вітряним цим словам? І що спонукало тебе так відповідати?

4. І я говорив би, як ви, якби душа ваша була на місці моєї душі; повстав би я на вас словами, і кивав би на вас головою моєю;

5. Підсилював би вас губами моїми, і порухом уст розраджував.

6. Чи говорю я, – не вичахає скорбота моя; чи перестаю, – що відходить од мене?

7. Але нині Він виснажив мене. Ти спустошив усю родину мою.

8. Ти помережив мене зморшками на свідчення супроти мене; повстає на мене виснаження моє, і обличчя докоряє мені.

9. Гнів Його терзає і ворогує супроти мене; скрегоче на мене зубами своїми, ворог мій гострить на мене очі свої.

10. Роззявляють на мене пащу свою, і лаючись, б’ють мене по щоках: усі змовилися супроти мене.

11. Віддав мене Бог злочинцеві і в руки нечестивих кинув мене.

12. Я мав спокій, але Він потряс мене, узяв мене за шию і зграсував мене, і вчинив мене Собі за ціль.

13. Оточили мене стрільці Його; Він розтинає нутрощі мої, і не милує; вилив на землю жовч мою.

14. Пробиває в мені пролом за проломом; кидається на мене, мов ратник.

15. Веретища пошив я на шкіру мою і в порох поклав голову мою.

16. Обличчя моє збагровіло від плачу, і на повіках моїх залягла тінь смертна.

17. І це при всьому тому, що немає насильства у руках моїх, і молитва моя чиста.

18. Земле! Не прикрий моєї крови, і нехай не буде місця воланню моєму.

19. І нині, ось, на небесах Свідок мій; і Заступник мій на висотах!

20. Глузливі друзі мої! До Бога око моє сльозить.

21. О, якби чоловік міг мати змагання з Богом, як син людський з ближнім своїм!

22. Бо літам моїм надходить кінець, і я рушаю в дорогу без вертання.

1. Дихання моє вичахає; дні мої загасають; гроби готові для мене.

2. Якби не глум їхній, то й поміж суперечками їхніми око моє мало б спокій.

3. Заступися, дай поруку, Сам за мене перед Собою! Інакше хто дасть поруку за мене?

4. Бо Ти закрив серце їхнє від розуміння, і тому не даєш узяти гору.

5. Хто прирікає друзів своїх на здобич, у того в дітей очі сліпнуть.

6. Він учинив мене приповідкою для народу і посміховиськом для нього.

7. Потемніло від гіркот око моє, і всі члени мої – наче тінь.

8. Здивуються з цього праведні, і безвинний прогнівається на лицеміра.

9. Але праведник буде міцно триматися шляху свого, і чистий руками буде все більше зростати на силі.

10. Виступайте всі ви, – і підійдіть, не знайду я мудрого поміж вами.

11. Дні мої проминули; думи мої – набуток серця мого, – урвалися.

12. А вони ніч хочуть перетворити на день, а світло наблизити до лиця пітьми.

13. Якби я навіть наджидати став, то шеол дім мій; у пітьмі застелю я постіль мою;

14. Гробові скажу: Ти батько мій; до черви: Ти матір моя і сестра моя.

15. То де після цього надія моя? І очікуване мною, хто побачить?

16. До шеолу зійде вона, і буде спочивати зі мною у тліні.

2. Коли ж ви припинете подібні вислови? Поміркуйте, а відтак будемо розмовляти.

3. Нащо вважатися нам за тварин і стати зневаженими у власних очах ваших?

4. О, ти, що роздираєш душу твою у гніві своєму! Невже заради тебе існує земля, і скеля має зсунутися з місця свого?

5. Авжеж, світильник у злочинця загасне, і не залишиться й іскри від його вогню.

6. Потьмяніє світло в шатрі його, і світильник його загасне над ним.

7. Скоротяться кроки могутности його, і повалить його власний замір його.

8. Тому що він попаде в пастку своїми ногами і тенетами ходити буде.

9. Пастка схопить за ногу його, і грабіжник упіймає його.

10. Утаємничені від нього на землі сильця і засідки на дорозі.

11. Зусібіч будуть лякати його жахи, і примусять його кидатися навбоки.

12. Виснажиться від голоду сила його, і погибель уже є, обіч у нього.

13. Пожере члени тіла його, пожере члени його первісток смерти.

14. Вижене із шатра його впевненість його, і це кине його до царя жахів.

15. Оселяться в шатрі його, тому що він уже не належить йому; житло його буде посипане сіркою.

16. Знизу підсохне коріння його, і зверху зів’януть гілки його,

17. Пам’ять про нього щезне на землі, і ймення його не буде на майдані.

18. Виженуть його із світла в пітьму і зітруть його з лику землі.

19. Ні сина його, ні внука не буде в народі його; і нікого не залишиться в житлах його.

20. Від згадки про день його жахнуться нащадки, і сучасники будуть виповнені трепетом.

21. Ось такі житла беззаконного, і отаке місце того, хто не знає Бога!

2. Доки будете мучити душу мою і терзати мене словами?

3. Ось уже разів із десять ви ганьбили мене і не соромитеся тіснити мене.

4. Якщо я справді згрішив, то гріх мій при мені залишиться.

5. А якщо ви хочете піднестися наді мною і дорікнути мені ганьбою моєю,

6. То знайте, що Бог відкинув мене і обклав мене Своїми пастками.

7. Ось, я кричу: Образа! І ніхто не чує. Волаю, – і немає суду.

8. Він перегородив мені дорогу, і не можу пройти, і на стежки мої поклав пітьму.

9. Стягнув з мене славу мою і скинув вінця з голови моєї.

10. Довкола розорив мене, і я відходжу; і, мов дерево, Він відкинув надію мою.

11. Спалахнув на мене гнівом Своїм і вважає мене поміж ворогами Своїми.

12. Полки Його прийшли разом і попрямували до мене, і розташувалися довкола шатра мого.

13. Братів моїх Він віддалив од мене; і ті, що знають мене, почужіли до мене.

14. Покинули мене близькі мої, і знайомі мої забули мене.

15. Зайшлі в домі моєму і служниці мої мають мене за чужого, стороннім став я в очах їхніх.

16. Кличу служника свого, і він не відповідає; устами своїми я змушений благати його.

17. Подих мій став бридким для дружини моєї, і я мушу благати її заради дітей черева мого.

18. Навіть малі діти зневажають мене; підводжуся, а вони збиткуються наді мною.

19. Гидують мною всі повірники мої; і ті, котрих я любив, обернулися супроти мене.

20. Кості мої до шкіри приліпилися і до плоті моєї, і я залишився тільки зі шкірою біля зубів моїх.

21. Змилуйтеся наді мною, змилуйтеся ви, друзі мої; бо рука Божа торкнулася до мене.

22. Навіщо ви переслідуєте мене, як Бог, і плоттю моєю не можете насититися?

23. О, якби записані були слова мої! Якби ж то накреслені вони були в книзі,

24. Різцем залізним і оловом, – на вічні часи на камінні вирізьблені були!

25. А я знаю, що Викупник мій живий, і Він останнього дня постане на землі;

27. Я побачу Його сам; мої очі, не очі іншого, побачать Його, хоч нирки мої тануть у моїм нутрі.

28. А вам варто було сказати: Нащо ми переслідуємо його? Так, наче коріння зла знайшли в мені.

29. Побійтеся меча, бо гнів приносить покару мечем, і знайте, що є суд.

2. Роздуми мої спонукають мене відповідати, і я кваплюся висловити їх.

3. Дорікання, ганебне для мене, вислухав я, і дух розважливости моєї відповість за мене.

4. Хіба не знаєш ти, що од віку, від того часу, як постала людина на землі,

5. Веселощі нехтувачів закону нетривалі, і радість лицеміра миттєва?

6. А хоч би зросла до небес велич його, і голова його сягала б хмарин:

7. Наче викиди його, навіки згине він; а ті, що бачили його, скажуть: Де він?

8. Мов сон, відлине, і не знайдуть його; і немов нічне видіння, зникне.

9. Око, яке бачило його, вже не побачить його, і вже не угледить його місце його.

10. Сини його будуть підлещуватися до жебраків, і руки його повернуть те, що він загарбав.

11. Кістки його виповнені гріхами юности його, і з ним ляжуть вони у тлін.

12. Якщо солодке в роті його зло, і він утаємничує його під язиком своїм,

13. Береже і не кидає його, а тримає його в устах своїх,

14. То ця їжа в утробі його перетвориться на жовч гадючу в нутрощах.

15. Маєтка, що його він поглинув, виблює: Бог викине його із черева його.

16. Отруту гадючу він смокче; умертвить його язик гадів.

17. Не бачити йому струмків і рік, які течуть медом і молоком!

18. Надбане працею поверне, не проковтне; за вагою маєтку його буде й помста його, а він не знайде радощів.

19. Тому що він пригнічував, проганяв убогих, загарбував доми, котрих не будував.

20. Був ненаситним у череві своєму; і в пожадливості своїй не милував анічого.

21. Нічогісінько не лишилося від ненажерливости його; за це нетривале щастя його.

22. При широкім достаткові буде затісно йому; усіляка рука нечестивого повстане супроти нього.

23. Коли він буде наповнювати нутрощі свої, Він пошле на нього палкий гнів Свій і надощить на нього хворощі в плоті його.

24. Чи втече він від зброї залізної, – прохромить його лук мідний.

25. Почне виривати стрілу, – і вона вийде з тіла, вийде, сяючи крізь жовч його; жахи смерти впадуть на нього!

26. Усе похмуре утаємничене всередині його; буде пожирати його вогонь, ніким не роздмухуваний; зло спіткає також і те, що залишилося в шатрі його.

27. Небо відкриє злочини його, і земля повстане супроти нього.

28. Пощезне надбане дому його; усе розпорошиться в день гніву Його.

29. Оце доля чоловікові, що нехтує законом від Бога і спадок, зрокований для нього Вседержителем!

Шоста відповідь Йова.
Щастя нечестивих – до суду Божого.

2. Вислухайте уважно мовлене мною, і це буде втіхою мені від вас.

3. Потерпіть заради мене, і я буду говорити; а потім, як виповім, кепкуйте.

4. Хіба до чоловіка скарга моя? Як же мені й не занепасти духом?

5. Погляньте на мене, з подивом, і покладіть пальця на уста.

6. Тільки-но я пригадаю, то здригаюся, і тремтіння виповняє тіло моє.

7. Чому злочинці живуть, сягають старости, і навіть при добрім здоров’ї?

8. Діти їхні з ними перед лицем їхнім, і внуки їхні перед очима їхніми.

9. Оселі їхні захищені від страху, і немає берла Божого на них.

10. Бик їхній запліднює і не знемагає; корова їхня зачинає і не викидає.

11. Мов отару, випускають вони діточок своїх, і діти їхні танцюють.

12. Вони беруть тімпана і цитру й веселяться при звуках сопілки.

13. Провадять дні свої при здоров’ї і миттю відходять до шеолу.

14. А тим часом, вони кажуть Богові: Одступися від нас; не хочемо ми знати шляхів Твоїх!

15. Що таке Вседержитель, щоб нам служити Йому? І яка нам користь від молитви до Нього?

16. Бачиш, щастя їхнє не від їхніх рук. Порада нечестивих буде далеко від мене!

17. Чи так часто загасає світильник у нехтувачів законом, і насувається на них біда, і Він дає їм у спадок страждання у гніві Своєму?

18. Вони мають бути, мов соломина на вітрі, і як полова, підхоплена вихором.

19. Скажеш: Бог береже для дітей його нещастя його. – Нехай же дасть йому самому, щоб він те знав.

20. Нехай очі його побачать нещастя його, і нехай він сам п’є від гніву Вседержителя.

21. Бо що йому до оселі своєї після нього, коли число місяців його скінчиться?

22. Однак, чи Бога навчати мудрости, коли Він судить навіть небесних?

23. Один помирає в самісінькій повноті сили своєї, зовсім спокійний та мирний;

24. Нутрощі його повнісінькі лою, і кістки його виповнені мозком.

25. А інший помирає з гіркою душею, не скуштувавши добра.

26. І вони разом будуть лежати у тліні, і черва покриє їх.

27. Знаю я ваші думки і заміри, котрі ви супроти мене виплітаєте.

28. Ви заперечите: Де дім князя, і де шатро, в котрому мешкали нехтувачі законом?

29. Хіба ви не запитували у мандрівників і не знайомі з їхніми спостереженнями?

30. Що нечестивий зберігається на день погибелі? Вони будуть принесені у день гніву.

31. Хто розгорне перед очима шляхи його, і хто відплатить йому за те, що він учинив?

32. Його супроводжують до гробів; і на його могилі ставлять сторожу.

33. Солодкі для нього брили долини, і за ним іде юрба людей, а тим, що йдуть перед ним, не знайти числа.

34. То яким чином ви хочете утішити мене пустопорожнім? У ваших відповідях лишається сама лжа.

Мовлене Єліфазом утретє.
Він вважає Йова грішником.

2. Хіба може людина приносити користь Богові? Розумний приносить користь самому собі.

3. Що то за вдоволення Вседержителеві, що ти праведний? І чи буде Йому вигода від того, що ти утримуєш шляхи свої чистими?

4. Невже Він, боячись тебе, почне змагатися з тобою, і піде судитися з тобою?

5. Авжеж, злість твоя величезна, і злочинам твоїм немає кінця!

6. Певне, ти брав у заставу від братів своїх задарма і з напівоголених одежу стягав.

7. Не гамував спрагу спраглому на воду, і голодному не давав хліба;

8. А чоловікові заможному ти давав землю, і можний оселявся на ній.

9. Вдів ти відштовхував ні з чим, і сиріт залишав з порожніми руками.

10. За це довкола тебе пастки, і виповнив тебе наглий жах.

11. Або пітьма, в котрій ти анічого не бачиш, і численні води покрили тебе.

12. Чи не Бог є над небом? Поглянь угору на зорі, як вони високо!

13. І ти кажеш: Що знає Бог? Чи може Він судити крізь морок?

14. Хмарини – запона Його, тож Він не бачить, а ходить лише по небесному полі.

15. Невже ти тримаєшся шляху старожитніх, по котрому йшли люди непокірні,

16. Котрі дочасно були винищені, коли вода підмила підмурки їхні?

17. Вони казали Богові: Відступися од нас; і що вчинить їм Вседержитель?

18. А Він виповнював оселі їхні добром. Але порада нечестивих будь далеко від мене!

19. Бачили праведники і раділи, і безневинний насміхався з них.

20. Ворог наш понищений, а тих, що залишилися після них, пожер вогонь.

21. Наближся ж до Нього і матимеш спокій; через це прийде до тебе добро.

22. Прийми з уст Його закона і поклади слова Його в серце твоє;

23. Якщо ти звернешся до Вседержителя, то знову влаштуєшся, відкинеш беззаконня від шатра твого.

24. І будеш перетворювати на тлін блискучий метал, і в каміння потоків золото офірське.

25. І буде Вседержитель твоїм захистом і блискучим сріблом у тебе.

26. Бо тоді будеш радіти Вседержителем, і піднесеш до Бога лице твоє.

27. Помолишся до Нього, і Він почує тебе, і ти виконаєш обітниці твої,

28. Покладеш намір, і він справдиться в тебе; і над шляхами твоїми буде сяяти світло.

29. Коли хтось принижений буде, ти скажеш: Підвищуйся! І Він порятує ницого.

30. Визволить і боржника небезневинного; і він врятується чистотою рук твоїх.

Сьома відповідь Йова. Він прагне до Бога живого.

2. Іще й нині гірка мова моя; страждання мої важчі за стогін мій.

3. О, якби я знав, де знайти Його, і міг підійти до трону Його!

4. Я виклав би перед Ним справу мою і уста мої виповнив би виправданнями;

5. Пізнав би слова, котрими Він відповість мені і зрозумів би, що Він скаже мені.

6. Невже Він у повній могутності почав би змагатися зі мною? О, ні! Він лише надав би сили мені.

7. Тоді праведник міг би змагатися з Ним, – і я назавжди одержав би свободу від Судді мого.

8. Та ось, я йду уперед, і немає Його, назад – і не знаходжу Його;

9. Чи учиняє Він щось на лівому боці, я не бачу; чи ховається праворуч, не бачу.

10. Але Він знає шлях мій; нехай же випробує мене, – вийду, мов золото.

11. Нога моя упевнено тримається стежки Його; шляхи Його я зберігав і не ухилявся.

12. Від заповіді уст Його не відступав; слова уст Його оберігав краще, аніж власні правила.

13. Але Він непохитний; і хто відхилить Його? Він чинить, чого забажає душа Його.

14. Так, Він виконає, що належить мені; і подібного до цього багато в Нього.

15. Тому я тремчу перед Ним; розмірковую, і страхаюся Його.

16. Бог знесилив серце моє, і Всемогутній настрашив мене.

17. Чому ж я не знищений передніше цієї пітьми, і Він не приховав мороку від лиця мого!

1. Чому не приховані від Вседержителя часи, і ті, що знають Його, не бачать днів Його?

2. Межі пересувають, крадуть стада і пасуть у себе.

3. У сиріт забирають віслюка, у вдови беруть у заставу вола.

4. Нужденних зіштовхують з дороги, всі бідні краю вимушені ховатися.

5. Ось вони, мов дикі віслюки в пустелі, виходять на справу свою, підводячись рано на здобич; степ дає хліб для них і для дітей їхніх.

6. Жнуть вони в полі чужому, і збирають виноград у нечестивця.

7. Оголених примушують ночувати без даху і тих, що без одежі, у холоднечу;

8. Мокнуть від гірських дощів, і, не маючи сховку, припадають до скелі.

9. Відривають від сосків сироту і з убогого беруть заклад;

10. Примушують його ходити голим, без одежі, і в голодних відбирають колоски;

11. У стінах своїх роблять олію оливкову, топчуть у чавилах, і спраглі!

12. У місті люди стогнуть, і душа тих, кого вбивають, волає, і Бог не забороняє того.

13. Це ті, що бунтують супроти світла, не відають шляхів Його, і не ходять стежками Його.

14. Із досвітком підводиться убивник, умертвляє бідного і убогого, а вночі буває злодієм.

15. І око перелюбника наджидає сутінків, кажучи: Нічиє око не побачить мене, – і затуляє обличчя.

16. У темряві підкопуються під оселі, котрі вдень вони завважили для себе, вони і не відають світла.

17. Тому що для них ранок – смертна тінь, бо вони знайомі з жахами смертної тіні.

18. Легкий такий-от на поверхні води; проклята частка його на землі, і не дивиться він на шлях садів виноградних.

19. Посуха і спекота поглинають снігову воду; так пекло – грішників.

20. Нехай забуде його лоно матері, нехай смакує ним черва; нехай не залишиться про нього пам’ять; як дерево, зламається злочинець,

21. Котрий пригнічує бездітну, що не народжувала, а вдові не чинить добра.

22. Він і міцних тягне своєю силою; він підводиться, і ніхто не певен за своє життя.

23. А Він дає йому все для безпеки, і він на те спирається, і очі Його бачать шляхи їхні.

24. Трохи піднеслися, – і ось, немає їх; падають і помирають, як і всі, і, як вершечки колосків, зрізуються.

25. Якщо це не так, хто звинуватить мене за брехню і на ніщо перетворить мовлене мною?

Мовлене Білдадом утретє:
що таке людина перед Богом.

2. Держава і страх у Нього; Він витворює мир на верховинах Своїх!

3. Чи можна порахувати число Його війська? І над ким не сходить світло Його?

4. І як людині бути виправданою перед Богом, і яким чином бути чистим, народженому жінкою?

5. Бо навіть місяць, і той не без тіней, і зорі нечисті перед очима Його.

6. Тим паче людина, котра є черв’як, і син людський, котрий є хробак.

Восьма відповідь Йова.
Попри все – Йов не відступається од Бога.

2. Як ти допоміг безсилому, підтримав плече немічному?

3. Яку пораду дав ти немудрому і як у цілковитій повноті з’ясував справу!

4. Кому ти говорив ці слова, і чий дух виходить з тебе?

5. Тіні померлих тремтять під водою, і всі, що живуть у ній.

6. Шеол оголений перед Ним, і немає покривала Аваддонові.

7. Він розпросторив північ над порожнечею, повісив землю на нічому.

8. Він замикає води у хмаринах Своїх, і хмара є тривкою під ними.

9. Він поставив лице трона Свого, розпросторив над ним хмарину Свою.

10. Він окреслив поверхню вод, аж до межі поміж світлом та пітьмою.

11. Стовпи небес тремтять і жахаються погрози Його.

12. Силою Своєю розділяє море і розумом Своїм долає зухвалість.

13. Від Його Духу – чарівність неба; рука Його витворила швидкого скорпіона.

14. Ось, – це лише часточки шляхів Його; і як мало ми чули про Нього; а грім могутности Його хто може усвідомити?

2. Живий Бог, Котрий позбавив мене суду, і Вседержитель, що згірчив душу мою,

3. Що доки дихання моє ще в мені і дух Божий у ніздрях моїх,

4. Не скажуть уста мої недоброго, і язик мій не вимовить неправди!

5. Нехай заборонить Бог, щоб я визнав вас справедливими; аж доки не помру, не поступлюся своєю чистотою.

6. Міцно я тримаю правду мою і не відпущу її; не дорікне мені серце моє упродовж усіх днів моїх.

7. Нехай ворог мій буде, мов нечестивий, і той, що повстає на мене, як злочинець.

8. Бо яка надія лицемірові, коли візьме, коли відкине Бог душу його?

9. Чи зачує Бог волання його, коли впаде на нього лихо?

10. Чи буде він тішитися Вседержителем і прикликати Бога постійно?

11. Сповіщу вам, що в руці Божій; що у Вседержителя, не приховаю.

12. Ось, усі ви й самі бачили; то для чого марнуєте стільки слів?

13. Ось доля нечестивої людини, що нехтує законом від Бога, і спадок, котрого одержують від Вседержителя гнобителі.

14. Якщо розмножаться сини його, то під меч; і нащадки його не наситяться хлібом.

15. Залишених по ньому смерть штовхне до гробу, і вдови їхні не будуть плакати.

16. Якщо він накопичить гори срібла, мов пороху, і назбирає одежі, мов глини:

17. Тоді він наготує, а одягатися буде праведник, і срібло одержить собі на достаток безневинний.

18. Він будує, як міль, дім свій, і, мов сторож, учиняє собі куреня.

19. Лягає спати багатієм і таким не підведеться; розплющує очі свої, а він уже не такий.

20. Сягнуть його страхіття, мовби води; і вночі забере потайки його буря.

21. Підхопить його східний вітер і понесе, і він швидко побіжить від нього.

22. Налетить на нього і не помилує, хоч би як він не силкувався уникнути руки Його.

23. Сплеснуть за ним руками і посвищуть над ним із місця його.

1. Так, у срібла є початкова жила, і в золота місце, де його очищають.

2. Залізо беруть із землі; з каменя виплавляється мідь.

3. Людина визначає межу пітьмі і уважно розшукує камінь у мороці і тіні смертній.

4. Роблять рудокопню у місцях, забутих ногою, спускаються углиб, зі світлом, висять і гойдаються далеко від людей.

5. Земля, на котрій зростає хліб, у надрах побита, наче вогнем.

6. Каміння її – місце сапфірів, і в ній – піщинки золота.

7. Стежки туди не відає хижа птаха, і не бачило її око коршака;

8. Не топтали її левенята, і не проходив там розлючений лев.

9. На скалу кладе він руку свою, з корінням перекидає гори.

10. У скелях пробиває ріки, і все коштовне бачить око його.

11. Стримує потоки від переповнення, і приховане виносить на світло.

12. Але де премудрість знаходять? І де місце розумові?

13. Не відає людина ціни її, і вона немає місця на землі живих.

14. Безодня каже: Не в мені вона; і море каже: Не в мене.

15. Не дається вона за золото, і не можна її придбати за ціну срібла.

16. Не поціновується вона золотом офірським, ані коштовним оніксом, ані сапфіром.

17. Не зрівняється з нею золото і діамант, і не виміняєш її за посудини з чистого золота.

18. А про корали і перлини навіть згадувати не варто, і надбання премудрости вартніше рубіну.

19. Не зрівняється з нею топаз ефіопський, чистим золотом не поціновується вона;

20. То звідки ж походить премудрість? І де місце розумові?

21. Прихована вона від очей всього, що живе, і від птахів небесних утаємничена.

22. Аваддон і смерть кажуть: Вухами нашими чули ми чутки про неї.

23. Бог відає шляхи її, і Йому відоме місце її.

24. Тому що Він обдивляється до рубежів землі і бачить усе під небом.

25. Коли Він вітрам визначив вагу і виміряв воду за мірою,

26. Коли призначав настанови дощеві і стежку для блискавки громової;

27. Тоді Він бачив її і явив її; приготував її і ще випробував її.

28. І сказав людині: Ось, страх Господній є премудрість, і відмова од злого – розум.

2. О, якби я був, як у передніші місяці, як у ті дні, коли Бог боронив мене,

3. Коли світильник Його світив над головою моєю, і я при світлі Його ходив серед пітьми,

4. Як був я за днів молодости моєї, коли присутність Божа була над шатром моїм,

5. Коли ще Вседержитель був зі мною, і діти мої навколо мене,

6. Коли у молоці купалися мої ноги, і скеля джерелила для мене струмки єлею!

7. Коли я виходив до брами міста і на майдані готував місце для себе, –

8. Юнаки, забачивши мене, ховалися, а старці підводилися і стояли;

9. Князі утримувалися від розмови і пальці клали на свої уста;

10. Голос значних затихав, і язик їхній прилипав до піднебіння їхнього.

11. Вухо, яке чуло мене, благословляло мене, око, яке бачило мене, хвалило мене.

12. Тому що я рятував бідного волаючого, і сироту немічну.

13. Благословення того, що був готовий померти, приходило до мене, і серцю вдови завдавав я радости.

14. Я зодягався в правду, і суд мій одягав мене, як мантія і перев’язь.

16. Батьком був я для убогих, і позов, котрого я не відав, досліджував уважно;

17. Ламав я злочинцеві щелепи і з самих зубів його виривав здобич.

18. А тоді сказав я: У гнізді моєму помру, і днів моїх буде багато, мов піску;

19. Коріння моє розпросторене водою, і роса ночує на гілках моїх;

20. Слава моя не старіє, лук мій міцний у руці моїй.

21. Дослухалися до мене, і очікували, і мовчали під час поради моєї.

22. По словах моїх уже не міркували; мова моя краплями спадала на них.

23. Очікували мене, мов дощу, і, немов дощеві пізньому, розтуляли свої уста;

24. Траплялося, усміхнуся до них, а вони не вірять; і світло обличчя мого вони не потьмарювали.

25. Я вибирав їм шляхи, і сидів на чолі, і жив, як цар у колі вояків, мов потішник тих, що плачуть.

1. А нині насміхаються з мене молодші від мене літами, ті, чиїх батьків я не погодився б розмістити із псами моєї худоби.

2. І сила рук їхніх для чого мені? Над ними вже проминув час.

3. Убогістю і голодом виснажені, вони втікають у безводний степ, похмурий і спустошений;

4. Скубуть зело біля кущів, і ягоди ялівцю – хліб їхній.

5. З громади проганяють їх, погрожують їм, як злодіям,

6. Щоб замешкали вони у вирвах потоків, в ущелинах землі і скель.

8. Люди зневажені, люди без імення, погань землі.

9. Оце їхньою учинився я нині піснею і харчем розмови їхньої.

10. Вони гидують мною, віддаляючись од мене, і не утримуються плювати перед лицем моїм.

11. Оскільки Він розв’язав повід мій, то вони скинули з себе вуздечку переді мною.

12. По праву руку підводиться цей гад; збиває мене з ніг, спрямовує небезпечні свої шляхи до мене.

13. А мою стежку зіпсували; усе встигли вчинити в ній заради моєї загибелі, не маючи помічника.

14. Вони прийшли до мене, неначе крізь широкий пролом, з гамором кинулися на мене.

15. Жахіття кинулося до мене, наче вітер, розвіялася зверхність моя, і щастя моє промчало, мов та хмарина,

16. І нині виливається душа моя в мені, дні скорботи оточили мене.

17. Уночі ниють у мені кістки мої, і жили мої не мають спокою.

18. З великими складнощами скидають одежу мою; краї хітону мого затісні для мене.

19. Він кинув мене у твань, і я став, як тлін і попіл.

20. Я волаю до Тебе, а Ти не зважаєш на мене, – стою, а Ти лише дивишся на мене.

21. Ти став жорстоким до мене; міцною рукою ворогуєш супроти мене.

22. Ти підніс мене, і примусив линути за вітром, і засмучуєш мене.

23. Авжеж, я знаю, що Ти провадиш мене до смерти і в дім, де збираються всі, що живуть.

24. Так, Він не простягне руки Своєї на дім кісток, чи будуть вони кричати при своєму руйнуванні?

25. Чи не плакав я за тими, хто страждав? Чи не стогнала душа моя за бідних?

26. Коли я сподівався добра, прийшло лихо; коли чекав на світло, сталася пітьма.

27. Мої нутрощі киплять і не перестають; зустріли мене дні печалі.

28. Я ходжу почорнілий, але не від сонця; підводжуся в зібранні і кричу.

30. Моя шкіра зчорніла на мені, і кістки мої обгоріли від спекоти.

31. І арфа моя стала журливою, і сопілка моя – голосом плачу.

1. Заповіта я склав з очима моїми, щоб не мислити мені про дівчину.

2. Яка ж доля мені від Бога згори? І який спадок від Всевишнього з небес?

3. Чи не для нечестивого погибель, і чи не для того, хто чинить лихе, отака халепа?

4. Чи не бачив Він шляхів моїх і чи не рахував усіх моїх кроків?

5. Якщо я ходив у марноті, і якщо нога моя поспішала лукавити, –

6. Нехай зважать мене на вагах правди, і Бог спізнає мою чистоту.

7. Якщо ступні мої ухилялися від шляху, і серце моє простувало за очима моїми, і коли щось нечисте прилипало до рук моїх,

8. То нехай же я сію, а інший їсть, і нехай паростки мої викорінені будуть.

9. Якщо серце моє спокушалося жінкою, і я робив засідку біля дверей мого ближнього, –

10. Нехай моя дружина меле на іншого, і нехай інший нахиляється над нею;

11. Тому що це – злочин, це – беззаконня, що належить судові.

12. Це – вогонь, що пожирає до винищення, котрий вирвав би з корінням добро моє.

13. Якщо я нехтував правами служника і служниці моєї, коли вони мали суперечку зі мною,

14. То що почав би я діяти, якби Бог повстав? І коли б Він глянув на мене, що я відповів би Йому?

15. Чи не Він, Котрий утворив мене в лоні, витворив і його, і так само учинив нас в утробі?

16. Чи відмовляв я тому, що мав нужду, на їхнє прохання і чи засмучував очі вдови?

17. Чи сам я з’їдав шматка свого, і чи не їв від нього сирота?

18. Бо з дитинства він зростав зі мною, як з батьком, і від лона матері моєї я допомагав удові.

19. Якщо я бачив когось, що гинув без одежі і бідака без вбрання, –

20. Чи не благословляли мене рамена його, і чи не був він зігрітий вовною овечок моїх?

21. Якщо я підносив руку мою на сироту, коли бачив допомогу собі коло брами,

22. То нехай плече моє відпаде од спини, і рука моя нехай відламається од ліктя.

23. Тому що страшна для мене покара від Бога; перед величчю Його я не міг би устояти.

24. Чи мав я золото за своє опертя і чи казав скарбові: Ти надія моя?

25. Чи мав я радість, що багатство моє величезне, і що рука моя надбала багато?

26. Спостерігаючи за сонцем, як воно сяє, і на місяць, як він величаво простує,

27. Чи спокусився я у таємниці серця свого і чи цілували уста мої руку мою?

28. Це також було б злочином, що належить судові; бо я відрікся б від Бога Всевишнього!

29. Чи радів я з погибелі ворога свого, і чи тішився, коли нещастя доганяло його?

30. Не дозволяв я устам моїм грішити прокляттям душі його.

31. Чи не казали люди шатра мого: О, коли ми від м’яса його не наситилися?

32. Мандрівник не ночував на вулиці; двері мої я відчиняв йому.

33. Якби я приховував учинки мої, як чоловік, приховуючи в грудях моїх вади мої,

34. То я страхався б великої громади, і презирство одноплемінних лякало б мене, і я мовчав би, і не виходив за браму.

35. О, якби хтось вислухав мене! Усе моє бажання, щоб Вседержитель відповідав мені, і щоб захисник мій склав записа.

36. Я носив би його на плечах моїх і покладав би його, мов корону;

37. Оголосив би Йому число кроків моїх, і зблизився б з ним, як із князем.

38. Якщо голосила на мене земля моя, і скаржилися на мене борозни її;

39. Якщо я їв плоди її без оплати і ускладнював життя землеробів,

40. То нехай замість пшениці виросте будяк, і замість ячменю – кукіль. Слова Йовині скінчилися.

1. Коли ті три мужі перестали відповідати Йовові, бо він був справедливий в очах своїх,

2. Тоді спалахнув гнів Елігу, сина Барах’їлового, бузянина, з роду Рамового, – на Йова спалахнув його гнів за те, що він виправдовував себе більше, аніж Бога;

3. А на трьох друзів його спалахнув гнів його за те, що вони не знайшли, що відповідати, однак звинувачували Йова.

4. Елігу чекав, доки говорив Йов, тому що вони за віком були старші від нього.

5. Коли ж Елігу побачив, що немає відповіді в устах тих трьох мужів, тоді спалахнув гнів його.

6. І відповідав Елігу, син Барах’їлів, бузянин, і сказав: Я молодий літами, а ви старі; а тому я не наважувався і боявся висловити вам своє міркування.

7. Я казав собі: Нехай говорять дні, і багатоліття навчає мудрости.

8. Але дух у людині і натхнення від Вседержителя дає йому розуміння.

9. Не багатолітні лише мудрі, і не старі лише розуміють правду.

10. Тому я кажу: Вислухайте мене, висловлю вам свою думку також і я.

11. Ось, я чекав слів ваших, – прислуховувався до міркувань ваших, доки ви придумували, що сказати.

12. І я уважно дивився на вас, і ось, ніхто з вас не звинувачує Йова і не відповідає на його слова.

13. Не скажете: Ми знайшли мудрість – Бог його спростує, а не людина.

14. Якби він завертав слова свої до мене, то я не вашими міркуваннями відповідав би йому.

15. Злякалися, не відповідають більше, перестали казати.

16. А тому я очікував, а вони не говорять, зупинилися і не відповідають більше,

17. То я відповім з мого боку; висловлю свої міркування я також.

18. Бо я виповнений словами, і дух у мені завдає тіснот мені.

19. Ось, утроба моя, наче вино невідкрите: воно може ось-ось прорватися, мов ті нові бурдюки.

20. Висловлюся, і буде мені легше, розтулю уста мої, і відповім.

21. На обличчя людини дивитися не буду і до жодної людини не підлещуватимусь.

22. Тому що я не вмію лестити: зараз же убий мене, мій Творче!

1. Отож, вислухай, Йове, думки мої і зважай на всі слова мої.

2. Ось, я розтулю уста мої, язик мій говорить у роті моєму.

3. Слова мої від щирости мого серця і уста мої виречуть знання чисто.

4. Дух Божий утворив мене, і дихання Вседержителя дало мені життя.

5. Якщо можеш, відповідай мені і стань переді мною.

6. Ось, я за бажанням твоїм, – замість Бога. Я витворений також із глини.

7. Тому страх переді мною не може знітити тебе, і рука моя не буде заважкою для тебе.

9. Чистий я, без вади, безневинний я, і немає в мені неправди;

10. А Він знайшов звинувачення супроти мене і вважає мене Своїм супротивником.

11. Забив ноги мої в колоду, спостерігає за всіма шляхами моїми.

12. Ось у цьому ти помиляєшся, відповідаю тобі; тому що Бог вищий людини.

13. Для чого тобі змагатися з Ним? Він не дає звіту за жодні справи Свої.

14. Бог говорить один раз і, якщо того не почують, вдруге.

15. Уві сні, в нічному видінні, коли сон приходить до людей, під час дрімоти на ложі.

16. Тоді Він відкриває вухо людини і залишає Свою настанову.

17. Щоб відхилити людину од якогось вчинку і відібрати у неї гордощі,

18. Щоб відвести душу її від провалля і життя її від урази мечем.

19. Або ж вона наставляється на розум хворобою на ложі своєму і жорстоким болем у всіх кістках своїх, –

20. І життя її одвертається від хліба, і душа її від улюбленої страви.

21. Плоть на ній марніє, аж так, що її не видно, і з’являються кості її, котрих не було видно.

22. І душа її наближається до могили, і життя її – до смерти.

23. Якщо є у неї Ангел – наставник, один із тисячі, аби показати людині достеменний шлях її, –

24. Бог змилується над нею і скаже: Звільни її від могили; Я знайшов викупа.

25. Тоді тіло її стане кращим, аніж замолоду; вона повернеться у дні юности своєї.

26. Буде молитися до Бога, і Він милостивий до неї; з радістю споглядає на обличчя її і повертає людині праведність її.

27. Вона буде дивитися на людей і говоритиме: Грішила я і спотворювала правду, а мені не відплачено;

28. Він визволив душу мою від могили, і життя моє бачить світло.

30. Щоб відвести душу її від могили, і просвітити її світлом живих.

31. Зважай, Йове, слухай мене, і мовчи, а я буду говорити.

32. Якщо маєш щось сказати, відповідай і кажи, тому що я прагну твого виправдання.

33. А якщо ні, то слухай мене: мовчи, і я навчу тебе мудрости.

2. Вислухайте, мудрі, мовлене мною, і прихиліть до мене вухо, помірковані!

3. Бо вухо виокремлює слова, як піднебіння розрізняє смак страви.

4. Виберім поміж собою суд (право) і спізнаємо, що добре.

5. Ось, Йов сказав: За мною правда, але Бог позбавив мене суду.

6. Чи мушу я брехати на правду мою? Моя рана невигойна без вини.

7. Чи є така людина, як Йов, котрий п’є глум, як воду?

8. Пристає до співжиття з тими, що чинять беззаконня і ходить з людьми нечестивими.

9. Тому що він сказав: Немає користі для людини у догоджанні Богові.

10. Отож, вислухайте мене, мужі мудрі! Не може бути у Бога неправда чи у Вседержителя неправосуддя.

11. Бо Він за вчиненим людиною учиняє з нею і за шляхами мужа дає заплату!

12. Справді, Бог не чинить неправди, і Вседержитель не викривляє суду.

13. Хто, окрім Нього, дбає про землю? І хто урядує цілим світом?

14. Якби Він обернув серце Своє до Себе і взяв Собі дух її та дихання її, –

15. Раптом загинула б усіляка плоть, і людина стала б тліном.

16. Отож, якщо ти маєш розум, то слухай це і зважай на слова мої.

17. Той, хто ненавидить правду, чи може володарювати?

18. Чи можна сказати цареві: Ти – розбещений, а князям – ви злочинці?

19. Але Він не дивиться на обличчя князів і не надає перевагу скорше багатому, аніж бідному, тому що всі вони – витвір рук Його.

20. Несподівано, опівночі вони помирають; потрясе народ, і щезають, і могутні гинуть не від людської руки.

21. Бо очі Його над шляхами людини, і Він бачить усі кроки її.

22. Немає пітьми, ані тіні смертної, де могли б сховатися ті, що вчиняють злочини.

23. А тому Він уже не вимагає від людини, щоб йшла на суд з Богом.

24. Він долає сильних без дослідження і ставить інших на їхні місця.

25. Тому що Він учиняє відомими справи їхні, і скидає їх уночі, і вони винищуються.

26. Він завдає їм поразки, як людям злочинцям, перед очима інших,

27. За те, що вони відступили од Нього, і не зрозуміли всіх шляхів Його.

28. Аж так, що долинуло до Нього волання убогих, і Він зачув стогін пригноблених.

29. Чи дарує Він тишу, то хто може порушити? Чи приховує Він лице Своє, хто може побачити Його? Чи буде це для народу, чи для однієї людини,

30. Щоб не царював лицемір на спокусу народові,

31. До Бога треба казати: Я зазнав лиха, більше не буду грішити.

32. А чого я не знаю, Ти навчи мене; і якщо я вчиняв злочини, то більше не буду.

33. Чи за твоїми міркуваннями Він має давати заплату? Та оскільки ти відкидаєш, то лише тобі належить вибирати, а не мені; кажи, що знаєш.

34. Люди розумні скажуть мені, і муж мудрий, який слухає мене:

35. Йов нерозумно говорить, і слова його не з глуздом.

36. Я бажав би, щоб Йов уповні був випробуваний, за відповідями його, які властиві людям нечистим.

37. Інакше він до гріха свого додасть відступ, і ще більше наговорить супроти Бога.

2. Чи вважаєш ти справедливим, що сказав: Я праведний перед Богом?

3. Бо ти сказав: Яка перевага для мене? І яку вигоду матиму, якщо буду очищений від гріхів моїх?

5. Поглянь на небо і дивися; поглянь на хмарини, – вони вищі від тебе.

6. Якщо ти грішиш, що ти учиняєш Йому? Якщо злочини твої множаться, що завдаєш ти Йому?

7. Якщо ти будеш праведний, чим віддячиш Йому? Або що Він дістає від руки твоєї?

8. Нечестя твоє ставиться до людини, як ти, і праведність твоя до сина людського.

9. Від безлічі гнобителів стогнуть пригноблені і від руки сильних волають.

10. Але ніхто не каже: Де Бог, Творець твій, Котрий дає пісні вночі,

11. Котрий навчає нас більше, аніж звірів земних, і напучує нас краще, аніж птахів небесних?

12. Там вони волають, і Він не відповідає їм з причини гордощів недобрих людей.

13. Але неправда, що Бог не чує, і Вседержитель не бачить цього.

14. Хоч ти й сказав, що ти не бачиш Його, але суд перед Ним, – і чекай на нього.

15. Проте нині, тому що гнів Його не навідався до нього, і він не спізнав його у всій суворости.

16. Тому Йов і розтулив легковажно уста свої і безтямно множить слова.

2. Зачекай трішки, і я покажу тобі, що маю ще сказати про Бога.

3. Розпочну мої міркування здалеку і поставлюся із справедливістю до мого Творця.

4. Тому що слова мої справді-таки не брехня; перед тобою досконалий у пізнанні.

5. Ось, Бог могутній і не ставиться з презирством до сильного міцністю серця, Він великий у силі і премудрості.

6. Він не підтримує нечестивих і дає право бідному.

7. Він не відвертає очей Своїх од праведників, але з царями назавжди садовить їх на троні, і вони підносяться.

8. Якщо ж вони закуті в ланцюги і утримуються в путах біди,

9. То Він показує їм на справи їхні і на злочини їхні, які збільшилися.

10. І відкриває їхнє вухо для напучування, і каже їм, щоб вони відступилися од беззаконня.

11. Якщо послухають і будуть служити Йому, то проживуть дні свої у добрих статках і літа свої в радощах.

12. А якщо не послухають, то загинуть від меча і помруть у нерозумінні.

13. Проте лицеміри плекають в серці гнів і не звертаються до Нього, коли Він ув’язнює їх.

14. Тому душа їхня помирає замолоду і життя їхнє з нечестивими.

15. Він рятує бідного від лиха його і в пригнобленні відкриває вухо його.

16. І тебе вивів би Він із тіснот на простір, де немає пригнічення, і поставлене на стіл твій було б виповнене лоєм.

17. Але ти виповнений покарою нечестивих: покара і правосуддя – близькі тобі.

18. Нехай же не вразить тебе гнів Божий покарою! Великий викуп не порятує тебе.

19. Чи дасть Він якусь ціну твоєму маєткові? Ні, – ані золотові і жодному скарбові.

20. Не бажай тієї ночі, коли народи винищуються на своєму місці.

21. Бережися, не схиляйся до зла, котрому ти надав перевагу над стражданнями.

22. Бог високий могутністю Своєю, і хто такий, як Він, наставник?

23. Хто підкаже Йому шлях Його, хто може сказати: Ти учиняєш несправедливо?

24. Пам’ятай про те, аби підносити діяння Його, котрі люди бачать.

25. Усі люди можуть бачити їх; людина може роздивлятися їх здалеку.

26. Ось, Бог великий, і ми не можемо пізнати Його, число літ Його безмежне.

27. Він збирає краплі води; вони разом виливаються дощем;

28. Із хмарин капають і виливаються щедро на людей.

29. Хто може також пізнати довжину хмарин, чи легіт шатра Його?

30. Ось, Він розпросторює над ним світло Своє і покриває дно моря.

32. Він приховує в долонях Своїх блискавицю і наказує їй, кого вразити.

33. Потріск її нагадує про неї; худоба також чує те, що відбувається.

1. І через це тремтить серце моє і зсунулося з місця свого.

2. Слухайте, слухайте голос Його, і грім, що виходить з уст Його.

3. Під усім небом гуркіт його, і сяяння його аж до краю землі.

4. За ним гримить голос; гримить Він голосом величчя Свого і не зупиняє Його, коли голос Його почутий.

5. Дивовижно гримить Бог голосом Своїм, чинить діяння великі, для нас незбагненні.

6. Бо снігові Він каже: Будь на землі; так само дрібний дощ і великий дощ під Його владою.

7. Він ставить печать на руку кожної людини, щоб всі люди знали справу Його.

8. Тоді звір утікає в сховища і залишається в своїх лігвищах.

9. З півдня приходить буря, а від півночі холоднеча.

10. Від подуву Божого утворюється лід, і поверхня води тужавіє.

11. Він також виповнює вологою хмари, і хмарини розсівають світло Його.

12. І вони рухаються за намірами Його, аби виконати те, що Він накаже їм на овиді обжитої землі.

13. Він наказує їм рухатися або ж для покари, або з добрим заміром чи для милости.

14. Зважай на це, Йове; стій і осягай чудові діяння Божі.

15. Чи відаєш, як Бог володіє ними і наказує світлові сяяти із хмарини Своєї?

16. Чи розумієш рівновагу хмарин, дивовижне діяння Найдосконалішого в знаннях?

17. Чому нагрівається твоя одежа, коли Він заспокоює землю з півдня?

18. Чи ти з Ним розпросторив небеса, тверді, мов лите дзеркало?

19. Навчи нас, що сказати Йому? Ми в цій пітьмі нічого не можемо зрозуміти.

20. Чи буде повідано Йому, що я кажу? Чи сказав хтось, що мовлене доповідається Йому?

21. Зараз не видно яскравого світла у хмарах; але прилине вітер і розжене їх.

22. Ясна погода приходить з півночі, і довкола Бога страшна велич.

23. Всемогутній! Ми не можемо осягнути Його розумом. Він великий силою, судом і повнотою правосуддя. Він нікого не пригнічує.

24. А тому нехай у шанобі схиляються перед Ним люди, і нехай тремтять перед Ним усі мудрі серцем!

1. Господь відповідав Йовові з бурі, і сказав:

2. Хто оцей, що затьмарює Провіщення Боже словами без знання?

3. Підпережи свої чресла, як муж: Я буду запитувати у тебе, а ти розтлумачуй Мені.

4. Де ти був, коли Я засновував землю? Скажи, якщо знаєш.

5. Хто визначив їй міру, якщо відаєш? Або хто протягав по ній мотуза?

6. На чому потверджені підвалини її, і хто поклав наріжного каменя її,

7. При спільних радощах уранішних зірок, коли всі сини Божі вигукували від радости?

8. Хто перегородив брамою море, коли воно вродилося, наче вийшло із черева?

9. Коли Я хмарини вчинив одежею його й імлу запоною його,

10. І потвердив йому Моє призначення, і поставив засуви і брами,

11. І сказав: До цього місця дійдеш, і не далі, і тут межа пихатим хвилям твоїм!

12. Чи наказував ти коли-небудь за життя свого ранкові і чи визначав зорі місце її,

13. Щоб вона сягала країв землі і струсила з неї нечестивих;

14. Щоб земля змінилася, мов глина під печаткою, і стала, немов барвиста одежа;

15. І щоб відібрали у нечестивих світло їхнє, і зухвала рука їхня знесиліла.

16. Чи заходив ти у глибини морські і чи брався досліджувати безодні?

17. Чи відчинялися для тебе ворота смерти, і чи бачив ти браму тіні смертної?

18. Чи оглядав ти ширину землі? Поясни, якщо знаєш все це;

19. Де шлях до помешкання світла, і де місце пітьми?

20. Авжеж, ти доходив до межі її і відаєш стежки до оселі її?

21. Ти відаєш про це, тому що ти був уже тоді народжений, і число днів твоїх вельми велике?

22. Чи входив ти до сховищ снігу і чи бачив скарбниці граду,

23. Котрих бережу Я на час непевний, на день битви і війни?

24. По якому шляху розливається світло і розноситься східний вітер по землі?

25. Хто звершує протоки для перебігу води і шлях для грімкої блискавиці?

26. Щоб йшов дощ на землю безлюдну, на пустелю, де немає людини,

27. Щоб насичувати пустелю і степ і пророщувати зародки трави для її виросту.

28. Чи має дощ батька? Або хто породжує крапельки роси?

29. Із чийого черева виходить лід та іній небесний, – хто породжує його?

30. Води, мов камінь, тверднуть, і поверхня безодні замерзає.

31. Чи можеш ти зав’язати вузол Волосожарові і розв’язати віжки Оріонові?

32. Чи можеш виводити сузір’я у свій час і вести Велику Ведмедицю з її дітьми?

33. Чи відаєш ти настанови неба, чи можеш настановити панування його на землі?

34. Чи можеш піднести голос твій до хмарин, щоб вода щедро покрила тебе?

35. Чи можеш посилати блискавиці, і чи полинуть вони і чи скажуть тобі: Ось ми!

36. Хто мудрість поклав у серце, і хто дав глузд розумові?

37. Хто може розігнати хмари своєю мудрістю і утримати посудини неба,

38. Коли порох стає грязюкою і грудки злипаються?

39. Чи ти ловиш здобич левиці і насичуєш молодих левенят,

40. Коли вони лежать у лігві чи спочивають у затінку в засідках?

41. Хто призбирує воронові їжу його, коли пташенята його кричать до Бога, блукаючи без їжі?

1. Чи відаєш ти час, коли народжують дикі кози на скелях, і чи бачив ти, як лань стає породіллю?

2. Чи можеш ти вирахувати місяці вагітности їхньої? І чи відаєш про час їхнього окоту?

3. Вони злягаються, приводять діток своїх, викидаючи свій послід.

4. Діти їхні набираються сили, зростають у полі, а потім відходять і не повертаються до них.

5. Хто випустив дикого віслюка на волю, і хто розв’язав пута онагрові,

6. Котрому степ Я вибрав оселею і солончаки – житлом?

7. Він насміхається з міської велелюдности і не чує крику погонича.

8. У горах відшукує собі поживи і шукає всілякого зела.

9. Чи захоче служити тобі одноріг і чи переночує біля твоїх ясел?

10. Чи можеш мотузом прив’язати однорога до борозни, і чи буде він боронувати за тобою поле?

11. Чи покладеш на нього надію, тому що в нього велика сила, і чи доручиш йому роботу свою?

12. Чи повіриш йому, що він повернеться й складе насіння твоє на току твоєму?

13. Чи ти дав гарні крила павичеві і пір’я та пух страусові?

14. Він залишає яйця свої на землі, і на піску зігріває їх,

15. І забуває, що нога може роздушити їх, і польовий звір може розтоптати їх.

16. Він жорстокий з дітьми своїми, наче не зі своїми, і не відає остраху, що праця його буде марною;

17. Тому що Бог не дав йому мудрости і не наділив його глуздом.

18. А коли підніметься на верховину, то насміхається з коня і вершника його.

19. Чи ти дав коневі силу і одягнув шию його у гриву?

20. Чи можеш ти налякати його, мов сарану? Хропіння ніздрів його – жах!

21. Б’є ногою землю і захоплюється силою; і йде супроти зброї.

22. Він сміється з небезпеки, і не лякається, і не відвертається од меча.

23. Сагайдак звучить над ним, виблискує спис і ратище.

24. У пориві і шаленстві він ковтає землю і не може встояти при звукові сурми.

25. При голосі сурми він кричить: І-га-га! І здалеку чує битву, гучні голоси вождів і вигуки.

26. Чи твоєю мудрістю яструб літає і завертає крила свої на південь?

27. Чи за твоїм словом злітає орел і влаштовує на верховині гніздо своє?

28. Він замешкує на скелі і ночує на чолопку узгірків та на місцях неприступних.

29. Звідти визорює собі поживу: очі його бачать далеко.

30. Пташенята його п’ють кров, і де труп, там і він.

32. Чи буде той, що змагається із Всемогутнім, ще навчати? Той, що викриває Бога, нехай відповідає Йому.

34. Ось, я нікчемний; що я буду відповідати Тобі? Руку мою кладу на уста мої.

35. Якось я казав, – тепер відповідати не буду, навіть двічі, але більше не буду.

1. І відповідав Господь Йовові з бурі, і сказав:

2. Підпережи крижі свої, як муж: Я буду запитувати, а ти розтлумачуй Мені.

3. Ти хочеш відкинути суд Мій, звинуватити Мене, щоб виправдати себе?

4. Чи таке в тебе рамено, як у Бога? І чи можеш загриміти голосом, як Він?

5. То вчини собі окрасу з величі і слави, одягнися у полиск і пишноту.

6. Вияви лють гніву твого, поглянь на все зарозуміле і упокор його.

7. Подивися на всіх зарозумілих і зганьби їх, і потрощи нечестивих на місцях їхніх.

8. Закопай усіх їх у землю і обличчя їхні закрий пітьмою.

9. Тоді Я визнаю, що правиця твоя може врятувати тебе.

10. Ось бегемот, котрого Я утворив, як і тебе, він їсть траву, наче віл.

11. Ось його сила у м’язах його і міцність його у м’язах черева його.

12. Повертає хвостом своїм, наче кедром; а жили на стегнах його переплетені.

13. Ноги у нього, наче мідні труби; кості в нього, мов залізне пруття.

14. Оце височінь шляхів Божих: лише Творець його може наблизити до нього меча Свого.

15. Гори приносять йому поживу, і там усякий звір польовий грається.

16. Він лягає у затінку дерев, у холодку від тростини і в болотах.

17. Тіняві дерева дають йому свій затінок; верби біля струмків оточують його.

18. Ось, він гамує спрагу в річці і не квапиться; залишається в спокої, а хоч би Йордан кинувся йому до рота.

19. Чи візьме хтось його на очах його і чи прониже йому носа гаком?

20. Чи можеш ти вудкою витягнути левіятана і мотузкою ухопити за його язика?

21. Чи застромиш йому кільце в ніздрі його? Чи проколеш голкою щелепи його?

22. Чи буде він благати тебе і розмовляти з тобою сумирно?

23. Чи укладе він угоду з тобою, і чи візьмеш його собі назавжди за раба?

24. Чи будеш бавитися з ним, мов пташком, і чи пов’яжеш його для дівчаток твоїх?

25. Чи продаватимуть його спільники з ловів, чи поділять його поміж купцями з хананеїв?

26. Чи можеш пронизати шкуру його списом і голову його рибальським остенем?

27. Поклади на нього руку твою і пам’ятай про борню; та більше того не вчиниш.

1. Надія марна: чи не впадеш лиш від одного погляду його?

2. Немає такого сміливого, котрий насмілився б потурбувати його; а хто зможе встояти переді Мною?

3. Хто випередив Мене, щоб Я винагородив його? Під обширом неба все Моє.

4. Не змовчу про тіло його, про силу і красу м’язів його і доцільність їхню.

5. Хто може відкрити верхній одяг його, хто підійде до подвійних щелепів його?

6. Хто може прочинити двері обличчя його? Коло зубів його – жах!

7. Міцні щити його – пречудові; вони скріплені, неначе твердою печаткою.

8. Один до одного торкається щільно, аж так, що й повітря не проходить поміж ними.

9. Один з одним лежать упритул, зчепилися і не розсуваються.

10. Від його чхання з’являється світло; очі в нього, як вії зорі.

11. Із пащі його вихоплюється полум’я, і вириваються іскрини вогняні.

12. Із ніздрів його виходить дим, мовби з того казана чи горшка, що кипить.

13. Дихання його розпалює вугіль, і з пащі його вихоплюється полум’я.

14. На шиї його замешкала сила, і перед ним біжить жах.

15. М’ясисті частини тіла його поєднані між собою надійно, не здригнуться.

16. Серце в нього тверде, мов камінь, і жорстке, як спіднє жорно.

17. Коли він підводиться, сильний страхається й тремтить від жаху.

18. Меч, котрий торкнувся до нього, не витримає, ні спис, ані стріла, ані панцир.

19. Залізо він має за солому, мідь – за гниле дерево.

20. Донька лука, стріла, не примусить його утікати, а каміння з пращі для нього, що плівка (полова).

21. Булава вважається в нього соломою, а зі свисту списа він сміється.

22. Під ним гостре каміння, і він на гострому камінні лежить у твані.

23. Від нього закипає глибочінь, мов у казані, а море перетворюється на киплячу оливу.

24. Він залишає за собою осяйну стежку; а безодня видається сивиною.

25. Немає на землі схожого на нього; його утворено безстрашним.

26. На все високе споглядає сміливо; він цар над усіма синами гордощів.

2. Відаю, що Ти все можеш, і що наміра Твого не зупинити.

3. Хто оцей, що затьмарює Провіщення Боже, нічогісінько не тямлячи? – Так я говорив про те, чого не розумів, про діяння пречудові для мене, котрих я не відав.

4. Вислухай, звертався я, і я говоритиму, і що буду запитувати в Тебе, розтлумач мені.

5. Я чув про Тебе крайчиком вуха; а тепер мої очі бачать Тебе.

6. А тому я зрікаюся сказаного і каюся у поросі і попелі.

7. І сталося після того, як Господь виповів слова оті Йовові, сказав Господь Єліфазові теманянинові: Палає гнів Мій на тебе і на двох друзів твоїх за те, що ви говорили про Мене не так слушно, як служник Мій Йов.

8. Тож візьміть собі семеро биків і семеро баранів, і підіть до служника Мого Йова, і принесіть за себе пожертву; і служник Мій Йов помолиться за вас, бо лише обличчя його Я прийму, щоб не відкинути вас за те, що ви говорили про Мене не так слушно, як служник Мій Йов.

9. І пішли Єліфаз теманянин і шух’янин Білдад та нааманець Цофар, і вчинили, як наказував їм Господь, – і Господь прийняв також і Йова.

10. І повернув Господь втрати Йовові, коли він помолився за друзів своїх; і дав Господь Йовові удвічі більше за те, що він мав передніше.

11. Тоді прийшли до нього всі брати його, і всі сестри його, і всі попередні знайомі його, і їли з ним хліб у домі його, і тужили з ним, і втішали його за все лихо, котре Господь навів на нього, і дали йому кожний по кеситі і по золотій обручці.

12. І благословив Бог останні Йовові дні більше, аніж попередні; у нього було чотирнадцять тисяч дрібної худоби, шість тисяч верблюдів, тисяча пар волів і тисяча віслючок.

14. І назвав він ймення першій Єміма; ймення другій – Кеція, а ймення третій – Керен-Гаппух.

15. І не було по всій землі таких вродливих жінок, як доньки Йова, і дав їм батько їхній спадок поміж братами їхніми.

16. Потому всьому прожив Йов сто сорок літ, і бачив синів своїх і синів синових до четвертого коліна.

17. І вмер Йов у поважних літах, насичений уповні днями.